«Фон дер Танн» () — перший лінійний крейсер ВМС Німецької імперії епохи Першої світової війниВ офіційній німецькій класифікації того часу не було поняття «лінійний крейсер» (), і він разом з броненосними крейсерами класифікувався як «великий крейсер» ().. Названий на честь баварського воєначальника XIX століття Людвіга фон дер Танна.

Став відповіддю на британські лінійні крейсери типу «Інвінсібл». Так само як і «Інвінсібл», був оснащений паротурбінною силовою установкою і мав високу швидкість ходу. Німецький крейсер традиційно був озброєний гарматами дещо меншого калібру — 280-мм проти 305-мм, але це компенсувалося більшою початковою швидкістю і кращою якістю німецьких снарядів.

У порівнянні з британськими крейсерами мав значно краще бронювання (борт 250 мм проти 152 мм) і досконалішу систему протиторпедного захисту. Платою за це стало збільшення водотоннажності. Якщо британський крейсер був менший за лінкор «Дредноут», то «Фон дер Танн» вийшов крупнішим за сучасний йому лінкора «Нассау».

Але за рахунок кращого бронювання фахівці визнають, що «Фон дер Танн» за своїми бойовими якостями перевершує всі британські лінійні крейсери з 305-мм гарматами. Це було підтверджено результатами Ютландської битви, коли в дуелі з «Індефетігеблом» німецький крейсер за 15 хвилин пустив на дно свого візаві.

Передумови створення На початку XX-го століття кораблями основних бойових класів () у флотах провідних світових держав вважалися броненосці і броненосні крейсери. В офіційній німецькій класифікації броненосному крейсеру приблизно відповідав «великий крейсер» (нім. Großer Kreuzer)«Великим крейсерам» німецького флоту в британському флоті відповідали крейсери 1-го рангу. Ними були бронепалубні крейсери від «Кайзерін Августи» до «Принца Генріха», усі броненосні крейсери від «Принца Адальберта» до «Блюхера» і лінійні крейсери.. Амбіції Німецької імперії вимагали створення сильного флоту, і між Німеччиною та Великою Британією, чий флот вважався найкращим, спалахнуло військово-морське суперництво. За «законом про флот» () і рядом поправок до нього, німецький флот мав складатися з двадцяти «великих» крейсерів, і тому приблизно кожен рік закладалося по одному новому крейсеру. Розвиток британських броненосних і німецьких «великих» крейсерів в кінцевому рахунку призвело до появи нового класу крейсерів — лінійних.

Але створення німецького лінійного крейсера йшло інакшим шляхом, ніж у Великій Британії. У порівнянні з попередніми броненосними крейсерами типу «Мінотавр» британські лінійні крейсери типу «Інвінсібл» стали революційним кроком вперед. Завдяки збільшенню калібру гармат з 234 мм до 305 мм, збільшенню кількості гармат головного калібру з чотирьох до восьми, відмови від проміжного калібру та використання парової турбіни бойові можливості нового крейсера зросли в багато разів. У німецькому ж флоті чітко простежувалася лінія еволюційного розвитку. Від корабля до корабля йшло постійне зростання водотоннажності — «Йорк» мав водотоннажність 9530 т, «Шарнхорст» — 11 600 т, водотоннажність новітнього броненосного крейсера програми 1906 року, майбутнього «Блюхера», досягла 15 840 тонн. При цьому його озброєння хоч і складалося з дванадцяти гармат єдиного головного калібру, розташованих за гексагональною схемою, але це були гармати калібром всього 210 мм. У порівнянні з іншими броненосними крейсерами того часу, озброєними 234-мм гарматами, він виглядав цілком на рівні. Але в порівнянні з озброєним 305-мм гарматами «Інвінсіблом» програвав по всіх статтях. До того ж «Блюхер» був оснащений паровою машиною і, хоч і вважався найшвидшим кораблем з таким типом силової установки, але по швидкості все ж поступався британському супернику, оснащеному паровими турбінами.

