Х-29 (індекс УВ ВВС — 9-А-721, по класифікації МО США НАТО AS-14 Kedge ()) — радянська / російська високоточна авіаційна ракета класу «повітря — земля» малого радіуса дії. Призначена для знищення укріплених цілей, таких як залізобетонні споруди, мости, бетонні злітно-посадкові смуги, кораблі водотоннажністю до тонн і підводні човни у надводному положенні.
У розробці брали участь кілька радянських дослідно-конструкторських бюро: НВО «Блискавка» та НВО «Вимпел». Прийнята на озброєння у 1980 році. У даний час виробляється і модернізується корпорацією «Тактичне ракетне озброєння». Виробництво цих ракет також налагоджено в Україні (ДАХК «Артем») .
Є найбільш поширеною ракетою цього класу на літаках радянського / російського виробництваРакета «повітря — поверхня» Х-29 airbase.ru.
Історія створення Високоточна ракета Х-23, прийнята на озброєння у 1970 році, мала недостатню за потужністю бойову частину та була неефективною проти високозахищених об'єктів супротивника, таких як ДОТи, бункери, склади тощо, якими були насичені прифронтові смуги оборони противника. З цієї причини для збільшення бойових можливостей нового покоління штурмової авіації у частині руйнування високозахищених точкових об'єктів ймовірного противника поблизу лінії фронту, в 1970 році в СРСР почалася розробка нових високоточних ракет.
Використовувана в більш ранніх ракетах Х-23 радіокомандна система наведення суттєво обмежувала маневр літака-носія; сукупно з появою у ймовірного противника нових ЗРК ця обставина визначала високу небезпеку для літака при застосуванні цієї зброї. Ракети, які реалізують принцип «вистрілив-забув» у повній мірі, звільняли пілотів від обмежень після пуску ракети, але для них вимагалося створення спеціальних головок самонаведення. Так як ракети проєктувалися під малу дальність, де ціль спостерігається візуально, найбільш перспективними представлялися оптичні головки самонаведення — лазерна та телевізійна. Також на користь цього вибору говорили дані розвідки про успішні результати експериментів у цьому напрямку ймовірного супротивника.
Великі габарити телевізійної головки самонаведення не дозволяли розмістити її на основі існуючої ракети Х-23, і потрібно було створити повністю нове сімейство ракетної зброї. Лазерна головка самонаведення вийшла більш компактною і її було вирішено уніфікувати з більш легким сімейством ракет Х-25. Великий діаметр ракети дозволив розмістити у ній проникаючу бойову частину втричі більшої маси, а також потужний ракетний двигун, що забезпечував високу швидкість зустрічі ракети з ціллю.
Розробку почало КБ «Блискавка» під керівництвом головного конструктора Матуса Рувимовича Бісновата, проте через завантаженість конструкторського бюро космічною програмою «Буран», у 1976 році тему передали до МКБ «Вимпел» під проводом Андрія Ляпіна. В 1981 році генеральним конструктором був призначений Геннадій Олександрович Соколовський, а на завод прибула група фахівців КБ «Блискавка», які раніше працювали над ракетами Х-29. Після розпаду Радянського Союзу подальша модернізація ракети проводиться російською корпорацією «Тактичне ракетне озброєння».
У кінці 1970-х ракета успішно пройшла випробування і в 1980 році була прийнята на озброєння Радянської армії.
У Радянському Союзі серійне виробництво цих ракет було організовано на Ленінградському Північному заводі та БАПО «Іглім»Х-29 Сучасна авіація Росії. Після розпаду СРСР виробники компонентів ракети залишилися у різних країнах, і подальше виробництво ракет було розгорнуто як у Росії на Ленінградському Північному заводі, так і в Україні на ДАХК «Артем».
Конструкція
Сімейство ракет Х-29 модернізується і на даний час, у конструкцію вносяться деякі зміни. Так як ракети активно експлуатуються, то немає відкритого доступу до інформації про деякі деталі технічної реалізації окремих компонентів.
Х-29 являє собою модульну одноступінчату твердопаливну ракету, виконану за аеродинамічною схемою «качка» (рулі попереду стабілізаторів). Модифікації розрізняються тільки системами самонаведення. Корпус ракети складається з п'яти відсіків: головки самонаведення, відсіку управління, бойової частини, двигуна та хвостового оперення.
