Наконечник стріли, вістря стріли, пло́щик — передня частина стріли, що безпосередньо вражає ціль. Виготовляється з твердого матеріалу (камінь, кістка, ріг, раковини, метал тощо) або дерева. Зазвичай, за розміром менше і легше, ніж наконечник дротика Wyckoff DG , 1964.Hurst TD , 1981..
Відрізнити найдавніші кам'яні наконечники стріл від наконечників інших видів держакової зброї не завжди просто. Відповідно до думки одних дослідників основним критерієм є ширина кріпильної частини наконечника, що корелює з товщиною держака. Відповідно до думки інших, відмінність слід встановлювати порівнянням ваги, довжини і товщини наконечників.
Елементи
Кам'яні наконечники
a — вістря, кінчик (); b — лезо, кромка (); c — грань (), причому одна сторона — спинка (; ), а інша — черевце (; ); d — черешок, насад ( — черешок, tang — хвостовик, haft element — насад); e — сходинка, уступок — (); f — основа, насадка, база (); g — виїмка (); h — шип, зубець (); i — плечико ().
Металеві наконечники Вістря, кінчик, бойок — колюче закінчення пера. Перо, бойова головка — проникаюча, ударна частина. Ударна частина — в одному з варіантів, тільки частина пера від кінчика до найширшої частини. Сторона — гострий ріжучий край пера. Грань — поверхня пера, обмежена сторонами. Лопать — грань, що виступає від основи пера. Ярус — уступ, утворений стороною лопаті пера. Плічко — сторона пера, звернена до держака. Шип, зубець, жальце — виступ, утворений плечиком лопаті пера. Шийка — верхня звужена частина насадки, яка є основою пера. Упор — виступ, що обмежує перо наконечника стріли при з'єднанні з торцем верхнього кінця держака. В іншому варіанті — вужча в районі плечика частина пера разом з черешком. Насадка — несуча частина, призначена для кріплення до держака. Черешок — стрижень насада, служить для кріплення в тілі держака. Втулка — нижня частина насадки, в порожнині якої закріплюється держак. Свистулька, свистунка — свистячий в польоті додатковий елемент деяких наконечників.
Найдавніші екземпляри У 2010 році з'явилося повідомлення про знахідку в Південній Африці, в печері Сібуду (Sibudu), імовірно поки найперших в історії наконечників стріл. Це дрібні відщепи каменю неправильних форм зі слідами крові, кістки і кріпильної смоли. Їх вік становить 64000 років — це середній палеоліт. Якщо відкриття підтвердиться, то все одно, вважається, що після цього тисячоліттями лук і стріли більше не використовувалися-environment-11086110 Виявлено найдавніше свідоцтво про стріли..
Хоча в багатьох індустріях подальших палеолітичних культур є дрібні кам'яні вістря — їх наконечниками стріл не визначають.
В пізньому палеоліті Першими вістрями стріл частіше визначають дрібні вістря пізнього етапу західноєвропейської пізньопалеолітичної солютрейської культури (22/18 тис. — 17/15 тис. р. до н. е.). Тобто саме тоді і почалося використання лука і стріл. Але вказується також, що неможливо поки точно розрізнити наконечники стріл і дротиків. Тому є вказівки і на більш ранню Граветтську культуру (28-21 тис. р. до н. е.), і на більш пізні. Знахідки ж самих стріл відомі тільки для епохи мезоліту.
Солютрейська культура мала кілька видів наконечників стріл: лавролисті; верболисті; з виїмкою в основі, яка формує два шипа; з бічною виїмкою, що утворює черешок і виступ, що перешкоджає випаданню знаряддя з тіла тварини; з бічною виїмкою і шипом; з черешком (каталонський тип); черешкові з шипами (південний схід Іспанії, фінальний етап).
Всі вони виділяються ретельно покриваючою ретушшю, але тільки зі спинки. Черевце ретушовано лише на обох кінчиках.
Ще кілька пізньопалеолітичних культур Європи виділяються саме своєрідністю своїх дрібних наконечників (звичайно, не тільки по них), які через їх розміри відносять до мікролітів. Це такі культури, як Мадленська, Гамбурзька, Бромма, Тьонгер, Крезвел, Лінгбі, Аренсбурзька, Свідерська та ін.
