Ернст Буш (повнее ім'я — Фрідріх Вільгельм Ернст Буш, ; 22 січня 1900, Кіль, — 6 червня 1980, Бернбург) — німецький актор театру і кіно, співак. У передвоєнні роки здобув міжнародну славу як співак-антифашист і виконавець пісень про боротьбу робочого класу; після Другої світової війни прославився як провідний актор створеного Бертольтом Брехтом театру «Берлінер ансамбль». Лауреат Міжнародної Ленінської премії «За зміцнення миру між народами» (1972).
Біографія Ернст Буш народився у Кілі в сім'ї будівельника Фрідріха Буша і кравчині Анни Буш. Батько був членом Соціал-демократичної партії Німеччини, але демонстративно вийшов з неї у 1914 році, коли фракція СДПГ в рейхстазі проголосувала за військові кредити, тим самим підтримавши, війну.
Професійних артистів у роду не було, але співали в сім'ї Бушів усі; батько був членом хорового союзу будівельних робітників «Гармонія» і нерідко брав Ернста з собою на співанки. Навесні 1915 року Буш влаштувався учнем слюсаря на суднобудівельну верф «Німеччина», де пропрацював шість років, отримавши кваліфікацію слюсаря-інструментальника.
Від батька Ернст Буш успадкував і політичну активність, — у 1917 році він вступив до Соціалістичної спілки молоді Німеччини. У кінці жовтня 1918 року в Кілі спалахнуло повстання моряків, підтримане робітниками судноверфі, серед них був і Буш. Після Листопадової революції він активно брав участь в політичному житті рідного міста, став одним з організаторів і керівником заводського, а пізніше і районного комітету «Соціалістичної робочої молоді», у 1919 році вступив до тільки що утвореної Комуністичної партії Німеччини.
Початок артистичної кар'єри Одночасно Буш брав участь в театральній самодіяльності заводської молоді; на любительській сцені у 1920 році його помітив головний режисер Кільського драматичного театру Робін Роберт і порадив серйозно зайнятися вивченням сценічного мистецтва. Під керівництвом Роберта Буш підготував низку ролей для любительського театру, зокрема Франца Моора в «Розбійниках» Ф. Шиллера. У 1921 році, як і мільйони німців, він став безробітним і його було прийнято волонтером до Міського театру Кіля, яким керував у той час відомий режисер і актор Макс Пенсген-Альберті; в цей же час в театрі починав свою кар'єру Густаф Грюндгенс, якому належало стати видатним театральним діячем нацистської Німеччини.
У Міському театрі разом з драматичними виставами ставилися і опери, і тут у жовтні 1921 року відбувся дебют Буша на професійній сцені — в опері П. Масканьї «Сільська честь», де йому довелося в одній зі сцен розмахувати опахалом. Проте дуже скоро Буш отримав і справжню роль — Сіверса у драмі І. В. Гете «Гец фон Берліхінген». За два роки Буш зіграв низку ролей класичного і сучасного репертуару, найбільшою удачею, за визнанням критиків, став тиран Геслер у «Вільгельмі Теллі» Ф. Шиллера.
Молодий актор став відомим за межами рідного Кіля, отримував принадні пропозиції з інших міст, але Бушу хотілося побачити світ, і в 1924 році з двома приятелями він вирушив до Італії, з гітарою і без копійки в кишені. Три місяці вони вели життя бродячих комедіантів, заробляючи на проїзд і харчування німецькими народними і неаполітанськими піснями, відвідали багато міст, але врешті-решт були заарештовані за підозрою в шпигунстві і видворені з Італії.
Наприкінці 1924 року Буш повернувся до Міського театру, який після смерті Пенсгена-Альберті очолив Ганс Брокман, учень Макса Рейнгардта. Під його керівництвом Буш з великим успіхом зіграв Марка Антония в «Юлієві Цезарі» В. Шекспіра і уперше заспівав в його комедії «Як вам це сподобається». Відтоді кожого разу, коли роль вимагала співаючого актора, Брокман вибирав Буша; він з однаковою легкістю співав як в баритоновій, так і в теноровій теситурі, — який у нього був голос, так і залишилося загадкою. «Багатьох вражала, — писав через десятиліття І. Нестьєв, — стихійна обдарованість Буша-співака, точність і рельєфність його інтонаційної манери, свобода володіння голосом. Важко повірити, що цей унікальний співак не отримав майже ніякої професійної вокальної виучки, а опановував своє рідкісне мистецтво в процесі тривалої і самостійної творчої практики…».
