Монастирські жестові мови вперше зафіксовані в Х столітті, і з того часу використовувалися у християнських споглядальних монастирях. Сьогодні продовжують використовуватися в бенедиктинських, траппістських та цистерціанських монастирях. При цьому в окремих орденах використовуються різні мови.
Особливості У чернечому середовищі жестові мови є основним засобом спілкування, але при цьому їхня граматика рудиментарна, а кількість жестів вкрай обмежена (деякі жести залишаються незмінними впродовж століть). Хоча ченці практично не користуються звуковою мовою, в однонаціональних монастирях вона робить значний вплив на жестову мову. Так, серед цистерціанців США для позначення прийменників for 'для' і to 'до' використовуються знаки для схожі співзвучних числівників four 'чотири' і two 'два'.
Діалекти бенедиктинський діалект клюнійський варіант англо-саксонська монастирська жестова мова (мертва) августинська діалект (мертва) дублінський варіант (мертва) ранньокатедральний варіант (мертва) паризький варіант (мертва) цистерціанський діалект траппістський діалект
Примітки