Архітектура Польщі — сучасні та історичні пам'ятки, що мають архітектурну та історичну значимість.

Середовище

Балтійські та слов'янські племена, які проживали на території сучасної Польщі, мали свої ранні державні утворення, які групувалися довкола двох основних центрів — Кракова у Малій Польщі (вісляни) і Гнєзно у Великій Польщі (поляни). У другій половині IX ст. Краків був включений до складу Великої Моравії. Архітектура Польщі пройшла ті ж етапи стильового розвитку, що й інші католицькі країни Центрально-Східної Європи.

Романська доба

Характерними для романської доби були формування системи укріплених поселень на польських землях. Міста розвивалися під захистом замків і мали нерегулярне розпланування. Поява в Польщі 1175 р. Магдебурзького права сприяє створенню регулярних міських розпланувань. Прикладом є план середньовічного Кракова з замком на горі, нерегулярною забудовою уздовж основних шляхів під горою та регулярним містом, розпланованим у другій чверті XIII ст., з квадратовою ринковою площею, на якій містилися ратуша, торговельний двір Сукенице та головний у місті Маріяцький костел. Схожі магдебурзькі розпланування постали у другій половині XIII ст. у Варшаві, Ґданську, Торуні та інших містах. По завершенню романської доби в польських містах починають зводити перші муровані ратуші з вежами, але, до цього часу, від них мало що збереглося (ратушна вежа в Торуні 1258 р.)

Романська мурована архітектура в Польщі була започаткована в другій половині XI ст. Зі старіших часів (X — перша половина XI ст.) залишилися тільки рештки центричних храмів — ротонд і тетраконхів, що належали до впливів церковної архітектури Великої Моравії. Це чотириапсидні (тетраконхові) ротонди Діви Марії на Вавелі в Кракові (так званий храм А) та в Гнєзно, одноапсидна ротонда в Цешині, а також кілька інших храмів.

Романська архітектура в усій своїй красі вперше проявилися в тринавовій, триапсидній кафедральній базиліці Св. Гереона на Вавелі в Кракові середини XI ст. Вона мала трансепт і дві вежі на західному фасаді (до теперішніх часів не збереглася). За зразком цього костелу будувалися всі інші костели в Польщі, зокрема й костел у Кружвиці 1120—1140 рр. і Св. Андрія в Кракові XI ст., що мав потужні оборонні якості. Підтвердженням цього є той факт, що його не змогли здобути навіть монголо-татари в 1241 р.

На польську архітектуру, також, вплинула німецька романіка. В Польщі почали будувалися й костели з вестверками. Таку композицію має костел у Тумі біля Ланчиці 1127—1161 рр., його призначенням було проведення церковних і магнатських з'їздів. По типу костелу у с. Вежбна (1230 р.) з розвиненою вівтарною частиною та двома вежами, почали будувати невеликі міські та сільські парафіяльні храми. У ту добу в Польщі почали з'являтися й одно- та триапсидні храми зального типу (костели в Зембиці, Колобжезі).

Усі ці костели будувалися з тесаного каменю. Починаючи з XIII ст. у Польщі під впливом цистерціанців поширюється цегляне будівництво (костел Св. Яна в Сандомирі 1250 р.). Для більш пізньої польської архітектури стане характерним поєднання червоних цегляних стін з білокам'яними деталями, нерідко — прикрашеними різьбленням.

У романську добу починають перебудовувати дерев'яні укріплення на муровані. В найбільші тогочасних замках відразу будували муровані донжони, а вже потім, в готичну добу — й інші муровані укріплення. Прикладами є замки в Ополе 1260 р., а також Вавель у Кракові, де серед дерев'яних стін на початку XIII ст. збудували кам'яний донжон, а в 1241 р. замок із заходу обвели муром.

Готика Готика в Польщі повність розвинулась у XIV ст., коли закінчилися феодальна роздрібненість у краї, монголо-татарські навали та країна знову стала королівством з 1319 р. На розвиток архітектури вплинуло інтенсивне зростання міст, розвиток господарства, а також науки й освіти (відкриття Краківського університету в 1364 р.).

