Аміакáти, Амміни () — металічні координаційні сполуки, що містять як ліганди одну чи кілька молекул аміаку NH3. Звідси походить систематична назва амміни (слід відрізняти від органічних сполук амінів).
"Аммін" пишеться таким чином з історичних причин; на відміну від них, алкільні або арильні несучі ліганди пишуться одним "м". Майже всі іони металів зв'язують аміак як ліганд, але найпоширенішими прикладами комплексів амінів є Cr (III), Co (III), Ni (II), Cu (II), а також деякі метали платинової групи.
Амоніаковий атом N у них безпосередньо зв'язується з іоном металу. Відмінність від амінів полягає в тому, що амоніаковий азот в амінах безпосередньо зв'язується з атомом C. Класифікація За зарядом частинки, до складу якої входить аміак: катіонні, аніонні, нейтральні (неелектроліти) — так само, як і комплексні сполуки в цілому. За кількістю молекул аміаку в координаційній сфері: моно-, ди-, три-, тетр-, пент- і гексамміни.
Специфічні властивості Аммінам притаманна внутрішньосферна реакція утворення аміду шляхом відщеплення катіона водню (протона) від молекули NH3: [PtCl(NH3)5]Cl3 + NaOH = [PtCl(NH3)4(NH2)]Cl2 + NaCl + H2O Під дією кислот або води відбувається зворотний процес. Завдяки цьому амміни виявляють в водних розчинах певні кислотні властивості.
Хлорування аммінів може приводити до комплексів із лігандами NH2Cl, NHCl2, NCl.
Добування Амміни зазвичай добувають дією аміаку на водний розчин простої чи комплексної солі відповідного металу: K2[PtCl4] + 2NH3 = цис-[PtCl2(NH3)2] + 2KCl Також можливо приєднання газоподібного аміаку до солі за відсутності розчинника.
Застосування Для синтезу координаційних сполук металів, якісного визначення ряду катіонів (приміром, Cu2+), як лікарські засоби. Деякі амміни є проміжними продуктами в процесі добування надчистих металів, металевих покрить та плівок.
Джерела