Домашній Флот () — був флотом Королівських ВМС, який діяв у територіальних водах Об'єднаного Королівства з 1902 року, із перервами, до 1967 року. Перед Першою світовою війною він складався з чотирьох кораблів охорони портів; протягом Першої світової війни він включив деякі старі кораблі Королівського Флоту, але під час Другої світової війни він був основними бойовими силами Королівського Флоту у Європейських водах.
Перед Першою світовою війною 1 жовтня 1902 року, адмірал суперінтендант військово-морського резерву, тоді віцеадмірал отримав додаткове призначення головнокомандувачем Домашнього Флоту і йому виділили контрадмірала для служби під його керівництвом, як командир Домашньої ЕскадриMatthew S. Seligmann, A prelude to the reforms of Admiral Sir John Fisher: the creation of the Home Fleet, 1902-3, Historical Research, 2009.…ядро Домашнього Флоту мало складатися з чотирьох кораблів охорони портів, які мали бути відкликаними з різних розкиданих доків і перетворені на об'єднану та постійну морську команду — Домашню Ескадру — місце базування у Портланді. Також під керівництвом головнокомандувача Домашнього Флоту мали бути кораблі берегової охорони, які мали залишатися на стоянці у своїх гаванях відповідальності більшу частину часу задля виконання локальних обов'язків, але мали долучатися до Домашньої Ескадри для виходу у море не менше трьох разів на рік, і в цей момент об'єднані сили — Домашня Ескадра та кораблі берегової охорони — мали спільну назву, Домашній ФлотSeligmann 2009, drawing upon T.N.A.: P.R.O., ADM 1/7606, docket Coast Guard, 24 March 1902, proposal by Sir Gerard Noel, 14 May 1902, and memorandum by Lord Walter Kerr, 17 May 1902..Контрадмірал був заступником головнокомандувача Домашнього Флоту, зі своїм прапором на лінкорі , на той часSeligmann 2009. У травні 1903 року Ноель отримав наступником, як головнокомандувача Віцеадмірала Heathcote, p. 195.
14 грудня 1904 року Флот Каналу був перетворений у Атлантичний Флот і Домашній Флот став Флотом Каналу.National Archives record searches У 1907 році Домашній Флот був реформований під командуванням віцеадмірала , наступником якого став адмірал у 1909 році. Брідгеман прийняв командування знову у 1911 році і у тому ж році його наступником став адмірал . 4 серпня 1914 року, з початком Першої світової війни, Джон Джелліко отримав наказ взяти командування флотом, який за його наказом був перейменований у Великий Флот.
Головнокомандувачі протягом довоєнного періоду:
Віцеадмірал (1902—1903) Віцеадмірал (1903—1904) Зауваження: між 1904 та 1907 роками не існувало Домашнього Флоту Віцеадмірал (1907—1909) Віцеадмірал (1909—1911) Віцеадмірал Сер Френсіс Брідгеман (березень 1911 — листопад 1911) Віцеадмірал (1911—1914)
Міжвоєнний період Коли Великий Флот був розформований у квітні 1919 року, найпотужніші кораблі були переведені до складу Атлантичного Флоту, а старі кораблі переводились до складу Домашнього Флоту; такий розподіл тривав до осені 1919 року, коли кораблі Домашнього Флоту стали Резервним Флотом.
Назва «Домашній Флот» була відроджена у березні 1932 року, як нова назва для Атлантичного Флоту, після . Головнокомандувачем Домашнього Флоту у 1933 році був адмірал Джон Келлі. Домашній Флот включав флагман Нельсон, який вів сили, що включали (ще п'ять лінійних кораблів), ескадру лінійних крейсерів (Гуд та Ріновн), 2-гу ескадру крейсерів (віцеадмірал ), великих крейсерів, з гідропланами на борту «Дорсетшира» (три крейсери), три ескадри есмінців (27), флотилію підводних човнів (6), два авіаносці і закріплені за ними кораблі.
Головнокомандувачі у міжвоєнний період Адмірал Джон Келлі (1932—1933) Адмірал Сер Вільям Бойл (1933—1935) Адмірал Сер Роджер Бекгаус (1935—1938)
Друга світова війна Домашній Флот був основними бойовим підрозділом Королівського флоту у європейських водах протягом Другої світової війни. 3 вересня 1939 року, під прапором адмірала Форбса на Нельсоні у Скапа-Флоу, він складався з , ескадри лінійних крейсерів, 18-ї ескадри крейсерів, контрадмірал, есмінців, контрадмірал, підводні човни (2-га флотилія підводних човнів, Данді, 6-та флотилія підводних човнів, Блайт, Нортумберленд), віцеадмірал, авіаносці (віцеадмірал Л. В. Уеллс, з кораблями Арк Роял, Фьюріос і Пегас), та бази у Оркні та Шетланді.Leo Niehorster, Home Fleet, 3 September 1939 , accessed January 2009 Його головним завданням було стримування Кріґсмаріне нацистської Німеччини від прориву за межі Північного моря. З цією метою була відновлена база часів Першої світової війни у Скапа-Флоу, оскільки її положення ідеально підходило для перехоплення кораблів, які намагалися прорватися крізь блокаду.
