Операція «Мінсміт» () — кодова назва спеціальної дезінформаційної операції, проведеної британською розвідкою під час підготовки до висадки на італійський острів Сицилія. Вважається однією з найуспішніших в історії Другої світової війниOperation Mincemeat: The Man Who Never Was.
Головною метою операції «Мінсміт» (mincemeat — ) визначалося ввести керівництво Третього Рейху й особисто Адольфа Гітлера в оману щодо планів союзного командування на літню кампанію 1943 року на Середземноморському театрі воєнних дій. Невелика група фахівців британської розвідки — група настільки секретна, що не більше ніж 20 людей знали про її існування — розробила та реалізувала план, відповідно до якого фіктивний офіцер Королівської морської піхоти, який, нібито маючи при собі цілком таємні документи, загинув в авіакатастрофі, потрапив у руки німецького Абверу. Таємна кореспонденція мала переконати німців, що союзні війська після успішного завершення Північно-Африканської кампанії намагатимуться продовжити активні бойові дії в акваторії Середземного моря й планують висадити морські десанти на материкову Грецію та італійський острів Сардинію, а не на Сицилію, як це насправді планувалося.
За оцінками деяких експертів, успіх цієї операції врятував життя щонайменше 40 000 британських і союзних солдат та офіцерів під час операції «Хаскі»The dead tramp who won World War II: A new book reveals the full astonishing story of The Man Who Never Was.
Передумови 25 вересня 1942 року, літаючий човен Королівського британського флоту PBY «Каталіна», який перевозив штабних офіцерів з Британських островів до Гібралтару, розбився неподалік від іспанського узбережжя, поблизу міста КадісOperation Mincemeat: The Story Behind «The Man Who Never Was» in Operation Husky. Усі члени екіпажу та пасажири загинули. Серед загиблих був і кур'єр — лейтенант Джеймс Хадден Тернер, який мав при собі цілком таємні документи стосовно майбутньої операції «Смолоскип». Тернер віз листа від американського заступника командувача Союзними експедиційними силами генерала Марка В. Кларка до британського генерал-губернатора й головнокомандувача військами у Гібралтарі генерала Н. Мейсон-Макфарлейна, в якому повідомлялося про прибуття Д. Ейзенхауера до Гібралтару напередодні «Визначеного дня» — «4 листопада»Smyth, Denis (2010) Deathly Deception: The Real Story of Operation Mincemeat. Oxford University Press Ay Google books. Retrieved 5 August 2013..
Тіло загиблого кур'єра море викинуло на пляж поблизу Таріфи, де незабаром його знайшли представники іспанської влади. Зважаючи на нейтральний статус Іспанії у цій війні, загиблого офіцера повернули англійцям, але на той час було добре відомо, що чинна іспанська влада налаштована про-німецьки, до того ж у країні діє розгалужена мережа агентів Абверу. Таємний лист було знайдено у померлого, і технічні експерти встановили, що його ніхто не відкривав. Проте британська контррозвідка мала інформацію, що німці навчилися майстерно відкривати поштові відправлення без видимих пошкоджень, щоб прочитати зміст повідомлень. Тому британцями було зроблено припущення, що або німецька розвідка все-ж таки не дісталася до листа, або зміст листування був сприйнятий як фальшивка, тому ворог проігнорував це.
Під час аналізу ситуації, яка поставила під серйозну загрозу майбутню операцію з висадки морського десанту у Північній Африці, виникла ідея операції «Мінсміт».
Цілі дезінформації. Планування вторгнення
4 листопада 1942 року, Головнокомандувач союзними експедиційними силами генерал Дуайт Ейзенхауер зі своїм штабом прибув до Гібралтару, ще через кілька днів розпочалося масштабне вторгнення союзних військ до Французького Марокко та Алжиру. У січні 1943 на конференції під кодовою назвою «Символ» у Касабланці вище керівництво союзників визначилося з продовженням подальшого плану дій у Середземномор'ї, на Близькому Сході та в Африці.
