Тре́вор Го́вард (; 29 вересня 1913 — 7 січня 1988) — британський актор театру, кіно і телебачення, лауреат премій BAFTA та Emmy.

Біографія Тревор Воллас Говард-Сміт був старшим і єдиним сином Артура Джона Говарда-Сміта, представника компанії Lloyd's of London на Цейлоні, та його дружини, Мейбл Ґрей Воллас, медсестри за професією. До п'ятирічного віку він мешкав у Коломбо, у віці восьми років був відправлений у , Бристоль, Англія.

Акторської майстерності Говард навчався у Королівській академії драматичного мистецтва, незадовго до Другої світової війни виступав в Лондоні. Його першою оплачуваною роботою стала участь в п'єсі Revolt in a Reformatory (1934), ще до того як він пішов з Королівської академії в 1935 році у пошуках невеликих ролей. Того ж року він був помічений агентом кіностудії Paramount Pictures, проте відхилив пропозицію про співпрацю, віддавши перевагу театральній кар'єрі. У 1936 році він був запрошений до трупи Королівського шекспірівського театру в Стратфорд, а також отримав роль у лондонській виставі Теренса Реттігена «Французька без сліз» (French without Tears), що виконувалася на сцені впродовж двох років. У 1939 році він повернувся до Стратфорда.

На початку Другої світової війни Говард зголосився служити добровольцем у військах Королівських військово-повітряних сил Великої Британії і Британської армії, але йому було відмовлено. Проте, у 1940 році, після роботи в Колчестерському репертуарному театрі, він був призваний до Королівського корпусу зв'язку, в повітряно-десантну дивізію, та став другим лейтенантом, до того як був демобілізований у 1943 році.

Кар'єра в кіно Дебютував у британському кіно роллю моряка у фільмі «Шлях вперед» (1944) і льотчика в «Дорозі до зірок» (1945). Успіх прийшов з роллю у фільмі Девіда Ліна «Коротка зустріч» (1945), де зіграв невпевненого у собі закоханого лікаря.

Отримав визнання колег за головну роль п'яного Волтера Морела в адаптації роману Д. Г. Лоуренса «Сини та коханці» (1960). Тоді ж був номінований за цю роль на Оскар в категорії «Найкращий актор». З віком йому найкраще вдавалися ролі божевільних або недобрих військових, як, наприклад, капітана Блая в «Заколоті на Баунті» (1962) або багроволицого лорда Кардігана у фільмі «Атака легкої бригади» (1968). З часом Говард відійшов від виконання головних ролей і вже у 1970-ті роки переважно грав характерних персонажів.

Говард зіграв багато ролей другого плану. Безперечними акторськими удачами серед таких його робіт стали роль сільського священика, отця Коллінза у фільмі Девида Ліна «Дочка Райана» (1970), композитор Ріхард Вагнер в історичній драмі Лукіно Вісконті «Людвіг» (1972) і доктор Ренк в «Ляльковому будинку» Джозефа Лоузі (1973). Говард продовжував багато зніматися, працюючи як у Європі, так і у Голлівуді, у тому числі й у відверто комерційних голлівудських проектах, таких як «Супермен» (1978, реж. Річард Доннер).

В останні роки життя Говард часто з'являвся на екрані усього лише в епізодичних ролях. Однією з останніх помітних робіт актора стала роль судді Брумфілда у фільмі «Ганді» (1982) Річарда Аттенборо.

Особисте життя Тревор Говард був одружений (з 1944 року) на актрисі театру і кіно .

Помер 7 січня 1988 року у місті Буші, графство Хертфордшир у Англії.

Обрана фільмографія

Нагороди і номінації

Нагороди BAFTA 1959 — Найкращий британський актор (за фільм «Ключ») Еммі 1963 — Найкраща чоловіча роль («Непереможний містер Дізраелі»)

Номінації Золотий глобус 1961 — Найкращий актор («Сини та коханці») 1971 — Найкраща чоловіча роль другого плану («Донька Раяна») 1987 — Найкращий актор другого плану міні-серіалу або фільму на телебаченні («Різдвяний святвечір») BAFTA 1954 — Найкращий британський актор («Суть справи») 1958 — Найкращий британський актор («Мануела») 1969 — Найкраща чоловіча роль роль («Атака легкої бригади») Еммі 1966 — Найкраща чоловіча роль (Наполеон у телевізійному фільмі «Орел у клітці») 1975 — Найкраща чоловіча роль в міні-серіалі або фільмі («Граф Монте Крісто») Оскар 1961 — Найкраща чоловіча роль («Сини та коханці»)

Джерела