Незабаром разом з Брокманом Буш перейшов до Міського театру Франкфурта-на-Одері; тут «дуже привабливий, стрункий блондин» (за описом Г. Ейслера) з однаковим успіхом виступав як в амплуа героя-коханця, так і в характерних ролях; але найбільший успіх припав на долю його Яго, одній із складних ролей шекспірівського репертуару. Слух про видатне досягнення 25-річного актора досяг столиці, — Еріх Енгель, що спеціально приїхав дивитися «Отелло» Брокмана, пізніше згадував: «…Буш мені дуже сподобався, хоча тоді я і не був цілком задоволений його трактуванням ролі. Але я зрозумів, що переді мною акторська індивідуальність особливого масштабу». Енгель рекомендував молодого актора своєму другу Ервіну Піскатору, і ця рекомендація, як він вважав, принесла удачу усім трьом.
В Берліні Рекомендацією Енгеля Буш скористався не відразу: влітку 1926 року він вступив до трупи «Пересувного театру» Померанії, який обслуговував округ Кеслін і виступав зазвичай в готелях і корчмах. Лише у червні 1927 року Буш приїхав до Берліна й був прийнятий до Театру на Ноллендорфплац, який в тому ж році очолив Піскатор і перетворив на Театр Піскатора.
Перша поставлена Піскатором вистава — «Гоп-ля, ми живемо»! за п'єсою Ернста Толлера — змусила говорити про себе усю Німеччину; у цьому спектаклі, в ролі Альберта Кроля, Буш дебютував на столичній сцені. У наступній постановці Піскатора, «Распутін, Романови, війна і повсталий народ», п'єси, що була переробкою О. Н. Толстого і П. Щоголєва «Змова імператриці», Буш зіграв декілька невеликих ролей і заспівав дві пісні на музику Едмунда Майзеля, — його вокальні дані і уміння донести до слухача кожне слово не залишилися непоміченими: після тимчасового закриття театру навесні 1928 року Буш отримував пропозиції не лише від різних драматичних театрів, але й від кабаре. В Театрі Піскатора відбулася і перша його зустріч з Гансом Ейслером, що написав музику до найскандальнішого спектаклю театру, — «Берлінський купець»; п'ять пісень, виконаних Бушем в цьому спектаклі, поклали початок багаторічній співпраці співака й композитора. На початку 30-х років написані спеціально для Буша пісні Ейслера на вірші Б. Брехта, Е. Вайнерта і К. Тухольського розходилися на грамплатівках усією Європою.
Одночасно Буш виступав і на інших сценах, у 1928 році в Театрі на Шифбауердам він зіграв невелику роль констебля Сміта у першій постановці «Тригрошової опери» Брехта-Вайля; після остаточного закриття Театру Піскатора у 1930 році він став актором «Фольксбюне», де з однаковим успіхом виступав як у драмах В. Шекспіра і Ф. Шиллера, так і в сучасних п'єсах — Б. Брехта, Г. Кайзера, Ф. Вольфа. У 1932 році він зіграв в Театрі на Шифбауердам Павла Власова у п'єсі Брехта «Мати» (за мотивами роману О. М. Горького).
У ці роки Буш часто виступав і на концертній естраді — як співак і як читець, працював на радіо. У 1929 році він дебютував в кінематографі, знявшись у фільмі «Катарина Кні» — в ролі жонглера і акробата Фріца Кні, якого він роком раніше зіграв на сцені «Лессінг-театру». Наступним фільмом з його участю стала екранізація «Тригрошової опери» (1931), — в знаменитому фільмі Г. В. Пабста Буш грав вуличного співака, що виконував, зокрема, баладу про Меккі Мессера.