Розраховуючи найближчим часом повністю оволодіти Північною Африкою, союзники вирішували, де завдати наступного рішучого удару: по Італії чи на Балканах. З огляду на стратегічне становище, яке займав острів Сицилія в акваторії Середземного моря, контроль над ним дозволяв позбавити загрози морським комунікаціям та забезпечити безперешкодний рух кораблів та суден на всьому театрі дій і, головне, звільнити від дворічної облоги Мальту.
Союзне командування розробляло детальний план висадки своїх військ на Сицилії. Місце висадки було вибрано дуже вдало й обіцяло великі успіхи англо-американцям, але лише за умови, що напад буде несподіваним для німецького та італійського командування. Опанування цього італійського острова, як стратегічна мета, було очевидним та логічним процесом подальших дій союзників. Як писав В.Черчилль:
«Усі, за винятком останнього кретина, здогадуються, що це буде Сицилія [наступна].»
Тому, саме тут італійсько-німецькі війська й чекали на удар і зосередили на цьому напрямку потужні силиОперация «Мясной фарш».
Підготовка союзників до вторгнення на Європейський континент, зосередження військ, техніки, озброєння, військових запасів та майна не могло пройти не поміченим противником. Італійсько-німецьке командування чітко усвідомлювало, що напад відбудеться, питання було лише де. Приховати діяльність такого масштабу було практично нереально, тому союзники визначили за мету змусити ворога розпорошити його сили на великих просторах Середземномор'я й, таким чином, сприяти успіху запланованої висадки десанту. Британці вже мали значний досвід у проведенні такого роду дезінформаційних операцій на півночі АфрикиMorgan, Roger (May 1988). «Operation MINCEMEAT». After the Battle: 4; вони створили плідну систему для введення противника в оману, використовуючи витік напівправдивих повідомлень та їх розповсюдження через подвійних агентів і дипломатичні чутки.
Вимагалося у будь-який спосіб відвернути увагу німецького командування від справжнього напрямку основного удару союзних військ, переконати німців, що удар буде завдано на інших напрямках, насамперед у Греції, де окупаційний режим Німеччини не був дуже міцним. За проведення операції з дезінформації взялася британська розвідка MI5. Головна складність полягала в тому, як подати німцям потрібну інформацію, так, щоб вона не викликала в них підозри.
Планування та підготовка дезінформаційної операції
Перші кроки 31 жовтня 1942 року флайт-лейтенант Чарльз Чолмонделі, начальник однієї з секцій «17M» з XX комітету MI5, який очолював роботу з подвійними агентами, запропонував керівництву скинути тіло мертвої людини над територією Франції, імітуючи загибель британського агента через, начебто, нерозкриття парашута. Пропонувалося закріпити на тілі секретну радіостанцію з комплектом відповідних шифрів, кодів тощо, які мали знайти німці. Ідея полягала в тому, аби змусити німців думати, що союзники не здогадуються про те, що їх агент потрапив у полон, й удавати, що британська агентура продовжує працювати на МІ5, що, у свою чергу, дасть змогу постачати Абверу важливу дезінформацію. Ця пропозиція була відкинута керівництвом розвідки, але сам задум узятий «на замітку».
Власне ідея використання трупів для введення противника в оману вже практикувалася англійцями в Північній Африці — це було відомо, як «ранець із трюком» — коли в ранці загиблих на полі бою солдатів підкладалися фальшиві документи.
