Виделка

Виде́лка, рідше ви́лка ( < ) — столове приладдя з ручкою, що має два, або більше загострених зубців.

Широко використовується для приготування страв, а також під час їжі для утримання або перенесення окремих частин їжі. Спочатку вилка з'явилася на Заході, тоді як у Східній Азії користувалися переважно паличками для їжі. Проте в наш час виделки набули поширення в усьому світі. Кількість зубців протягом часу змінювалася від одного (XI ст.) до чотирьох (початок XX ст.).

Слово виделка походить від (від widły — «вила»), закінчення «-ка» замість «-ець» пояснюють впливом слова «вилка».

Історія До винаходу виделки більшість жителів Заходу використовували для приймання їжі тільки ложку та ніж, тому в основному їжу вживали руками. Аристократи іноді воліли тримати по ножу в кожній руці — один для розрізання, другий — для перенесення їжі з посудини до рота.

Вперше виделки згадуються у Старому Заповіті — у «Першій книзі Самуїла», яка повідомляє, що до казанів із м'ясом кожний єврей підходив «зі своєю виделкою»Zjawiał się sługa kapłana z trójzębnymi widełkami w ręku. 1 Sam 2,13 . ...приходив священників слуга, а в його руці — тризубе видельце.. У Китаї в цей час також користувалися «двозубцями», а в Греції принаймні з «гомерівської» доби були відомі п'ятизубці«Одісея», пісня III, вірш 460 (там є слово πεμπώβολα — множина від πεμπώβολον, утвореного від слів πέντε — «п'ять» і οβολόν — «ріжок»), а також двозубці для утримування м'яса при його розрізанні.

Археологи знайшли також чимало виделок римської доби — зокрема й невеликих за розміром та «складаних» (які вочевидь використовували вояки під час походів) — з одним, двома і більшою кількістю зубців. Ними не лише діставали шматки їжі з казана чи каструлі, а й користувалися за столом.

З падінням Римської імперії, на початку середньовіччя про виделку у Західній Європі забули. Натомість у Візантії ними продовжували користуватися. Завдяки грекам західні європейці «заново відкрили» для себе виделки у X сторіччі. Небогу василевса Іоанна Цимісхія Феофано в 972 році видали заміж за володаря Священної Римської імперії Оттона II. В її посагу були й виделки, які вона привезла з собою до Італії, а потім до Німеччини. В 1003 році дружиною Джованні Орсеоло, сина венеційського дожа, стала гречанка Марія Аргірополіна. Її столові прибори були з золота і справили таке враження на теолога Петра Даміані, що той перетворив їх на символ розбещеності і гріховності. Даміані навіть стверджував, що смерть Марії, її чоловіка та сина від чуми були Божою карою за її надмірну пиху і користування виделкою.

Містичний жах перед «грецьким запозиченням» відчували і звичайні миряни. Не лише тому, що вважали виделку «зайвим» столовим прибором. Надто очевидною була схожість між нею та вилами — атрибутом диявола та чортів. Для того, щоб подолати цей жах знадобилися сторіччя. Спочатку до виделки призвичаїлися лише італійці — переважно аристократи, що не поділяли забобонів простолюду. За знаттю тягнувся і «середній клас» — торговці і промисловці.

Деякі дослідники вважають, що поширенню виделки в містах сприяло й те, що тут був поширений інший столовий прибор, за допомогою якого їли макарони. Він нагадував шило (за іншою версією — гребінець) і зрештою був просто витіснений зручнішою виделкою.

Відродження перетворило Італію на взірець вже для всієї Західної Європи. Серед інших «італійських запозичень» була й виделка. Щоправда угорський король Матвій Корвін категорично відмовився від подарунка герцога Феррари, який надіслав йому цілий столовий набір. Але після того, як флорентійка Катерина Медічі одружилася з французьким володарем Генріхом II, а після його передчасної смерті — стала регенткою при його синах, переваги виделки оцінили французи. І саме з Франції виделка поширилася усією Західною Європою.

Англієць на ім'я Томас Коріат привіз перші виделки до Англії, побачивши їх в Італії під час своїх подорожей у 1608 році. Англійці висміювали виделки, вважаючи їх непотрібними та «жіночими», але заможні люди вбачали у виделках засіб вразити гостей, куштуючи солодощі. До середини 1600-х років їсти виделками вважалося модним серед заможних британців. Широке застосування в Англії виделка отримала тільки в XVIII столітті. Цікаво, що католицька церква не вітала її використання.

На території України (яка тоді входила до складу Речі Посполитої) перші тризубі виделки з'явилися у XVII ст. (у XVIII ст. були поширені двозубні), хоча, звичайно, виделки використовували й раніше. Фактом порівняно пізнього впровадження виделок до ужитку пояснюють стародавній звичай мити руки до і після їди — тоді прийнято було їсти ножем, ложкою і просто рукамиZygmunt Gloger, Encyklopedia staropolska, T. 1-4, Warszawa 1900—1903. .

У Росію виделка була завезена з Речі Посполитої на початку XVII ст. Лжедмитром І у багажі Марини Мнішек і була демонстративно використана під час бенкету в Грановитій палаті Кремля з нагоди одруження Лжедмитра з Мариною. Це викликало вибух обурення боярства та духівництва, послугувало одним із приводів до підготовки змови Шуйського. Вона стала вагомим аргументом, що доводила простому народу неросійське походження Лжедмитра (росіяни тоді користувалися тільки ложкою).

З часом форма виделки змінилася. Щоб гострі зубці не травмували їдців її вимушено почали робити дедалі коротшою, ширшою і тупішою. Виделкою почали не лише наколювати шматки страви, а й відокремлювати їх краєм виделки. За її допомогою їли не лише м'ясо чи рибу, а й розсипчасті страви і гарніри. Для цього двозуба виделка вже не підходила. В неї з'явилися 4 вигнутих зубці. Найпоширенішу зараз чотиризубу столову виделку винайшов у 1770 році камергер неаполітанського короля Фердинанда IV Дженнаро Спадаччіні — вона виявилася найзручнішою для споживання місцевих макаронів. Неаполітанський винахід швидко поширився усією Європою. А потім — і світом.

У культурі

Прислів'я Хоч куліш, аби виделками.

Див. також Палички для їжі

Джерела Острів знань

Посилання Виделка //

Примітки