Томас Джонатан Джексон, з 1861 року відомий також під прізвиськом «Кам'яна Стіна» (; 21 січня 1824, Кларксбург, США — 10 травня 1863, Гвінея-Стейшн, США) — американський воєначальник, генерал-лейтенант Конфедеративних Штатів Америки в роки Громадянської війни в США. Один з найталановитіших генералів Півдня і один з найзнаменитіших генералів в історії США .

У битві під Чанселорсвіллом 2 травня 1863 року був помилково поранений дозором конфедератів, позбувся руки та помер через 8 днів від пневмонії. Загибель Джексона вважається однією з причин невдач в ході подальшої Геттісбурзької кампанії та всієї подальшої війни. За свідченням генерала Гордона, Роберт Лі вважав загибель Джексона основною причиною поразки Конфедерації в Громадянській війні.

Молоді роки

Предки Томас Джонатан Джексон був правнуком Джона Джексона (1715 або 1719–1801) та Єлизавети Каммінс, також відомої як Елізабет Комінгс та Елізабет Нідлс (1723–1828). Джон Джексон — ольстерський шотландець, уродженець Колерайн в графстві Лондондеррі. Він переїхав з Ірландії до Лондона, де був звинувачений у крадіжці 170 фунтівSenior John Jackson (b. Abt. 1715), за що судді Олд-Бейлі засудили його до 7 років заслання в Америці. Єлизавета народилася в Лондоні, вона також була звинувачена в крадіжці 19 злитків срібла та ювелірних виробів і отримала аналогічний вирок. У 1748 році їх обох відправили до Америки на судні «Лічфілд», що грав на той час роль «плавучої в'язниці». Джон та Елізабет познайомилися на борту і вже були закохані одне в одного до моменту прибуття в Аннаполіс, штат Меріленд. Їх відправили відбувати покарання в різні місця, проте одружилися 4 липня 1755 року.

Сім'я переселилася на захід за Блакитний хребет і в 1758 р. осіла поблизу Мурфілда, Вірджинія (зараз Західна Вірджинія). Згодом, у 1770 році вони переселилися ще далі на захід, в долину Тугарт, і почали скуповувати необроблену землю поблизу сучасного міста Букханнон, у тому числі 3000 акрів (12 км²) на ім'я Елізабет. Під час війни за незалежність Джон та два його сини вступили до Континентальної армії і брали участь у битві під Кінгс-Маунтеном 7 жовтня 1780 році. Джон закінчив війну капітаном і в подальшому служив лейтенантом вірджинського ополчення після 1787 року. Поки чоловіки були в армії, Елізабет перетворила їхній будинок в притулок для біженців, що рятувалися від нападів індіанців, — «Форт Джексон» .

У подружжя було вісім дітей. Другим сином був Едвард Джексон (1 березня 1759 — 25 грудня 1828), а третім сином Едварда був Джонатан Джексон, батько Томаса (25 вересня 1790 — 26 березня 1826).

Дитинство Томас Джексон був сином прокурора Джонатана Джексона (1790—1826) та Джулії Беквіт Джексон, до шлюбу Ніл (1798–1831), які були корінними вірджинцями. Вони назвали сина на честь діда по материнській лінії. Сестра Томаса, Елізабет, померла від черевного тифу у віці 6-ти років 6 березня 1826 року, а згодом від тієї ж хвороби помер його батько. Через день після смерті батька у Томаса народилася сестра Лора-Енн. Джулія Джексон залишилася вдовою у 28 років, маючи безліч боргів та трьох дітей на руках, тож для того, щоб розплатитися з боргами, вона змушена була продала родинні володіння і переселитися в знімну кімнату. Близько 4-х років Джулія підробляла шиттям та приватними уроками.

У 1830 році Джулія Джексон одружилася удруге. Її новий чоловік, адвокат Блейк Вудсон, не любив прийомних дітей, а тому фінансові проблеми не припинялися. На наступний рік народився єдиноутробний брат Томаса, але мати померла від ускладнень пологів, і в результаті троє її дітей залишилися сиротами. Джулія була похована в безіменній могилі, у дешевій труні на кладовищі Уестлейк, поблизу сучасного міста Анстед (Західна Вірджинія).

