Reliant (Реліант) — з 1935 року англійський виробник автомобілів. Штаб-квартира розташована в місті Тамворт. У 1992 році компанію купує фірма Beans Engineering, а в 1998 році — компанія Avonex Group. У 2002 році компанія припинила виробництво автомобілів.
Том Лоуренс Вільямс
У 1930 році найбільша велосипедна британська фірма Raleigh Cycle Co, яка до того ж виробляла тоді і мотоцикли, вирішила вийти на ринок 3-колісних транспортних засобів, які відповідно до податкової політики Великої Британії також зарахували до розряду мотоциклів. Інженер фірми Том Лоуренс Вільямс розробляє вантажну моторикшу, яка мала перед мотоцикла і два колеса позаду. Вантажівка з двигуном в 350 см³ могла тягнути вантаж вагою в 250 кг. Через рік двигун замінили на 600-кубовий, з ним машина могла розвивати швидкість до 80 км/год, яка була недоступна багатьом автомобілям з потужнішими двигунами. Сам двигун розташовувався спереду і через ланцюговий привід завдяки 3-ступінчастій коробці передач крутний момент передавався на задні колеса.
У 1933 році фірма стала виробляти легкову версію. За водієм розміщувалося два пасажири. В такому варіанті цей транспортний засіб розганявся вже до 90 км/год. Крім цього, «тук-тука» Raleigh підготувала «повноцінний» 3-колісний автомобільчик, який оснащувався 750 см³ двоциліндровим двигуном фірми Sturmey Archer, яка і належала Raleigh Cycle Co. Автомобіль, який фірма назвала Safety Seven, мав 4-місний відкритий кузов Sports Tourer, на відміну від «рикші» в цій машині був уже карданний привід до задніх коліс, як і пасажирська «рикша». Ця машина могла розвивати швидкість до 90 км/год.
Заснування компанії Наприкінці 1934 року на автомобільній виставці публіці представили варіант з кузовом седан. Проте в серію він не пішов, тому що керівництво фірми вирішило згорнути відділення з виробництва моторизованого транспорту, оскільки велосипеди розкуповувалися краще. Тоді Вільямс викуповує обладнання та права на 3-колісні рикші у свого роботодавця, До нього приєднується його колега Томмі Томпсон. У січні 1935 року у дворі будинку Вільямса, який перебував у Тамворті, вони розпочинають збирання вантажних рикш.
Виробництво автомобілів
До середини 1935 року було побудовано першу вантажівку, яку самостійно розробила фірма Reliant. Як двигун використали 600-кубовий одноциліндровий двигун внутрішнього згоряння фірми JAP, замість ланцюга встановили кардан, а вантажопідйомність збільшили до 750 кг. Кузов типу фургон виготовляли з алюмінієвих листів, які кріпилися до дерев'яної рами кузова.
Незабаром стало ясно, що двору будинку явно буде мало для майбутнього бізнесу і Вільямс арендує гаражі фірми Midland Red, що знаходяться в тому ж Тамворті на вулиці Ту Гейтс. Тоді ж чоловіки засновують фірму, яку назвали Reliant Engineering Company. Назву на букву R було вибрано тому, що штампи, куплені у фірми Raleigh, упресовували логотип з цією буквою, так що нічого іншого Вільямсу і Томпсону не залишалося, як назвати свою продукцію словом Reliant, що означало «впевнений».
У березні 1936 року почалися продажі потужнішої 750-кубової 2-циліндрової (V2 і 18 к.с.) моделі, яка могла перевозити 500 кг. ЇЇ оснастили електричним стартером, в той час як молодша модель мала тільки кік-стартер. Разом з кузовом типу фургон було запропоновано і варіант з кузовом пікап. Завдяки новій моделі виробництво зросло вдвічі що позитивно позначилося на фінансовому стані фірми. 1938 року Вільямс і Томпсон пристосували до своїх вантажівок 750-кубовий 4-циліндровий двигун від . Крім мотора з Лонгбріджа приходили і коробки передач. Модернізувавши свої фургони, які тепер піднімали 400 і 600 кг відповідно, фірма ледь встигала виконувати свої замовлення, які сипалися дуже швидко. Однак в 1939 році Austin оголосив про припинення виробництва своєї машини і двигуна для неї, Томмі береться за розробку власного двигуна, Вільямс же придумує гасло, яке буде довгий час мотиватором фірми — «Ніколи і нікому не платіть гроші за те, що можна зробити самим».