Змінивши Солютрейську культуру, вони мали вже менш ретельно виконані вістря. Так гамбурзька індустрія відрізняється своїми вістрями з виїмкою в основі і зрізаним навскоси усіченим ретушшю лезом. А генетично пов'язана з нею Аренсбурзька — мала як вістря стріл з дещо діагональним лезом, так і симетричні черешкові вістря.
У палеоліті також широко застосовували кістяні вістря, які зазвичай представляють із себе загострені круглі стрижні з плоскою лопаткою на іншому кінці. Цією частиною наконечник і вставлявся в розщепи на торці древка.
Дерев'яні вістря стріл, звичайно, теж застосовували. Для полювання на птахів кінчик древка навіть не треба було заточувати. Могли бути зарубки. Якщо роблять вістря, то перед цим кінець древка обпалюють для твердості. Для полювання на хутрову звірину і птахів могли застосовувати і повністю дерев'яні стріли з великим потовщенням на кінці. Такі стріли відомі у багатьох народів в пізній час.
Одна з найбільш давніх культур на території Росії — Стрілецька культура верхнього палеоліту з її відомою стоянкою Сунгир під Владимиром. Ця культура виділяється своїми двосторонньо обробленими вістрями трикутної форми з виїмками знизу і листоподібними вістрями.
В мезоліті Мезолітичні індустрії відрізняються використанням набірних лез і наконечників, що складаються з дрібних елементів — мікролітів. Мікроліти отримували, розколюючи пластинку впоперек. Мезолітичний наконечник міг складатися з одного мікроліта, який зміцнювали на древку по-різному. В тому числі, і у вигляді долота (з мікролітом-трапецією). Ці поперечні торцеві наконечники називають «транш» (фр. Tranchet, буквально — зубило). Вони нагадують залізні «зрізні» середньовіччя. Різновид такого вістря може мати також діагональне переднє лезо. Подібний поперечний наконечник може бути сформований і на відщепах ретушшю у вигляді Т-подібної фігури, ще й з шипами. Такі робили в Північній Сахарі в мезоліті. Мікроліти використовували і парно, прикриплюючи їх по обидві сторони вістря стріли. Виходив шипастий наконечник.
За кістяними вістрями стріл мезолітичної Ієнівської культури Волго-Окського межиріччя було зроблено припущення, що їх могли обточувати на примітивному токарному верстаті. Ці наконечники голкоподібної (веретеноподібної) форми і мають відповідні сліди обробки. Різні індустрії з наконечниками стріл були в Північній Америці. Першими там стали використовувати лук люди пізньоархаїчного / пост-архаїчного періодів близько 1000 р. до н. е. Раніше використовували тільки списи і списометалки з дротиками. Різноманітність тамтешніх кам'яних наконечників, мабуть, не має собі рівних у Старому Світі. Характерною особливістю багатьох із них є наявність виїмок біля основи. За місцем розташування, ці виїмки можуть бути кутовими, бічними або базальними. Вони полегшують закріплення на держаку і (або) утворюють шипи.
В неоліті, енеоліті, ранній та середній бронзовій добі У неоліті тривало використання наконечників різноманітних форм, багато з яких були вироблені ще в палеоліті. Це листоподібні, з увігнутою основою (шипасті), ромбоподібні, трикутні, трикутні з увігнутою основою і шипами, черешкові з шипами і без них. З'явилися наконечники з зазубленими лезами (так звані «йоржі»). Іноді передня частина наконечника робилася дуже вузькою, а основа різко розширювалася. Їх називають «стилети» (Ліван).
У неоліті також в деяких регіонах наконечники виточували з відповідних для цього порід (сланці).
В енеоліті, ранній та середній бронзі також використовували в основному кам'яні вістря. Поряд з колишніми формами, в ранню бронзу, наприклад, на Північному Кавказі виділяються так звані «прапороподібні наконечники». Тобто несиметричні наконечники з боковим виступом. Іноді цей виступ переходив у шип. Дещо нагадує солютрейські наконечники, але зроблені ще більш ретельно: з двосторонньо покриваючою цівчастою ретушшю і часто з дрібнопильчастою ретушшю на лезах. Є підстави думати, що такі зміни знаменують збільшення значення війни серед тогочасного суспільства.