Робота в Джексонс-Мілл

Коли здоров'я матері почало погіршуватися, Джексона разом із сестрою Лорою-Енн відправили жити до дядька Каммінса Джексона (названий за прізвищем бабусі — Єлизавети Каммінс) — орендаря солодового млину в Джексонс-Мілл (знаходиться поблизу містечка Вестон в окрузі Льюїс, Західна Вірджинія). Їхній старший брат Воррен поїхав жити до інших родичів, а потім помер від туберкульозу в 1841 році у віці 20 років. У листопаді 1831 року Томас із сестрою повернулися додому, щоб побути біля вмираючої матері. В цілому вони прожили 4 роки в Джексонс-Мілл, після чого розділилися: Лору відправили в сім'ю її матері, а Джексона — до сестри батька, тітки Поллі, та її чоловіка Ісаака Брейка, які жили на фермі в 4-х милях від Кларксбега. Брейк погано ставився до Джексона, Томас цілий рік виносив його образи, а потім втік від нього. Коли родичі порадили йому повернутися до тітки Поллі, він відповів: «Можливо, я повинен так вчинити, але я не повернуся». Він пройшов горами 18 миль і повернувся в Джексонс-Мілл, де його з радістю зустрів дядько й де Джексон прожив ще цілих сім років.

Томас ставився до Каммінса Джексона як до свого вчителя. Він працював разом з ним на фермі, пас овець та биків і допомагав збирати врожай. Він по можливості відвідував школу, але повноцінної освіти не отримав. В основному він займався самоосвітою. Один із рабів його дядька приносив йому соснові скіпки для читання книг по ночах, а в обмін Джексон таємно вчив його писати (таємно — оскільки після повстання Ната Тернера 1831 року вірджинські законодавці заборонили навчати негрів читанню та письму). Згодом негр утік до Канади.

Військова кар'єра

Вест-Пойнт У 1842 році у військовій академії Вест-Пойнт відкрилася вакансія для однієї людини від конгресного округу, до якого належало місто Кларксберг (посланий від округу кадет раптово покинув академію). Через вірджинського конгресмена Самуеля Гайса Джексону вдалося домогтися затвердження своєї кандидатури у військового секретаря, і в підсумку в липні 1842 року він був зарахований на навчання. Через недостатню початкову освіту у Джексона були деякі проблеми зі вступними іспитами, і перший час він сильно відставав від інших кадетів, але, проявивши властиві йому завзятість та працьовитість, Джексон з часом став одним з найкращих учнів. Він закінчив Академію 17-м з 59-ти кадетів. Говорили, що якби він провчився ще б рік, то отримав би перше місце. Джексону довелося вчитися в тому самому знаменитому класі, де друге місце при випуску зайняв майбутній генерал Союзу та суперник Лінкольна на виборах 1864 року Джордж Макклелан, а останнє — Джордж Пікетт. Перші роки Джексон жив в одній кімнаті з Джорджем Стоунманом, згодом — кавалерійським генералом Півночі та губернатором Каліфорнії, який був одним з його небагатьох друзів; згодом його однокласник Даріус Кауч писав, що Стоунман та Джексон були друзями: в чомусь дуже схожими, а в чомусь дуже різними, обидва були стриманими, мовчазними й ненав'язливимиBen Fuller Fordney, George Stoneman: A Biography of the Union General, McFarland, 2008, P. 13..

Мексиканська війна Коли Джексон закінчив академію, почалася Американо-мексиканська війна, і його відправили на фронт у тимчасовому званні другого лейтенанта в 1-й артилерійський полк. Його першим серйозним боєм стала облога Веракруса, де його полк був задіяний при обстрілі міста. 18 березня була завершена споруда облогових батарей, і після декількох днів бомбардування, 27 березня, фортеця капітулювала. Джексон брав участь у боях при Сьєрра-Гордо, Контерасі, Чапультепеке та Мехіко. Отримав постійне звання другого лейтенанта і два тимчасових підвищення: до капітана за Контерас та Чурубуско (20 серпня 1847 року) і до майора за Чапультепек (13 вересня 1847 року). У Мехіко він вперше зустрів Роберта Лі.