Однак, Чолмонделі та його прямий начальник Монтегю пішли далі й почали розробляти детальний план акції, як найкраще і, головне — правдоподібно, підкинути хибну інформацію ворогу, тільки замість радіоприймача вони запропонували підкласти сфабриковані документи. Спочатку план базувався на припущенні застосувати парашут, який нібито не розкрився. Потім від цього довелося відмовитися, через те, що гітлерівці знали — союзники ніколи не дозволяють перевезення таємних документів авіацією, маршрут якої пролягає над територією противника. Врешті-решт вони вирішили зробити «людину» жертвою авіакатастрофи в морі. До того ж, це давало деякі переваги, якщо буде виявлено, що людина вже мертва кілька днів: це легко пояснювалося тим, що після авіаційної катастрофи жертва аварії якийсь час перебувала у відкритому морі, а також чому загиблий має при собі секретні документи. Тіло було вирішено підкинути поблизу узбережжя Іспанії, котра хоча офіційно й мала нейтральний статус у війні, тісно співпрацювала з німецьким Абвером.
Монтегю надав операції кодову назву «Мінсміт» — «М'ясний фарш».
Пошук відповідного тіла Після того, як задум плану був затверджений, Монтегю й Чолмонделі розпочали пошуки потрібного тіла. За допомогою відомого британського патологоанатома сера Б. Спілсбарі, розвідники визначилися, який тип тіла був потрібен: людина, яка, здавалося, померла в морі від гіпотермії й утоплення, а потім через кілька днів була викинута на берег. Однак, легко знайти догідне тіло здавалося майже неможливим, прямі запити могли викликати зайві розмови й підозри, і тим більше, неможливо було сказати родичам мерця для якої мети військові розшукують тіло з такими ознаками. З іншого боку, Бернард Спілсбарі, як експерт, запевняв представників Королівського флоту, що стан трупа не грає надто важливої ролі, тому що «іспанці, як католики, не мають звички довго тримати тіло покійного після розтину, якщо причину смерті відразу з'ясовано». Він порадив шукати тіло померлого порівняно молодого чоловіка, який, із міркувань надзвичайної секретності операції, не мав близьких родичів.
26 січня 1943, коронер Бентлі Пуршас з району Сент-Панкрас у Лондоні, знайшов труп, який відповідав вимогам розвідки. До лікарні в занедбаному стані було доставлено волоцюгу з Південного Уельсу, якого знайшли отруєним, імовірно, унаслідок спроби накласти на себе руки. Чоловік помер після прийняття певної дози щурячої отрути, яка містила фосфор. Після проковтування, фосфід зреагував у шлунку із соляною кислотою, генеруючи фосфін, високотоксичний газ, що врешті призвів до смерті нещасного. Від такого способу самогубства у легенях у померлого утворилася рідина, яка відповідала версії утоплення на морі. За словами коронера, ця доза отрути не була достатньою, щоб убити його відразу, й єдиним ефектом цього вчинку було тільки різке погіршення функціювання печінки, тому нещасний помер пізніше".
Ім'я 34-річного померлого було Гліндур Майкл () — син шахтаря, який помер, коли синові було тринадцять, і матері, яка померла 1940 році, покинутий усіма, без засобів до існування. Імовірно, він страждав від важкої форми депресії.
Коронер, за умови, що реальна особистість людини ніколи не буде оприлюднена, погодився з проханням британської розвідки тримати тіло Майкла в холодному приміщенні, доки Чолмонделі й Монтегю розробляли документи прикриття для «створення» нової особистості під труп.
Легенда-біографія «майора Мартіна» Розвідники розпочали ретельну розробку легенди-біографії для мерця, створюючи в подробицях абсолютно фіктивне життя, забезпечуючи його родиною, даними про проходження служби, власним адвокатом, банківськими справами, звичкою палити й релігійністю — він став римо-католиком.
Гліндур Майкл перетворився на капітана Королівської морської піхоти Великої Британії «Вільяма Білла Мартіна» із власним посвідченням особи No 148 228. Згідно з легендою, «Вільям Мартін» народився 1907 року, у Кардіффі, Уельс, і перебував на посаді офіцера штабу Об'єднаних операцій Воєнного офісу Великої Британії. Розробники легенди підібрали йому доволі розповсюджене у списку осіб ВМС ім'я, аби у німецької розвідки не виникало сумнівів, що така персона існувала й раніше, до катастрофи літака.