Для громадських будівель стають характерними розпланувально-просторові композиції з центральним квадратовим чи прямокутним у плані внутрішнім двором, оточеним одно- або двоярусною стрілчастою аркадою, а також вінчання стін щипцями, декорованими стрілчастими нішами й фіалами. Найяскравішим прикладом є будинок Ягеллонського університету (Collegium Maius) в Кракові 1400 р. Найпоширенішими тогочасними громадськими будівлями були будинки купецьких гільдій і ратуш. Кожна ратуша мала дво- триповерховий основний корпус з залом засідань і високу вежу з годинником та обов'язково сполучалася з будівлею торгових рядів. Характерними прикладами є ратуші в Гданську 1372—1502 рр. з вежею 1561 р., у Вроцлаві 1300—1506 р. У XV ст. відомий і інший тип ратуші — без веж, з лоджією на причілковому фасаді й пишно прикрашеними щипцями. Дві такі ратуші збудував майстер Генріх Брунсберг у Щеціні й Хойні. Характерними зразками купецьких громадських будівель Гданська є будинок Артуса 1476—1481 рр. і будинок Куркового братства 1479—1494 рр. Вони прямокутні в плані, з центральним великим зальним приміщенням, перекритим склепіннями (в будинку Артуса це зірчасте склепіння на чотирьох тонких гранчастих колонах).

Прямокутні ринкові площі та вулиці забудовують стандартними будинками, зверненими до вулиці. На першому поверсі кожного будинку з боку вулиці (площі) містилася лавка власника, за нею, а також у підвалі — склад товарів; на другому поверсі влаштовували парадні приміщення, на третьому і вище — житлові. Такі будинки доби готики зводили як у фахверкових, тобто дерев'яних каркасних конструкціях, так і в мурованих із цегли. Підвали й перші поверхи мурованих будинків перекривали склепіннями, горішні поверхи — стелями по дерев'яних балках. Фасади таких мурованих будинків увінчували готичними щипцями, що закривали двосхилі дахи, й мали стрілчасті портали й віконні ніші (будинок князів Мазовецьких у Варшаві XV ст.).

У цей же час виникають монументальні готичні будівлі й споруди господарського призначення — житниця XIV ст. в Торуні, Великий млин та підіймальний кран «Журав» 1444 р. у Гданську, а також склади в Бидгощі та Грудзьондзі. Всі вони мають велетенські цегляні щипці, декоровані ступінчастими нішами.

У XIV ст. починають перебудовувати старі дерев'яні замки на муровані, в яких головну роль відводили масивному донжону (замок Бедзин XIV—XV ст.). Протягом XIV—XV от. найбільших перебудов зазнали муровані укріплення Кракова й особливо королівського замку Вавель. Варшаву також оточувала подвійна смуга мурів початку XV ст., посилених у XVI ст. барбаканами. Особливої уваги надавали зведенню пишно декорованих міських надбрамних башт (у Гданську, Слупську). Наприкінці XIV ст. з'явився новий тип замку з внутрішнім двором, оточеним готичною аркадною галереєю (замок Лідзбарк Вармійський), що став перехідним до ренесансних замків-палаців.

До унікального розпланувально-просторового типу належить ранньоготичний двохнавний зальний костел у Вислиці, збудований за часів короля Казимира ІІІ. Костел Діви Марії в Гданську — один із найбільших у Європі (розміри в плані 105х66 м). Він має трансепт, увінчаний щипцями, й велетенські вікна. Розпочали його будувати за базилікальною системою, а завершили як храм зального типу, з рівномірно освітленими навами однакової висоти (храми зального типу в цілому характерні для пізньоготичної архітектури). Контрфорси введені всередину храму: вони формують стіни між капелами, що прилягають ззовні до бічних нефів. Для образу цього храму характерний контраст велетенських лапідарних площин фасадів з тонко проробленим декором щипців, які увінчують трансепт.

Для XV ст. характерні однонавні та тринавні костели зального типу. Однонавні зальні костели були в Польщі традиційним типом невеликого парафіяльного храму. Зразком великого зального тринавного храму є костел св. Якова в Нисі 1401—1430 рр., а невеликого тринавного храму — шедевр майстра Генріха Брунсберга, костел Діви Марії в Познані 1433—1444 рр. Усі ці костели безвежові, проте в регіоні Мазовше під впливом архітектури хрестоносців на західних фасадах зводять великі вежі (костели в Нешаві й Остроленці).

