«Тритон» — унікальний підводний човен ВМС США. Відомий тим, що на початку 1960 року здійснив першу у світі підводну навколосвітню подорож . Єдиний американський підводний човен з двома ядерними реакторами. Проєктувався як підводний човен радіолокаційного дозору, потім переобладнаний в багатоцільовий. В момент передачі флоту в 1959 році це був найбільший і найдорожчий ($ 109 млн, включаючи ядерне паливо) підводний човен в світі.

У 1962 році, з початком будівництва літаків АВАКС WF-2 Tracer, функція радіолокаційного дозору стала неактуальною для підводних човнів і він був переобладнаний в багатоцільовий, а в 1964 році став флагманом атлантичних підводних сил. 1969 року він першим з американських атомних підводних човнів був виведений зі складу флоту. До 1993 року човен знаходився на стоянці резервного флоту в Норфолку. 1993 року човен відбуксирували на верф в П'юджет-Саунд на утилізацію 1 жовтня 2007 «Тритон» встав в док на утилізацію, котра завершилася 30 листопада 2009 року.

Історія

«Тритон» належав до атомних підводних човнів першого покоління.Polmar and Moore. Cold War Submarines, p.xiii, and Chapter 4, pp90-93.. Поряд із звичайною службою у ВМС США ці човни виконували так само роль експериментальних кораблівPolmar and Moore. Cold War Submarines, pp. 57-60.

Підводні човни радіолокаційного дозору (SSR по класифікації кораблів ВМС США) розроблялися в післявоєнний період для розвідки, електронного спостереження та управління винищувачами перехоплювачами для передових сил флоту. На відміну від есмінців, що використовувалися для радіолокаційного дозору в роки Другої світової війни, підводні човни володіли більшою скритністю і могли зануритися в разі виявлення противником. Завдяки двом ядерними реакторів проєктна швидкість «Тритона» становила 28 вузлів як на поверхні, так і під водою.

27 вересня 1959 під час ходових випробувань «Тритон» перевищив рубіж 30 вузлівPolmar and Moore. Cold War Submarines, p. 67.Largess and Horwitz. "USS Triton: The Ultimate Submersible, " pp.178 and 180.. «Тритон» став єдиним атомним підводним човном, за винятком радянських, побудованої за двореакторною схемою.

Повна проєктна потужність двох реакторів складала 34 000 к.с., однак на ходових випробуваннях «Тритон» розвинув потужність 45000 к.с. і, як стверджував його перший командир капітана 1 рангу Е. Біч, міг у разі потреби досягти 60 000 к.с. &

Реактор № 1, розташований спереду, забезпечував паром носове машинне відділення і гвинт правого борта. Реактор № 2 розташовувався ззаду, забезпечуючи паром кормове машинне відділення і лівий гвинт. Кожен реактор міг забезпечувати енергією обидві турбіни, в разі потреби можливе було також перехресне включення реакторівBeach. Around the World Submerged. p. 5. Це забезпечувало високу надійність рухової установки, завдяки чому «Тритон» був обраний для здійснення першого в світі підводного навколосвітнього плаванняFirst Submerged Circumnavigation 1960, B-5..

Двореакторна енергетична установка «Тритона» переслідувала декілька військових та інженерних цілей, насамперед забезпечення високої швидкості, необхідної для виконання функцій радіолокаційного дозору. Конструкція енергетичної установки «Тритона» досі залишається предметом суперечок і припущень. На початку 1950-х років розробники Комісії США з атомної енергетики (US Atomic Energy Commission) були стурбовані потенційною ненадійністю однореакторної установки для спеціальних операцій, насамперед для плавання під арктичними льодамиPolmar and Moore. Cold War Submarines, pp. 65, 68.. Реактори SAR були першими серійними реакторами General Electric для ВМС США, і досвід їх розробки використовувався компанією в подальшій роботі над реактором HPR (High Power Reactor), яка призвела до створення реакторів D1G і D2G, встановлених на надводних кораблях класу «Бейнбрідж», «Тракстан», «Каліфорнія» і «Вірджинія»Largess and Horwitz. "USS Triton: The Ultimate Submersible, " p. 178.