Тому, коли від німецького аташе в Лондоні надійшли відомості про тактико-технічні характеристики нового британського крейсера, стало зрозуміло, що «Блюхер» серйозно йому програє і що його захист явно не відповідає 305-мм британським гарматам. Але роботи по проекту «Блюхера» були вже на завершальній стадії, і вносити до нього зміни було вже пізно. Тому було вирішено, що «Блюхер» добудовуватиметься за початковим проектом, а відповіддю британцям буде вже крейсер 1907 бюджетного року, який отримав будівельний індекс F.

Однією з принципових відмінностей стала концепція застосування. Британський крейсер створювався саме для крейсерських функцій — в першу чергу для боротьби з крейсерами противника як при діях спільно з ескадрою лінкорів, так і на комунікаціях. Він не був розрахований на бій основних сил флотів, і участь у ньому обмежувалася лише оточенням противника і добиванням відсталих кораблів.

У німецькому флоті крейсерам відводилася й інша роль. Ще в січні 1904 року кайзер Вільгельм II заявив, що оскільки за кількістю одиниць німецький лінійний флот поступається британському, німецькі великі крейсери повинні бути здатні брати участь в лінійному бою в одній лінії з лінкорами. І хоча військово-морський міністр, гроссадмірал Тірпіц, був противником такого використання, наполягаючи на чисто крейсерських функціях, вимога участі в лінійному бою враховувалося при опрацюванні проекту нового крейсера.

Розробка проекту крейсера F тривала з серпня 1906 по червень 1907 року. Розглядалися безліч варіантів, у тому числі з озброєнням з 305 і 343-мм гармат. Однак при наявності фінансових обмежень, для дотримання балансу швидкості, озброєння та захисту, було вирішено зупинитися на гарматах калібру 280-мм. Тим більше, що цей же калібр був обраний для німецьких дредноутів «Нассау». Не останню роль тут зіграла й думка Тірпіца про превалювання крейсерських функцій. 280-мм гармати він вважав достатніми для цієї ролі. Для забезпечення високої максимальної швидкості ходу крейсер був вперше в німецькому флоті оснащений паровими турбінами. 22 червня 1907 року кайзер затвердив замовлення на будівництво крейсера F, майбутнього «Фон дер Танна».

Конструкція

Корпус, надбудови, мореплавність, керованість, екіпаж

Нормальна водотоннажність «Фон дер Танна» склала 19370 т, повна — 21 300 т. Крейсер мав корпус з півбаком, що займав приблизно третину довжини корабля. Довжина корпусу між перпендикулярами становила 171,5 м, ширина — 26,6 м, максимальна ширина по укладці протиторпедної сітки — 27,17 м. При повній водотоннажності осадка носом дорівнювала 8,91 м, кормою — 9,17 м. Висота корпусу на міделі — 13,28 м. При нормальній водотоннажності висота надводного борту в носі становила 8,1 м, в кормі — 5,8 м. Збільшенню осадки на 1 см відповідало збільшення водотоннажності на 30,58 т.

Корпус крейсера розділили водонепроникними перегородками на 15 основних відсіків. Подвійне дно простягалося на 75 % довжини корабля. Спосіб зв'язків силових конструкцій корпусу — змішаний.

Після побудови на крейсері була змонтована система активного заспокоєння хитавиці — цистерни Фрамма, що містили 231 т води. Вода потужними насосами перекачувалася між цистернами у протифазі хитавиці. Це дозволило зменшити крен на коливанні з 17° до 11°. Період бортової хитавиці становив 11 секунд. Пізніше замість цистерн Фрамма стали використовувати скулові кілі, а ємності були використані для зберігання додаткових 200 т пального.

За проектом були закладені ґратчасті щогли, але їх вже в процесі будівництва замінили на звичайні трубчасті. Після Ютландської битви, коли «Дерфлінгер» мало не заплутався у власних протиторпедних сітках, з усіх німецьких кораблів, у тому числі і з «Фон дер Танна», вони були зняті.

Крейсер оснащувався чотирма гвинтами і двома паралельними стернами, що забезпечувало хорошу маневреність і керованість. Але повороткість судна і керованість на задньому ходу були незадовільними. Втрата керованості наставала при перекладці стерна понад 60°, з виникненням крену 8°. При нормальній водотоннажності метацентрична висота становила 2,11 м. Остійність була максимальною при крені в 30° і нульовою при 70°.