Майстри готичної доби досконало опанували дерев'яні каркасні конструкції при створенні велетенських щипцевих дахів готичних костелів та інших будівель. Добре продумана система крокв, розпірок і підкосів дозволяла створювати просторові конструкції, що витримували значні статичні й динамічні навантаження. Найдавніші дерев'яні костели відомі з кінця XV ст. — в Дембно, Гривалді, Лончі 1490 р., Ксьонжему Лясі 1499 р. Вони однонавні, у плані наближені до квадрата, з вужчим вівтарем, прямокутним у плані чи гранчастим. Зрубні стіни вінчає стрімкий дах, що надає храмовому силуету готичного характеру. Це підкреслює і західна вежа-дзвіниця каркасної конструкції з нависаючою галереєю і високим шпилем.

Загалом для пізньої готики в Польщі характерне значне збільшення кількості мурованих будівель, урізноманітнення їхньої функціональної і розпланувально-просторової типології, ускладнення типів склепінь (зірчасті, сітчасті, «кришталеві») та архітектурних і декоративних форм — лопаток, фіалів, щипців, аттиків, віконних рам тощо.

Ренесанс: друга третина XVI — початок XVII ст

Поява ранніх ренесансних явищ у Польщі відбулася на тлі традиційних форм місцевої готики, що зумовило особливості польського ренесансу. Ренесанс у Польщу прийшов спершу як придворна мода завдяки королю Сігізмунду I, котрий познайомився з ренесансною стилістикою в Буді, при дворі свого дядька — угорського короля. Сігізмунд запросив з Буди до Кракова італійських майстрів, котрі й створили в 1502—1506 рр. перший у Польщі витвір італійського ренесансу — гробницю Ольбрахта в кафедральному соборі на Вавелі. Проте в культовій архітектурі, яка дотримувалася готичних традицій, ренесансні впливи були мінімальними. Тому ренесанс у Польщі — це стиль цивільної архітектури.

Ренесансні житлові будинки у багатьох польських містах мали тераси-підсіння або/та аркадні галереї першого поверху на фасадах, звернених до вулиці чи площі (у Гданську, Тарнові, Сандомирі, Казимежі, Ярославі та ін.). Досить рідким був прийом так званого італійського дворика, коли всі приміщення великого будинку групувалися довкола внутрішнього аркадного двору, як правило, багатоярусного (капітальний будинок 1592 р. у Кракові на вулиці Каноніків). Існувало дві традиції завершень фасадів житлових будинків: північна (Гданськ, Торунь, Вроцлав), коли фасади завершувалися високими щипцями криволінійних обрисів; інша традиція пов'язана з, коли вуличні фасади вінчалися розвиненими аттиками горизонтальної композиції, які закривали схили дахів. Класичним зразком є будинок князів Острозьких (будинок родини Орсетті) у Ярославі початку XVII ст.

Найбільше ренесансна стилістика проявилася в замковій і палацовій архітектурі. Розвиток артилерії у цей час зробив непотрібними високі мури з баштами. Натомість міста і замки оточувалися земляними валами з бастіонами, внаслідок чого і старі, й нові замки набували більш житлового й палацового вигляду. Знаковою акцією ренесансної доби стала перебудова королівського замку Вавель у Кракові в 1507—1536 рр. Італійці Ф. Флорентіні, Б. Береччі та поляк Бенедикт Сандомежанин зруйнували частину готичних укріплень і звели чотирикутний велетенський палац з внутрішнім двором, оточеним багатоповерховими аркадами й колонними галереями. Це була найперша ренесансна будівля такого значного масштабу за межами Італії. У 1597 р. король Сігізмунд III розпочинає радикальну перебудову королівського замку у Варшаві (архітектор Анджей Абрагамович), в результаті якої замок набув п'ятикутної форми в плані, з великим внутрішнім двором і зі збереженням окремих фрагментів готичної будівлі. Риси ренесансної стилістики широко проявилися при перебудовах старих готичних замків: так, замки в Легниці та Бжезі отримали нові ренесансні брами ордерної композиції. Замок у Песковій Скалі прикрасила двоярусна ренесансна аркадна лоджія, увінчана вишуканим аттиком.