3 вересня 1939 року почалося виробництво власних двигунів, які дуже сильно нагадували конструкцію 750-кубових двигунів фірми Austin, але радість співробітників не тривала довго, оскільки через кілька хвилин після урочистого запуску виробництва цих двигунів по радіо було оголошено війну Німеччині. До початку 1940 року фірма встигла побудувати всього 80 транспортних засобів з новими двигунами, після чого перейшла на продукцію для військового відомства, виготовляючи рами для військових мотоциклів фірми Norton і комплектувальні для авіаційних двигунів.
Навесні 1946 року поновлюється виробництво трайків, першим в серію повернувся легкий 400 кілограмовий варіант, через рік знову стали пропонувати варіант і з вантажопідйомністю в 600 кг. У цей час фірма стає найбільшим роботодавцем у своїй місцевості, до того ж фінансові запаси, накопичені завдяки військовим замовленням, дозволили не тільки вижити у важкі повоєнні часи, але й купити перше підприємство. Ним стало The Morson Engineering Company Limited, зуборізна фірма з Ковентрі. Обладнання, привезене на завод в «Ту Гейтс», дозволило тепер виробляти власні коробки передач. З цього моменту покупною продукцією будуть тільки прилади, стартер, генератор та фари. Це було дуже непогано для маленької фірми, що випускала трикари.
У 1950 році вантажівки модернізували. В салоні з'явилася панель приладів з металу, колеса стали штампованими, кузов теж став сучаснішим, з'явилися варіанти типу магазина на колесах і з цистерною для продавців молока. Мотор також дещо модернізували, змінивши систему охолодження. Вантажопідйомність машини обмежили п'ятьмастами кілограмами і дали нову назву такій машині — Regent. Незабаром з'явилася версія вантажопідйомністю лише 300 кг. Її назвали Prince Regent.
Однак на ринку активно діяли фірми Bond Minicar і Morgan, які продавали 3-колісні пасажирські автомобілі, Reliant прагнула також вийти на цей ринок. Навесні 1952 року було показано відкритий пасажирський автомобіль під назвою Regal Mk B, а в липні одним конкурентом стає менше — Morgan випускає свій останній «три-уіллер», так що у вересні 1952 року, трохи змінивши прототип, Reliant починає виробництво машини під ім'ям Regal Mk C.
Цей автомобіль був оснащений тим же 750-кубовим двигуном, 4-ступінчастою коробкою передач і гідравлічними гальмами коліс, чого поки що не мали і деякі повноцінні чотириколісні автомобілі класом вище. 1956 року фірма робить маленьку революцію, почавши виробляти кузови зі склопластику. Кузови зі склопластику встановлювалися на раму, сконструйовану з коробчастих лонжеронів з трубчастими поперечниками, двигун і коробка розміщувалися за переднім колесом, тому агрегати надто входили в салон, обмежуючи простір пасажирам. Переднє колесо сиділо на вилці, оснащеній торсіоном, ззаду була ресорна підвіска з хитними півосями, рульове управління було дуже гострим, від упору до упору було 1.5 обороти керма. Кузов, на відміну від попередніх моделей, був закритим, задні бічні і заднє скло були зроблені з плексигласу, щоб заощадити на вазі. В результаті 16-сильна машинка розганялась до 95 км/год.
Цю машину рекламували як другий автомобіль для сім'ї— податки були досить високими, а трицикли оподатковувалися всього в п'ять фунтів на рік. Реклама того часу зазначала: «Хто возить ваших дітей в школу? Хто їздить в магазин за покупками? Звичайно, ваша дружина, і, напевно, не на вашому автомобілі! Дайте їй можливість пересуватися на автомобілі, який має закритий кузов, дуже економічний, швидкохідний і легкий у керуванні». Тим самим фірма орієнтувалася на жіночу аудиторію.
Крім пасажирської версії з'явилася і вантажна версія. Відправивши на пенсію фургончик з мотоциклетним корінням, ця машина отримала назву Supervan, її кузов також виготовлено із склопластику.
