Найсвяті́ше Се́рце Ісу́са () — у католицькій церкві особливий культ, що зʼявився у Середньовіччі. Свято Найсвятішого Серця Ісуса відзначається в першу п'ятницю після свята Тіла і Крові Христових.
Назва Найсвяті́ше Се́рце Ісу́са Пресвяте́ Се́рце Ісу́са Се́рце Ісу́са, Се́рце Ісу́сове
Передісторія Перші свідчення вшановування Серця Ісуса, як символу любові до людей, виявляються не раніше XI століття, зокрема, згадування про нього є в працях Ансельма Кентерберійського і Бернарда Клервоського«Серце Ісуса» // Католицька енциклопедія. Т. 4. М.: 2012, с. 719—722.. Шанування Серця Ісуса стало одним з аспектів уваги, що підсилювалася в Середньовіччі, до Страстей Христових. У XIII–XIV століттях Пресвяте Серце згадується в черниць із містичним досвідом Гертруди Гельфтської і Мехтільди Магдебурзької. Наприкінці XVI століття традицію шанування Серця Ісуса прийняв Франциск Салезький, заснований ним орден візитанток згодом став центром культу Святого Серця.
Хоча шанування Серця Ісуса було поширено в Середні Віки, воно залишалося приватною традицією й не було ні офіційно схвалене Церквою, ні введене в літургічний календар.
Розвиток культу У XVII столітті головна роль у розвитку й поступовому визнанні культу Святого Серця належить Іоаннові Еду і Маргариті Марії Алякок. Святий Іван Ед розібрав витоки цього культу у своїх роботах і написав наслідування меси зі спогадом Святого Серця, що було схвалене декількома французькими єпископами, але не отримало широкого розповсюдження. В одкровеннях черниці Марії Алякок (1647—1690), за її словами, Ісус забажав, щоб Його Серце вшановувалося. Наприкінці XVII — на початку XVIII століття поширенням культу Святого Серця займалися переважно єзуїти. Уже при житті Марії Алякок єзуїти оцінили значення культу Серця Ісуса як засобу до зміцнення й поширення свого впливу й виступили його ревними поборниками, використовуючи різні поняття, що з'єднуються зі словом «серце». Наприклад, єзуїт Галліфе повідомляв майже одночасно в різних містах: у Римі — що йдеться про небесну любов, у Парижі — що предмет обожнювання становить саме Серце Христове, без усяких метафорСерце Пресвяте Ісуса Христа // ЭСБЕ .
Якщо в рік знищення Нантського едикту (1685) Марія Алякок присвятила перший вівтар пресвятому Серцю Христа, то вже через 40 років Франція нараховувала 248 присвячених йому братств (confréries du Sacré-Cœur). Для підтримки культу єзуїти поширювали різні брошури, символічні картини тощо..
У 1794 році, коли єзуїтський орден офіційно вважався скасованим, було засновано «Товариство Пресвятого Серця Ісуса» (Société du Sacré-Cœur), під іменем якого діяли єзуїти; згодом товариство йменувалося орденом пакканаристів (від імені італійця Нікколо Пакканарі, , ; 1786—1811)..
Ствердження Свято Святого Серця було затверджено папою Климентом XIII в 1765 році, але дозвіл був даний для окремих братств, загальноцерковне свято було встановлено тільки в 1856 році папою Пієм IX. Пій VI висловився проти рішення церковного собору в Пістої (1786), що намагався розрізняти символічне серце від дійсного. Деякі єпископи XVIII століття бачили в останньому головне значення культу
Під час Вандейської війни роялісти носили зображення Пресвятого Серця на грудях, як амулет. У 1873 році в каплиці, спорудженій на честь Алякок у Паре-ле-Моньяль, Франція була врочисто присвячена Найсвятішому Серцю Ісуса Христа. В 1899 році папа Лев XIII присвятив Найсвятішому Серцю Ісуса весь Всесвіт.
Після реформи Другого Ватиканського собору свято Святого Серця отримало найвищий ранг свят — Торжества.
Примітки
Див. також Свято Найсвятішого Серця Ісуса Найсвятіше ім'я Ісуса
Джерела Bainvel, Jean. Devotion to the Sacred Heart of Jesus // The Catholic Encyclopedia. Vol. 7. New York: Robert Appleton Company, 1910.
Посилання Серця Ісусового (Христового) культ // Українська Релігієзнавча Енциклопедія