Співпраця з Пабстом продовжилася у фільмі «Товариство», — Буш грав в ньому керівника рятувального загону німецьких робітників, якому довелося порушити кордон задля надання допомоги французьким колегам, постраждалим під час вибуху на вугільній шахті. За чотири роки Буш знявся в десяти фільмах, у тому числі в «Кулі Вампе» Златана Дудова і антивоєнній «Нейтральній смузі» Віктора Триваса. Безпосередньо з приводу фільму «Нейтральна смуга» німецький критик писав: «В чому сила дії цього Ернста Буша? В упевненості і спокої, з яким він тримається на сцені і на екрані? У пробивній силі його голосу? Чи у вражаючій концентрованості? Можливо, в усіх цих якостях узятих разом. Але є ще дещо: за Бушем-актором стоїть свій парубок. І він грає не заради задоволення, але мистецтво для нього шлях до мети…»Цит. по: .
Після 1933 року На рубежі 1920—1930-х років Буш-співак виступав на антифашистських мітингах не рідше, ніж на концертах, які також часом перетворювалися на мітинги, — його звали «червоним Орфеєм» (Roter Orpheus) і «Таубером барикад» (Barrikaden-Tauber), на честь знаменитого австрійського оперного співака, і після приходу нацистів до влади в січні 1933 року він дивом уникнув арешту. 27 лютого, в день підпалу рейхстагу, Буш грав в Магдебурзі у прем'єрі соціальної драми Г. Кайзера «Срібне озеро»; наступного дня виставу було заборонено.
Після повернення до Берліна актор 6 березня прочитав в одній з газет: «Чи відомо вам, що Ернст Буш все ще знаходяться в Берліні»? 9 березня 1933 року друзі допомогли Бушу разом з дружиною — акторкою і співачкою Євою Циммерман перетнути голландський кордон.
На радіостанціях Голландії і Бельгії були організовані спеціально призначені для Німеччини передачі, в яких брали участь німецькі антифашисти, в їх числі і Буш. Він давав концерти в різних містах Європи, разом з Ейслером записував платівки в Лондоні. Буш, що не здобув музичної освіти, не умів читати ноти, покладався виключно на свою пам'ять і слух. «Якщо він читатиме ноти, — говорив із цього приводу Ейслер, — він втратить свою безпосередність. Іноді Буш дещо міняє в моїй композиції. Але я нічого не маю проти. Так, як він співає, — завжди краще»Цит. за: .
У 1935 році Буш отримав офіційне запрошення з СРСР — від Міжнародного об'єднання революційних театрів, яке очолював Піскатор, і в листопаді один, без Єви, прибув до Москви. Тут Буша, окрім численних прихильників, вже чекали друзі — німецькі антифашисти,, звідси, на московській радіохвилі, він звертався до своїх співвітчизників — в передачах під назвою «Чарівний ріг хлопчика», запозиченим у популярних в Німеччині збірок народних пісень.
У СРСР Буш не лише виступав з концертами, але і продовжив свою кінокар'єру, знявшись у фільмі Густава фон Вангенхайма «Борці». У 1936 році Піскатор в Горькому приступив до зйомок фільму «Червоне німецьке Поволжя», в якому одну з головних ролей грав Буш. Коли Піскатор ненадовго вирушив до Парижа, виконавиця головної жіночої ролі Карола Неєр була заарештована разом з чоловіком — німецьким комуністом по звинуваченню в шпигунстві. Попереджений про це друзями, Піскатор до СРСР не повернувся, а Буш у січні 1937 року вирушив до Іспанії, де взяв участь в громадянській війні у складі німецької 11-ї інтернаціональної бригади.
У липні 1938 року Буш полишив Іспанію, знайшовши собі притулок в Бельгії, де впливовою політичною фігурою і бургомістром Антверпена був його прихильник Каміль Гюїсманс, він виступав по радіо, з концертами і на мітингах — збирав кошти для бійців інтернаціональних бригад. В Антверпені у кінці листопада 1938 року Буш поставив «Тригрошову оперу» і цього разу зіграв в ній Мехкіта — фламандською мовою. У 1939 році, ще задовго до початку Другої світової війни, політика в Бельгії і сусідній Голландії почала змінюватися: тепер з його репертуару викреслювали антифашистські пісні, забороняли в концертах торкатися тим, пов'язаних з Німеччиною.
Друга світова війна 10 травня 1940 року почалося вторгнення німецьких військ до Бельгії, — уряд спішно інтернував німецьких емігрантів, серед яких був і Буш, і відправив потягом до Франції, де вони були поміщені в концентраційний табір Сен-Сіпрієн в Піренеях — в той самий табір, в якому знаходилися інтерновані бійці іспанських интернбригад.