Мико́ла Архи́пович Голяко́в (нар. 17 листопада 1926, Дружківка, СРСР — пом. 17 жовтня 1985) — радянський футболіст та тренер, захисник, відомий завдяки виступам у складі київських «Динамо» та СКВО, одеського «Чорноморця» та низки інших радянських клубів. Після завершення кар'єри гравця перейшов на тренерську роботу. Майстер спорту СРСР (1962). Ветеран німецько-радянської війни.

Життєпис Микола Голяков народився у Дружківці, що на Донеччині, де й почав займатися футболом, ганяючи м'яч у дворових баталіях. Однак безтурботне юнацтво Голякова було перерване початком німецько-радянської війни. У 15-річному віці Микола пішов на фронт та пройшов майже усю війну, закінчивши свій бойовий шлях в Румунії у 1944 році. Перебуваючи на військовій службі, продовжував грати в футбол у складі різноманітних армійських команд, аж поки у 1947 році не отримав запрошення від київського «Будинку офіцерів». Кольори київських армійців захищав протягом чотирьох сезонів — спочатку у змаганнях команд майстрів, а згодом і у аматорських турнірах.

У 1951 році Микола Голяков отримав запрошення від київського «Динамо», куди перейшов разом зі своїм одноклубником Віталієм Голубєвим. Після невдалої гри захисників киян у стартовому турі, тренер «Динамо» Олег Ошенков вирішив спробувати у наступному поєдинку дебютанта Голякова, разом з яким захисну лінію сформували Голубєв та Лерман. Завдяки своїй впевненій грі молодий захисник одразу ж став ключовим гравцем команди, відігравши усі поєдинки до закінчення чемпіонату без замін. На початку 1952 року Миколу було викликано до лав збірної СРСР для підготовки до участі у Олімпіаді, що мала відбутися в Гельсінкі. Однак стрімкий злет кар'єри Голякова обірвався травмою, отриманою у зіткненні з футболістом московського «Динамо» Василем Трофимовим. Через неї він змушений був пропустити більше частину сезону, що став для киян «срібним».

Так і не відновивши колишні кондиції, Микола Голяков залишив «Динамо» та вирушив до Харкова, де протягом двох сезонів захищав кольори місцевого «Локомотива». Втім, протягом майже всього першого сезону він намагався ліквідувати наслідки травми, багато часу проводячи у госпіталі, де лікувався разом з видатним радянським форвардом Всеволодом Бобровим. Відновившись наприкінці 1953 року, Голяков провів повноцінний сезон у складі «Локомотива» та вирішив повернутися до Києва, де протягом чотирьох років грав за вже знайомий йому армійський клуб.

Завершував кар'єру гравця Микола Голяков у Одесі, провівши у складі «Чорноморця» півсотні ігор у чемпіонатах СРСР. Там же він розпочав і тренерську роботу, входячи до штабу Анатолія Зубрицького протягом 1961–1962 років. У 1963 році Голяков очолив херсонський «Будівельник», з яким за підсумками сезону зайняв восьме місце серед 16-ти команд другої зони класу «Б». У 1965 році команду було передано на баланс Херсонського відділення Одеської залізниці, внаслідок чого вона отримала нову назву — «Локомотив». Головним тренером знову було призначено Голякова, який, як і у 1963 році, привів команду до перемоги у чемпіонаті області, однак у всесоюзних змаганнях результати були не найкращими і після закінчення сезону наставник залишив колектив. У 1966 році Голяков працював помічником Євгена Лемешка у хмельницькому «Динамо», а у 1970 році очолював «Авангард» з Жовтих Вод. На початку 1973 року відбулося чергове повернення Голякова до Херсона, однак цього разу він допомагав у роботі з «Локомотивом» заслуженому тренеру Узбецької РСР Вадиму Кириченку.

Помер Микола Голяков 17 жовтня 1985 року, не доживши рівно місяць до свого 59-річчя.

Характеристика гри Партнери Миколи Голякова охарактеризували гру динамівського захисника наступним чином: Олександр Щанов:

Петро Тищенко:

Тиберій Попович:

Спортивні досягнення Ігрова кар'єра Бронзовий призер I зони класу «Б» (1): 1955 Брав участь у «срібному» (1952) сезоні «Динамо», однак провів всього 4 матчі, чого замало для отримання медалей Індивідуальні відзнаки Майстер спорту СРСР (1962)

Військові нагороди Орден Вітчизняної війни II ст. (6 квітня 1985) Медаль «За бойові заслуги» (22 серпня 1944) Медаль «За бойові заслуги» (27 березня 1945) Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» Медаль «20 років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» Медаль «30 років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» Медаль «30 років Радянській Армії та Флоту» Медаль «40 років Збройних Сил СРСР» Медаль «50 років Збройних Сил СРСР» Медаль «60 років Збройних Сил СРСР»

Примітки

Посилання