На «Фон дер Танні», так само як і на британському «Інвінсіблі», був проведений експеримент зі зміни розміщення кают офіцерів. Замість корми їх розмістили на півбак, вважаючи, що так офіцерам буде зручніше добиратися до місць бойового чергування. Але за результатами експлуатації з'ясувалося, що таке рішення було помилковим, і більше на жодному німецькому кораблі таке розташування кают не використовувалося. На крейсері розташовувалися додаткові приміщення для розміщення флагмана і його штабу.

За штатним розписом мирного часу екіпаж складався з 923 осіб, у тому числі 41 офіцера. При використанні як флагмана екіпаж досягав 999 осіб, збільшуючись на 14 офіцерів і 62 особи нижчих чинів. Під час війни екіпаж збільшувався за рахунок резервістів. Так, під час Ютландської битви екіпаж нараховував 1174 особи.

Бронювання

Бронювання життєво важливих частин корпусу виконувалося з круппівської цементованої броні. Загальна вага бронювання досягала 33,3 % від нормальної водотоннажності. Головний броньовий пояс йшов від переднього краю носової башти до заднього краю кормової. Пояс мав постійну товщину 250 мм на висоті 1,22 м, заглиблюючись під воду на 0,35 м. Далі він поступово тоншав до 150 мм на 1,6 м нижче ватерлінії. Пояс розташовувався на підкладці тикового дерева товщиною 50 мм. У краях він закінчувався 180-мм траверзами. У ніс він продовжувався 120-мм поясом, тоншаючи до 100 мм. У кормі він йшов товщиною 120 мм і закінчувався за 3,5 метра від корми 100-мм перегородкою. Далі в корму йшов 100-мм пояс з нижньою кромкою у 80 мм.

Над головним поясом в районі цитаделі йшов верхній пояс товщиною 225 мм. Каземат гармат середнього калібру прикривався 150-мм поясом. Між гарматами були встановлені протиуламкові перегородки товщиною 20 мм, а за гарматами — 20-мм протиуламкові екрани.

Лобова і задня плити башт головного калібру мали товщину 230 мм, а стінки — 180 мм. Похила передня частина даху башти була завтовшки 89 мм, а горизонтальна частина даху — 60 мм. Настил башти мав товщину 50 мм. Барбети башт з внутрішнім діаметром 8100 мм мали товщину 200 мм. Носова та кормова башти мали зовнішню стінку товщиною 230 мм, а внутрішню — 170 мм. Нижче головного броньового пояса товщина барбетів зменшувалася до 30 мм.

Носова броньова рубка мала товщину стінок 250 мм, а даху — 80 мм. У кормової ці значення були 200 і 50 мм відповідно.

Горизонтальне бронювання складалося з двох броньових палуб. Верхня призначалася для зведення детонаторів і передчасного розриву снарядів, а нижня — для уловлювання осколків. Пласка частина броньованої палуби була розташована на рівні середньої палуби за головним 250-мм броньовим поясом зі скосами товщиною 50 мм. У носовій частині вона була пласкою (товщиною 50 мм) на рівні нижньої палуби і розташовувалася ще нижче в кормі, де її товщина становила 80 мм в пласкій частині з двома 25-мм скосами. Головна палуба мала товщину 25 мм над головним поясом за межами батареї. Верхня палуба мала товщину 25 мм над батареєю. Крім цього, палуба півбака в районі носових погребів мала товщину 23 мм.

Підводний захист був добре продуманий. По всій довжині головного броньового поясу йшла броньова протиторпедна перегородка товщиною 25-30 мм. На міделі вона відстояла від борту на 4 м. Між бортом і протиторпедною перегородкою розташовувалася ще одна перегородка, що ділила цей об'єм навпіл. Зовнішня частина відсіку була порожньою і виконувала при вибуху роль розширювальної камери, а внутрішня була заповнена вугіллям, що забезпечувало додатковий захист.

Озброєння Озброєння корабля складалося з восьми 280-мм скорострільних гармат SK L/45 з довжиною ствола 45 калібрів в чотирьох двогарматних баштах. По одній башті стояло в носі і кормі в діаметральної площині. Дві башти розміщувалися ешелоновано — побортно, зі зміщенням одна відносно другої.