Не менша майстерність проявлялося під час виготовлення специфічних «серцеподібних» кремінних наконечників катакомбної культури (хоча вони відомі і в інших культурах). Вони, при власній ширині близько сантиметра, мають глибоку виїмку в основі і гострі шипи- «вусики», які, зазвичай, були загнуті всередину. Ці наконечники, мабуть, були розраховані на відділення від древка і навіть розколювання при попаданні в тіло.
Перші нечисленні бронзові наконечники з'являлися в Анатолії в 3-му тисячолітті до н. е. (місто Тарс на півдні Туреччини). Вони черешкові ножеподібних (листоподібних і ромбоподібних) форм («площики»). У ранні періоди металеві вістря використовували рідко. Часто їх важко відрізнити від плоских черешкових ножичків, які могли б також служити і наконечниками для стріл, які так і називають — «ножеподібні».
В Ірані було знайдено всього два черешкових дволопатевих вістря епохи бронзи (2000—1800 рр. до н. е.). У Палестині металеві вістря листоподібних і ромбоподібних форм з'явилися в період середньої бронзи (1750—1700 рр. до н. е.). У 1650—1550 рр. до н. е. у частині наконечників на пері виділяється жорстке ребро. У 1550—1479 рр. до н. е. — екземпляри підтрикутної форми. Не пізніше 1220-х рр. до н. е. вони стають чітко трикутними. Деякі навіть з виділеним нижнім кінцем граней. Але з гострими шипами наконечників в Палестині так і не з'явилося. В Анатолії, навпаки, в 1450—1100 рр. до н. е. характерними стають вістря стріл з трикутним пером і шипами.
Але місцем появи втульчастих наконечників стріл став інший регіон. Вони виникли близько 2-го тисячоліття до н. е. в андроновській культурі. В євразійських степах одночасно з'явилися і черешкові, і втульчасті бронзові наконечники. Але черешкові були тоді широко поширені. Лише в Середній Азії та Казахстані з початком 1-го тисячоліття до н. е. вони стали визначальною формою. Відмінною особливістю євразійських наконечників є чітка розробленість форм, що дозволяє легко проводити їх класифікацію. Це контрастує з аморфністю форм стріл Переднього і всього Близького Сходу. Це пояснюється різною значущістю даного виду зброї в цих регіонах.
В пізню бронзову добу та ранню залізну добу У початковий період пізньої бронзи (кіммерійський період) тривало використання різноманітних кам'яних наконечників. Поряд з ними широко застосовувалася кістка. У регіонах степових культур півдня Росії і в Україні (культура багатоваликової кераміки, зрубна, сабатинівська, білозерська) кістяні вістря стріл були як черешкові, так і втульчасті. І перші, і другі використовували для спорядження очеретяних стріл. Черешкові просто вставлялися в тростинку, а для втульчастих застосовувалися перехідники — короткі дерев'яні стерженьки (аналогічно більш пізнім скіфським наконечникам). Є наконечники і з черешками, призначеними для вставки в дерев'яні держаки. Їх черешки — або витягнуті плоскі, або у вигляді косого зрізу на торці наконечника. За формою вістря кістяні вістря діляться на кулеподібні, овальні і олівцеподібні. Останні частіше бувають тригранні, рідше чотиригранні (квадратні або ромбічні) і з великою кількістю граней. Тригранні іноді мали спеціальний перехват для прив'язування до древка і у деяких виділялися вузькі лопаті. Основа наконечників була або плоскою, або з шипами.
Хоча на передньому Сході бронзові вістря стріл стали замінятися і повністю були замінені на залізні приблизно на початку 1-го тисячоліття до н. е., в євразійських степах, на Кавказі (кобанська культура), в Середній Азії, в Елладі бронзові тільки почали входити в широке вживання. Там ще широко застосовували кам'яні та кістяні вістря. Тільки з другого періоду пізньої бронзової доби вони зникають. Але в Закавказзі обсидіанові наконечники використовувалися і на початку залізної доби. А в Персії — і в V ст. до н. е.