Крім того, в ВМС США обговорювалися шляхи поліпшення ефективності субмарин, насамперед підвищенням підводної швидкості. «Тритон» досяг високої швидкості швидше за рахунок потужного двигуна, ніж за рахунок ефективної гідродинамічної форми по класу «Альбакора». Надалі застосування оптимальної краплеподібної форми корпусу на АПЧ «Скіипджек» дозволило досягти тієї ж швидкості з менш потужним двигуном.

Для забезпечення функції радіолокаційного дозору «Тритон» спочатку був оснащений першим у ВМС США трикоординатним пошуковим радаром з електронним скануванням AN / SPS-26, тестування котрого почалося в 1953 році. Перший екземпляр був встановлений на борту флагмана «Норфолк», а в 1959 році таким же радаром був оснащений «Тритон»Polmar. The Naval Institute Guide to the Ships and Aircraft of the U.S. Fleet, p. 527.. Завдяки електронному скануванню за кутом місця, AN / SPS-26 не мав потреби в окремому радарі для визначення висоти цілі. Версія AN / SPS-26 для підводних човнів, позначена як BPS-10, перебувала на стадії проєктування і планувалася до установки на «Тритон». Бойовий інформаційний центр «Тритона» розташовувався в окремому відсіку між реактором і оперативним відсікомFriedman. U.S. Submarines since 1945, pp. 95-96..

У первинному проєкті човен мала трирівневий корпус з бойовим інформаційним центром, розташованим на середньому рівні. Спочатку на «Тритон» була встановлена здвоєна радарна установка, аналогічна неядерним човнам радіолокаційного дозору «Сейлфіш»: оглядовий радар AN / BPS-2 і радар визначення висоти AN / BPS-3, розташовані в високою ступінчастою надбудовою. Вартість будівництва оцінювалася в $ 78 млн. Установка трикоординатного радара AN / SPS-26 дозволила відмовитися від здвоєного радара AN / BPS-2/3Friedman. U.S. Submarines since 1945, pp. 95-96, 256n3, 263n10..

«Тритон» мав стати головним кораблем великої серії підводних човнів радіолокаційного дозору. В грудня 1955 року планувалося мати 5 авіаносних ударних груп, до складу кожної з яких мали входили 2 човни цього типу. Всього планувалося мати 10 таких човнів — 2 дизельних, класу «Сейлфіш», і 8 класу «Тритон». У 1957 році було вирішено сформувати лише одну атомну авіаносну групу з 4 човнами класу «Тритон», і ще 4 неатомних авіаносних групи з двома дизель-електричними човнами радіолокаційного дозору в кожнійFriedman. U.S. Submarines since 1945, p. 96..

На момент побудови «Тритон» був найбільшим з підводних човнів. Його загострений ніс забезпечував хороший хід в надводному положенні. Запас плавучості був у 30 %, що забезпечили 22 баластні цистерни; це була рекордна кількість для американських човнах. Він був останнім американським човном, котрий мав бойову рубку, два гвинти і кормові торпедні апарати.

Ходові випробування «Тритона» почалися 27 вересня 1959 року. Протягом 5 днів обладнання човна було повністю протестовано. Реактори «Тритона» розвинули потужність 45000 к.с., підводна швидкість досягла проєктної відмітки 27 вузлів, а надводна перевищила 30 вузлівLargess and Horwitz. "USS Triton: The Ultimate Submersible, " pp. 178, 180. «Тритон» провів 4-годинне підводне плавання при повній потужності реакторів і маневрування з аварійним реверсом. Аварійний реверс — зворотне обертання гвинтів з метою гальмування судна. Його застосування пов'язане з непередбачуваними навантаженнями на елементи корпусу, керма і гвинти, які обмежують керованість і маневреність судна.

Єдиною проблемою, що виникла під час випробувань, був перегрів системи змащення підшипника правого гребного валу. Тому був встановлений шланг для охолодження корпусу підшипника забортної водою і призначений черговий для стеження за температуроюBeach, Around the World Submerged, pp.23-36.