Двома найбільш непередбачуваними втратами Домашнього Флоту протягом раннього етапу війни були затоплення старого лінкора Ройал Оак у очікувано безпечній бухті Скапа-Флоу німецькою субмариною U-47 і втрата гордості флоту, лінійного крейсеру Гуд у бою з німецьким лінкором Бісмарк.
Оперативні зони Домашнього Флоту ніяк не обмежувались і окремі кораблі передавались до інших зон абсолютно вільно. З усім тим, у південних районах Північного моря і Ла-Маншу були створені окремі командування для легких сил і зростальна інтенсивність Битви за Атлантику призвела до створення Командування Західних підходів. Лише зі знищенням німецького лінкора Тірпіц у 1944 році пріоритетність Домашнього Флоту була зменшена і більша частина його важких одиниць була відкликана для відрядження на Далекий Схід.
Головнокомандувачі протягом Другої світової війни:Whitaker's Almanacks 1939–1945 Адмірал Сер Чарльз Форбс (1939—1940) Адмірал Сер Джон Тові (1940—1942) Адмірал Сер Брюс Фрезер (1942—1944) Адмірал Сер Генрі Мур (14 червня 1944 — 24 листопада 1945)Unit Histories , accessed July 2009
Післявоєнний період Після Другої світової війни Домашній Флот прийняв назад усі свої довоєнні обов'язки Королівського Флоту у власних територіальних водах, а також у північній та південній Атлантиці. З початком Холодної війни основний фокус було зроблено на захисті північної Атлантики від Радянського Союзу у взаємодії з іншими країнами в рамках НАТО. Адмірал спостерігав за спільними навчаннями Західного Союзу, які включали кораблі британського, французького та нідерландського флотів у червні-липні 1949 року. Адмірал Мак-Грігор перебував на авіаносці Імплейсебл, який також брав участь у навчаннях, разом з Вікторіос і Енсон, поряд із крейсерами та есмінцями. Під час навчань об'єднані сили відвідали у Корнуолі протягом 30 червня — 4 липня 1949 року.
Адмірал Сер Філіп Віан, який був головнокомандувачем протягом 1950–1952 років, тримав свій прапор на «Венгарді».Biography: Philip Vian Royal Naval Museum, accessed November 2009 У кінці 1951 року Тесей приєднався до флоту, як флагман 2-ї авіаносної ескадриNaval-history.net, HMS Theseus , accessed October 2011.
Головнокомандувач Домашнього Флоту отримав додаткові обов'язки у рамках НАТО, як головнокомандувач сил східної Атлантики, як частини SACLANT, коли було утворене військова структура командування НАТО у 1953 році зі в північно-західному Лондоні. Проте, прапор головнокомандувача Домашнього Флоту продовжував знаходитись на Тайн у Портсмуті. Протягом навчань Мейнбрейс у 1952 році, військово-морські сили НАТО вперше були зібрані разом для навчань по захисту північної Європи; Данії та Норвегії. Результатом стали складнощі викликані потенційним британським контролем над ударними авіаносцями ВМС США озброєними ядерною зброєю і це призвело до створення до кінця 1952 року окремого Ударного Атлантичного Флоту, який безпосередньо підпорядковувався командуванню Атлантичного Флоту США, на своїй позиції у НАТО як SACLANT.Sean Maloney, Securing Command of the Sea, Masters' thesis, University of New Brunswick, 1992, p.234-247
Плавуча база підводних човнів була флагманом флоту в 1956 році. У 1960 році головнокомандувач Домашнього Флоту був переведений до Нортвуду і у 1966 році командування Каналу НАТО (пост який також займав головнокомандувач Домашнього Флоту) було перенесено з Портсмуту у Нортвуд.Міністерство оборони Великої Британії, Northwood Headquarters , accessed July 2009
У квітні 1963 року було введено в експлуатацію військово-морську одиницю , як HMS Уорріор під командуванням тодішнього Прапор-капітана. Домашній Флот був об'єднаний з Середземноморським Флотом у 1967 році. Зі значним розширенням зони відповідальності і зміною основних обов'язків із захисту територіальних вод, назву флоту було змінено на Західний Флот.
Головнокомандувачі після Другої світової війниWhitaker's Almanacks 1945–1963
Адмірал Сер Едвард Сіфрет (1945—1948) Адмірал (1948—1950) Адмірал Сер Філіп Віан (1950—1952) Адмірал (1952—1954) Адмірал (1954—1955) Адмірал (1955—1958) Адмірал (1958—1960) Адмірал (1960—1963) Адмірал (1963—1965) Адмірал (1965—1967)
Примітки
Джерела
Посилання The Dreadnought Project: Home Fleet