Незабаром крім закритої моделі з'явилася і відкрита версія пасажирської машини. В січні 1958 року з'явилася злегка змінена версія Regal Mk F, але в листопаді того ж року вийшла машина з новим кузовом, який побудували на базі моделі F. Верхня частина стала монолітною і симпатичною, машина тепер мала яскраво виражений багажник.
Тим часом технологи фірми не сиділи, склавши руки — вони працювали над створенням монолітного кузова зі скловолокна, посиленого поліефірною смолою (GRP). Для цього купили землю для заводу в Кеттлбруці. Незабаром на новий завод завозилися рулони скловолокна і працівники вручну за один раз вирізали по 60 аркушів потрібної форми, потім вручну все промащувалося і наклеювалося, і так 160 шарів кожної деталі, хоча деякі деталі виготовлялися за допомогою пресів. Готові форми йшли по конвеєр, на якому їх перевіряли, оскільки були дуже суворі допуски по вазі, полірували, обробляли компонентами і склеювали кузов в єдине ціле. Після цього готовий кузов йшов у цех обробки, працівники обрізали зайве і відправляли готовий кузов в піч, щоб виявити повітряні бульбашки, після чого доопрацьовували його. Потім їх відправляли на завод в Ту Гейтс, де і починалася збірка автомобіля. Такий метод побудови автомобіля був дуже зручним для фірм, що виробляли автомобілі обмеженою кількістю, особливо для тих, що були розташовані в розвинутих країнах, в яких не особливо була розвинена металургія, тому не дивно, що в 1958 році було підписано договір з ізраїльською фірмою Autocars Ltd, головою якої був Іцхак Шубінскі.
Британці сконструювали для ізраїльтян автомобіль зі склопластиковим кузовом, який мав два варіанти — універсал і фургон, Шубінскі дав назву продукції, що випускалася, Sabra, що мало два значення — народжений в Ізраїлі або назва кактуса, який виростав в тому числі і в «родючих» ґрунтах самого Ізраїлю (на логотип і помістили цей кактус). Першу модель, яку почали випускати в 1960 році, назвали Sussita, що означало «конячка». Під капотом «конячки» ховалися вузли британського Ford Anglia, в тому числі і двигун об'ємом 1 л, але той факт, що вузли в зборі поставлялися з Британії замовчувався, і машина видавалася як повністю зроблена в Ізраїлі. Задню підвіску шасі Ford Anglia було перероблено, і на ізраїльській машині вона була незалежною.
У 1961 році Шубінскі, який до того ж мав бізнес і в Англії, купує у Лесслі Белламі конструкцію шасі, (використовувалися в LMB Debonair, але продавши близько 50 машин, їх випуск призупинився), а також права на склопластиковий кузов у Ashley Laminates від моделі Ashley 1172. Це був склопластиковий відкритий кузов, на який можна було встановити жорсткий дах типу хардтоп, цей кузов ставився на шасі малолітражки Ford 10HP довоєнних часів. Все це скомпонувати в єдиний автомобіль знову попросили фірму Reliant.
Британці беруться за проєкт, однак за умови, що партію в сто машин вони зможуть продавати під власною маркою, назвавши машину Reliant Sabre.Їізраїльська версія мала називатися Sabra Sport. На шасі збірної солянки встановили 1.7 л двигун, потужністю в 73 к.с. від Ford Consul, який агрегатувався з 4-ступінчастою повністю синхронізованою коробкою передач німецької фірми ZF. Завдяки малій вазі такий автомобіль міг розігнатися до 140 км/год. Підвіска автомобіля була нетипова — важелі передньої підвіски мали дуже широкі підшипники коліс, виконуючи роль пружних елементів підвіски, пружинна задня підвіска мала нерозрізну балку, яка кріпилася до тяги Ватта, яка своєю чергою кріпилася не впоперек кузова, як це було прийнято, а паралельно. Ще однією рідкісною на той момент особливістю машини була наявність передніх дискових гальм. У підсумку в 1961 році фірма приголомшила відвідувачів виставки Earls Court Show наявністю на своєму стенді чотириколісного автомобіля, тим більше відразу спортивного.