Мези, мізи, міси, мезійці, мізійці (, ) — група фракійських племен, котрі мешкали у першому тисячолітті до н. е. на території між Нижнім Дунаєм і Балканськими горами. У сучасній географії ареал розселення мезів приблизно відповідає сербській долині Тимок поблизу Залізних Воріт на р. Дунаї, Північна Болгарія і далі причорноморсько-степова Добруджа за винятком давньогрецької колонії Томи. Страбон мову мезів вважав спорідненою з фригійською мовою, змішаною з лідійською мовою. Від них область на північному заході отримала назву «Мезія».
Ідентифікація Середньовічні візантійські письменники широко використовували назву мезів для опису болгар. Це ототожнення сталося не тільки тому, що болгари між VI і VIII століттями зайняли їхні землі, але і внаслідок тісного сусідства в більш віддаленому минулому. У XIII столітті в «Житії святого Клементина» говориться, що «мізи європейські» (так у своїй праці автор іменує болгар), будучи відкинутими Олександром Македонським на північ, повернулися і зайняли всі Балкани. Походи слов'ян проти Візантії середньовічні і болгарський хроністи розцінювали як повернення народу на землі своєї давньої прабатьківщини.
Див. також Мезія Мушки
Джерела Геродот «Історія», 7.20 Страбон, «Географія », VII, 3.10; XII,3.3 Cassius Dio, Historia Romana, LI, 22, 7
Посилання
Ангелов, Димитър. Образуване на българската народност, София 1971, с. 340—341 c. 373 Михаил Пселл. Хронография, Москва-1978, бел. 60. Мир античных племен на нижнем Дунае (Рубцов С. М.) Август. Внешняя политика. Мёзы и Мёзия