При штурмі Чапультепека батарея Джексона потрапила в скрутне становище: загинуло багато артилеристів та коней. Джексон намагався особистим прикладом надихнути своїх людей:

Однак це не допомогло. Командування наказало відвести батарею, але Джексон відмовився виконати наказ про відступ, який визнав «неправильним». Він зміг пояснити, що в даному випадку відступати небезпечніше, ніж продовжувати артилерійську дуель, і сказав, що якщо йому дадуть 50 солдат-ветеранів, то він зможе взяти мексиканські укріплення. Його оцінка виявилась правильною.

Проявивиши того разу завзятість, він поступився командуванню в іншому випадку — коли теж визнав наказ «неправильним»: при обстрілі цивільного населення Мехіко після того як мексиканська влада не здала місто на вимогу американської армії. За попередній епізод та дальші напористі дії проти мексиканської армії, 13 вересня 1847 року він отримав тимчасове підвищення до майора.

Після війни Джексон був направлений у Форт-Гамільтон на острові Лонг-Айленд, де став командиром роти «К». 29 квітня 1849 року він був охрещений у єпископальній церкві Сент-Джон . У грудні 1850 року його перевели у Форт-Мід у Флориді.

29 лютого 1852 року Джексон звільнився з армії .

Лексінгтон Весною 1851 року Джексон став викладачем у Вірджинському військовому інституті в Лексінгтоні. Це призначення влаштував Деніель Гілл, який викладав в Вашингтон-Коледжі у тому ж Лексінгтоні і порадив суперінтендантові академії взяти Джексона на це місце.

Оскільки того літа казарми інституту були ще недобудованими, то Джексон, щоб зайняти кадетів, відправив їх у піший марш по території штату. За місяць його кадети пройшли більше ста кілометрів .

Він став професором натуральної та експериментальної філософії і артилерійським інструктором. Він любив артилерію, і генерал Тальяферро згодом згадував: "Артилерія завжди була улюбленою стороною його професії. Він любив свої гармати, і до тих невеликих бронзових гармат, з якими займалися його кадети, він ставився з трепетом матері, що виводить у світ своїх юних сором'язливих дочок ".

У тому ж інституті викладав Релей Колстон, згодом — підлеглий Джексона. Одним із студентів Джексона був Джеймс Вокер, з яким 4 травня 1852 року у Джексона трапився конфлікт, Вокер викликав Джексона на дуель, за що був виключений з інституту. Згодом, в роки війни, він став одним з найздібніших командирів у дивізії Джексона.

Іншим його учнем був Джеймс Лейн, майбутній бригадний генерал Конфедерації, солдати якого помилково застрелять Джексона 2 травня 1863 року.

Згідно популярної в академії історії одного разу суперінтендант інституту викликав Джексона в кабінет. Останній з'явився вчасно, проте у суперінтенданта виявилася термінова справа, тому він попросив Джексона почекати і пішов. Він був відсутній довше, ніж планував, і, вирішивши, що Джексон його вже не чекає, не став повертатися в кабінет. Повернувшись на наступний ранок, він виявив, що Джексон чекає його в тому ж самому кріслі, що і минулого вечора. Джексон пояснив, що сприйняв прохання почекати як наказ, а він завжди виконував накази.

Джексон був суворим та жорстким професором, проте таланту учителя у нього не було. Суперінтендант академії зазначав, що Джексон "зовсім не вчитель, і йому не вистачає такту в спілкуванні з класом. Кожен офіцер і кожен кадет поважає його достоїнства. Він хоробра людина, сумлінна людина, хороша людина, але він не професор ".

Саме в Лексінгтоні сформувався його релігійний світогляд. Він став членом громади пресвітеріанської церкви, а згодом дияконом цієї ж церкви.

У перші ж роки життя в Лексінгтоні Джексон познайомився з Елеонорою «Еллі» Джанкін, батько якої був президентом Вашингтонського коледжу (пізніше названий Університетом Вашингтона та Лі) в Лексінгтоні. Вони разом викладали в недільній школі при пресвітеріанській церкві. Ізабелла Гілл, дружина Деніеля Харві Гілла, виступила в ролі свахи, і при її посередництві Джексон одружився з Елеонорою 4 серпня 1853 року. Вони вирушили у весільну подорож до Філадельфії, потім у Вест-Пойнт та до Ніагарського водоспаду, однак згодом Еллі померла під час невдалих пологів 22 жовтня 1854 року.