Попередні приймально-здавальні випробування «Тритона» почалися 20 вересня 1959. Випробування проводилися під керівництвом контр-адмірала Ф. МакКоркла (Rear Admiral Francis Douglas McCorkle). За три дні випробувань «Тритон» був визнаний готовим до зарахування до складу ВМС СШАBeach. Around the World Submerged. p. 36-39..

Служба

«Тритон» був переданий флоту 10 листопада 1959 року і відданий під командування капітана 1 рангу Едварда Бича.

Тритон був зарахований до складу 10-ї ескадри підводних човнів під командуванням контр-адмірала Тома Генрі (Tom Henry)Beach. Around the Word Submerged, pp. 56-57.. «Тритон» пройшов тренувальні торпедні стрільби та інші спеціальні тести на базі ВМС США в Норфолку, після чого 7 грудня 1959 повернувся на верф Electric Boat для установки спеціального комунікаційного устаткування, включаючи прототип буксированої системи зв'язку BRA-3, яка розташовувалася спеціальному обтічнику в кормовій частині головної палубиLargess and Horwitz. "USS Triton: The Ultimate Submersible, " p. 185.Beach. Around the Word Submerged, p. 16.Friedman. U.S. Submarines since 1945, pp. 97-98. 20 січня 1960 «Тритон» знову вийшов на ходові випробування. 1 лютого почалися приготування до першого випробувального плавання, яке було призначено на 16 лютого. Плавання проходило у водах Північної Європи, де «Тритон» взаємодіяв з флагманським кораблем Другого флоту USS Northampton (CLC-1)Beach. Around the Word Submerged, p. 40..

Навколосвітнє плавання

1 лютого Е. Біч отримав повідомлення від командувача підводними силами Атлантичного флоту контр-адмірала Лоренса Деспіта (Lawrence Daspit) про те, що він запрошений в Пентагон на секретну нараду, котра відбувся 4 лютого 1960 року. Нарада була присвячена першому навколосвітньому плаванню під водоюBeach. Around the World Submerged, pp. 40-42..

Під час свого випробувального плавання «Тритон» вперше в світі здійснив підводну навколосвітню подорож. Плавання проходило за маршрутом першого навколосвітнього плавання Фернандо Магеллана. «Тритон» вийшов в Північну Атлантику 15 лютого 1960. 24 лютого він прибув до скель св. Петра і Павла (St. Peter and St. Paul Rocks), звідки почалося історичне плавання. Залишаючись в підводному положенні з моменту виходу з бази, «Тритон» попрямував до мису Горн, обігнув край Південної Америки і перетнув Тихий океан. Минувши Філіппіни та Індонезію, човен перетнув Індійський океан, обігнув мис Доброї Надії і 10 квітня, через 60 днів і 21 годину повернулася в початкову точку подорожі. За весь цей час човен сплив всього один раз, 6 березня, щоб передати захворілого матроса на крейсер USS Macon (CA-132) недалеко від Монтевідео (Уругвай). 10 травня «Тритон» повернувся в Гротон, (штат Коннектикут).

З політичної точки зору навколосвітнє плавання «Тритона» підвищило міжнародний престиж США. З військової точки зору воно продемонструвало величезну автономність і високу підводну швидкість атомних підводних човнів першого покоління. Під час плавання підводний човен займалася збором океанографічних даних. За це плавання човен був удостоєна подяки президента, а Едвард Біч отримав з рук Дуайта Ейзенхауера орден «Легіон Пошани» У своєму щоденнику командир «Тритона» також зазначив величезні перспективи цього плавання: "За час навколосвітньої подорожі з 24 лютого по 25 квітня 1960 човен пройшов 26 723 морських миль за 60 днів і 21 годину з середньою швидкістю 18 вузлів і чотири рази перетнув екваторBeach, Around the World Submerged, data sheet appendix.. Повний шлях, пророблений «Тритоном» за 84 дні і 19 годин випробувального плавання склав 36 335,1 морських миль, з яких 83 дня 9:00 і 35 979,1 миль човен знаходився під водою. Газета «Нью-Йорк Таймс» описала навколосвітнє плавання «Тритона» як «тріумф людської доблесті і технічного досвіду, подвиг, який можна розцінити як ще одну яскраву перемогу США в завоюванні моря».

Військова служба