Двигун ракети — ПРД-280 — твердопаливний однорежимний ракетний двигун. Запускається з певною затримкою після відділення ракети щоб уникнути пошкодження літака-носія реактивним струменем. Двигун розвиває тягу близько 228 кН і працює 3,2 — 6,2 секунди , забезпечуючи розгін ракети з перевантаженням 3,5 g і додаткову швидкість близько 220 м/с (800 км/год).
Управління рисканням і тангажем здійснюється носовими рулями. Високі швидкості та необхідність високої точності попадання вимагають додаткової установки дестабілізаторів перед рулями. Управління по крену здійснюється стабілізаторами в задній частині крил ракети.
Електроживлення здійснюється ампульною електричною батареєю з електромеханічним перетворювачем змінного струму. У задній частині ракети розміщений трасер. Ресурс батареї — 40 секунд, що перевищує час польоту ракети на максимальну дальність.
Ракета оснащена протирикошетним пристроєм, що покращує її характеристики при атаці цілей під тупим кутом (що характерно для пуску на велику дальність з малих висот). Настройка детонатора на контактну або уповільнену дію проводиться пілотом безпосередньо перед пуском ракети. Контактна дія детонатора призначена для знищення об'ємних конструкцій, таких як мости або дороги, а сповільнена — для знищення сильно захищених об'єктів. Контактні датчики детонатора розміщені на корпусі та на передній крайці крила, розмах якого більше метра, що гарантує коректний підрив навіть при незначному промаху.
Бойова частина ракети — бронебійно-фугасна, масою 317 кг, що становить половину від стартової маси ракети. Вона являє собою масивну склянку з твердих сортів сталі, заповнену високобризантною вибуховою речовиною. Маса ВР при цьому становить 116 кг. Поєднання швидкості, що більш ніж удвічі перевищує швидкість звуку, та дуже важкої і міцної бойової частини забезпечує боєголовці високу проникаючу здатність. Це дозволяє ефективно руйнувати високозахищені об'єкти, такі як бетонні споруди або надводні кораблі. Перед детонацією бойового навантаження ракета здатна пробити близько 1 м бетону, укритого 3 метрами ґрунту. При атаці залізобетонних злітно-посадкових смуг ракета залишає воронку діаметром 12-15 і глибиною близько 6 метрів, що надовго виводить їх з ладу.
Модифікації Ракета Х-29 є модульною, що полегшує її модернізацію. Фактично модифікації відрізняються тільки типом головки самонаведення.
Х-29Л
«Виріб 63», позначення НАТО — «Kedge-A». Модифікація ракети, оснащена лазерною системою самонаведення 24Н1 — тією ж, що і на ракетах меншого калібру Х-25 — це зумовило характерну «пляшкоподібну» форму ракети — головка самонаведення має у півтора рази менший діаметр, ніж сама ракета. У сукупності з модульністю конструкції ракети це дозволило уніфікувати боєзапас фронтової авіації.
Ціль підсвічується лазером, і утворена яскрава пляма розсіювання лазерного випромінювання сприймається головкою самонаведення як джерело світла, за яким проводиться наведення. Оптичний фільтр пропускає лише довжини хвиль, що відповідають довжині хвилі лазера підсвічування, що забезпечує високу стійкість захоплення цілі. Зображення, спіймане головкою самонаведення ракети, транслюється на телевізійний екран у кабіні пілота. При цьому утримання променю підсвічування забезпечується автоматичною стежучою системою.
Підсвічування цілі може здійснюватися як спеціально розробленими лазерними станціями підсвічування типу «Клен», «Кайра», «Прожектор», так і різними лазерними далекомірами або станціями підсвічування як російського, так і виробництва інших країн. У конструкції голівки самонаведення були застосовані технічні рішення, що виключають вплив лазерних станцій інших літаків групи.
Залежно від типу приладу лазерного підсвічування цілі автопілот ракети вибирає режим атаки цілі для забезпечення найкращих характеристик ураження. Перевага віддається траєкторіям, при яких ракета падає на ціль майже вертикально, пробиваючи товсті перекриття.
