Ю́рій Іва́нович Озе́рський (справжнє прізвище Зебницький; , м. Смяч, нині Новгород-Сіверського району, Чернігівської області — , розстрільний полігон НКВД СРСР в урочищі Сандармох, нині в Медвеж'єгорському районі Республіки Карелії, РФ) — український державний і освітній діяч.

Жертва більшовицького тероруСписок розстріляних у Сандармосі українців і вихідців з України.

Життєпис Народився в сім'ї священника, українець, закінчив духовне училище та духовну семінарію в Чернігові. З 1914 року навчався в Петроградському історико-філологічному інституті, був член Української студентської спілки в Петрограді, за фахом учитель.

Весною 1917 року працював у Києві та в Чернігівському губернському комітеті УПСР (соціалістів-революціонерів), займався пропагандистською діяльністю в Ніжині, Конотопі, Глухові, Кролевці; був делегатом з'їзду УПСР у квітні 1918 року. Обіймав посаду губернського інструктора Української Центральної Ради.

У 1919—1920 роках був членом партії лівих есерів, згодом — в УПСР (боротьбистів). У 1919 році очолював відділ народної освіти в місті Ніжині.

Член КП(б)У в березні 1920–1933 роках.

Працював у системі політосвіти, був членом Колегії політосвіти дорослих Народного комісаріату освіти УСРР (1921—1922), завідувачем Управління політичної освіти Народного комісаріату освіти УСРР (з січня 1926 року). Одночасно з 15 липня 1927 до січня 1930 року очолював Укрнауку (Головнауку) Наркомату освіти УСРР, був членом колегії Народного комісаріату освіти УСРР. З січня 1930 року працював в Українській радянській енциклопедії, викладав у Харківському інституті народної освіти. Обіймав посаду голови Держвидаву УСРР (березень 1930—1933). Проживав у м. Харків.

Був прибічником політики українізації в УСРР (проводилася в 1920-х роках), заарештований 23 листопада 1933 р. у сфабрикованій справі «Української військової організації» («УВО»). Судова трійка при Колегії ГПУ УСРР 26 лютого 1934 р. ухвалила присуд за ст. 54-11 КК УСРР — 10 років виправно-трудових таборів. Відбував покарання в 4-му відділенні Біломорсько-Балтійського комбінату й на Соловках, працював на загальних роботах. За повідомленнями табірної агентури НКВД, в ув'язненні формально засуджував своє минуле, водночас був вороже настроєний до панівного режиму, критикував колгоспну систему, заявляв, що «Україна залишається колонією Москви»Цит. за: Остання адреса: Розстріли соловецьких в'язнів з України у 1937—1938 роках: В 2 т. — 2-е вид., доопрац. і доп. — К.: Сфера, 2003. — Т. 1. — С. 310, 382.

Постановою окремої трійки Управління НКВД СРСР по Ленінградській області від 9 жовтня 1937 року дістав найвищу кару (розстріл). Вивезений із Соловків з великим етапом в'язнів Соловецької тюрми і страчений 3 листопада 1937 р. в урочищі Сандармох поблизу селища Медвежа Гора (нині м. Медвеж'єгорськ, Республіка Карелія, РФ).

Реабілітований Верховним судом Карельської АРСР (14.04.1962) і Верховним судом УРСР (28.09.1962).

Примітки

Джерела і література Державний архів Харківської області. — Ф. Р-6452. — Оп. 4. — Спр. 724. Остання адреса: Розстріли соловецьких в'язнів з України у 1937—1938 роках: В 2 т. — 2-е вид., доопрац. і доп. — Київ: Сфера, 2003. ISBN 966-7841-40-5 (Т. 1) ISBN 966-7841-68-5 Шевченко С. В. Соловецький реквієм. — Київ: Експрес-Поліграф, 2013. — 592 с.: іл. ISBN 978-966-2530-59-9 Шевченко С. В. Імперія терору. — К.: Фенікс, 2021. — С. 299.