Самонаведення Х-29Л здійснюється за пропорційним методом — тобто в наведенні на ціль з таким попередженням, щоб швидкість маневру ракети (поперечне перевантаження ракети) була пропорційна кутовій швидкості обертання лінії візування, яку вимірює стежачий координатор ГСН.
Дальність пуску ракет визначається можливістю захоплення цілі головкою самонаведення. При цьому важливу роль відіграють як погодні умови та прозорість повітря, так і характеристики лазерної станції підсвічування цілі. Максимальна дальність застосування Х-29Л вказується на рівні 8-10 км, проте описані випадки успішного застосування цих ракет і з більшої дальності. Промах при стрільбі на максимальну дальність не перевищує 5-7 метрів.
Х-29Т
«Виріб 64», позначення НАТО — «Kedge-B». Модифікація ракети, оснащена телевізійною головкою самонаведення «Тубус-2». Така система самонаведення пасивна і повністю автономна, реалізує принцип «вистрілив-забув» — відразу після пуску ракети літак може покинути зону стрільби. Головка самонаведення складається з відеокамери з системою стеження за ціллю, закріпленої на карданному підвісі, та обчислювального блоку, що забезпечує виділення і запам'ятовування цілі й видає керуючі сигнали системі стеження і рулям ракети.
Наведення здійснюється за контрастним зображенням, одержуваним телевізійною камерою. При цьому може використовуватися як зображення самого об'єкта, так і контрасту світло-тінь, що в сонячну погоду дозволяє ефективно атакувати замасковані цілі.
Розширення зображення, одержуваного ТГСН «Тубус-2», складає 625 рядків на 550 телевізійних ліній. Кут зору в режимі пошуку цілі — 12×16°. У цьому режимі пілот повинен вказати приблизне розташування цілі, після чого здійснюється перехід із широкого поля зору на вузьке, що становить 2,1×2,8°, і остаточне цілевказування . При цьому на дальності близько 5 км роздільна здатність становить 0,39×0,3 м, що дозволяє вести прицільний вогонь навіть по окремих вікнах будівель або амбразурах ДОТів.
Одержуване головкою самонаведення зображення цілі транслюється на екран телевізійного індикатора в кабіні пілота. Пошук може вестися головкою самонаведення автономно, але льотчик повинен підтвердити цілевказування перед пуском.
Дальність застосування даної ракети визначається можливістю захоплення цілі головкою самонаведення і сильно залежить від атмосферних умов, висоти польоту, контрастності та розмірів цілі. Максимальна дальність пуску Х-29Т становить 8-13 км.
Введення телевізійної головки самонаведення дозволило дещо поліпшити точність попадання. Кругове ймовірне відхилення при пуску з дистанції 4-5 км для ракет Х-29Т становить близько 2,2 метра (що в півтора рази менше довжини самої ракети).
У той же час ракети Х-29Т можуть використовуватися тільки вдень. Погана погода також може суттєво обмежити застосування цієї зброї.
УХ-29
Навчальна модифікація ракет. Призначена для відпрацювання застосування авіаційної високоточної зброї.
Відрізняється неправдоподібно яскравим червоно-помаранчевим забарвленням, що полегшує спостереження за ракетою і відеозйомку, а також оцінку результатів стрільби та збір уламків корпусу.
Для збільшення помітності також, іноді, використовують шахове забарвлення червоного та помаранчевого кольору — зокрема, таке забарвлення використовували при випробуваннях ракетного озброєння Су-24МСхеми фарбування ракет Х-29Л Куточок неба.
Нерідко саме ці ракети демонструються на авіасалонах.
Інші модифікації Ракета Х-29 активно модернізується і на даний час, тому з'являються нові модифікації з розширеними можливостями: Х-29МЛ, «виріб 63М» — модифікація ракети з поліпшеною лазерною системою самонаведенняТактичні керовані ракети «повітря — земля» militaryparitet.com і дещо збільшеною дальністю пуску Х-29ТЕ — вдосконалений експортний варіант ракети. Завдяки використанню нової головки самонаведення дальність пуску зросла до 30 км, а висота — до 10 км Х-29ТМ — ракета з ГСН Т-2У (діаметр — 180 мм)