Польська селянська партія (ПСП, ) — польська політична селянська партія, створена 15 березня 1931 року у результаті об'єднання ПСЛ «Пяст», ПСЛ «Визволенє» та селянського стронніцтва, у своїй програмі домагалася земельної реформи без компенсації і соціалізації деяких галузей економіки. Керівниками партії були: Вікентій Вітос, Владислав Кєрнік та Казимир Багіньський. У 1939 році Стронніцтво Людове налічувало 130 тисяч членів.
Історія
Перед об'єднанням Створення Центролеву принесло, між іншим, зближення селянських угруповань. Поразка на парламентських виборах в Польщі 1930 року і використання проти опозиції, переслідувань, при досить значній політичної інерції селянських мас, примушувала до об'єднання сил, тим більше, що Центролев як організована структура принив своє існування. Взаємні контакти і співробітництво в Центролеві вказували, що відмінностей між окремими селянськими групами фактично відсутні. Також становище селянства як соціального прошарку було досить однорідним, що прагнення до єдності могло охопити все, пов'язане з досі існуючими стронніцтвами, осередками організації в селах. В об'єднанні бачили єдиний спосіб захисту від зростаючого гніту правлячого табору, перед щораз більшої дискримінації селянина як представника «нерозвиненою частини суспільства».
Спільні переживання у Бересті наблизили один до одного, а також ув'язнених політиків «Пясту» і «Визволеня». Як Вікентій Вітос, так і його прихильники у «Пясті», були найбільшими діячами об'єднання.
10 грудня 1930 року був утворений із об'єднання клубів: «Пяста», «Визволеня» та партії Селянський Парламентський Клуб Депутатів і Сенаторів Селянських (54 депутатів і сенаторів). Його головою став депутат Міхал Ронг з «Визволеня». Інші функції членів президії була розподілена рівномірно між представниками об'єднаних клубів. Виникнення парламентського клубу прискорило процес об'єднання селянських партій. Переговори тривали ще три місяці. Головним предметом спору було питання заміщення посад у майбутніх органах партії, а також визначення загальних програмних положень.
Створення ПСП 15 березня 1931 року представники селянських партій «Пяст», «Визволєня» та селянської партії, на об'єднавчому конгресі створили нове об'єднання під назвою Польська Селянська партія. Прийнято трирівневу структуру вищого партійного органу, а саме З'їзд, Рада, Головна і Головний Виконавчий Комітет.
Головою Конгресу (вищого органу влади партії) був Максиміліан Малиновський з «Визволеня». Посади двох віце-президентів отримали представники з інших угрупувань, які увійшли до складу новоствореної партії. Головою Верховної Ради (орган ухвалюючий та контрольний) обрано Вікентія Вітоса з «Пяста». На чолі Головного Виконавчого комітету став Станіслав Ворона-Мерський з селянської партії. Генеральним секретарем був Казимир Багіньський з «Визволеня». Центральним органом пропаганди партії став тижневик «Зелений Прапор» (), а головним редактором якого був Мацей Ратай. Структура вищих органів партії, самим видатним політикам гарантувала колишні посади в керівництві партії.
Статут та програма партії Разом з обранням вищої партійної влади З'їзд прийняв статут та програму. Новинкою було те, що статут вводив, інакше, ніж у попередніх селянських партіях, єдину організаційну структуру і жорсткіші правила членства, накладені на членів певні організаційні обов'язки. В ході конгресу 9 травня 1931 року Головний Виконавчий Комітет Польської Селянської партії ухвалив рішення про святкування дня Народного Свята, яке з цього моменту повинно було відзначатися на Зелені свята. Встановлено також, що в день свята всі учасники кожен рік повинні святкувати його в урочистій обстановці, тобто через вивішування прапорів партії, прикрашання будинків зеленню, і т. д..
Програма партії, яка включала в себе багато політичних питань, а саме: захист від диктатури, відновлення парламентсько-демократичної системи правління та вільні вибори, незалежність судової системи і місцевого самоврядування, дотримання прав людини. Партія також заявляла про готовність взаємодії з фермерами інших національностей в рамках держави. Інші положення мали явно компромісний характер. Зокрема, це стосувалося таких питань, як справи релігійні, де програма посилалася на відповідні положення березневої конституції, водночас акцентуючи необхідність незалежності церкви від держави. Йшлося про протистояння спробам союзу духовенства з керівним табором.
Ключове значення для народного руху мало питання земельної реформи. Це питання було сформульоване у спосіб, який надто відповідав тенденціям в народному русі. Відмовилися від проголошеного старими партіями «Визволєня» та селянською партією, постулату експропріації (вилучення) земельних володінь без компенсації їхнім власникам. Важко вважати її за еквівалент формули, яка зводиться до можливості безкоштовного отримання від населення земельних володінь, призначених для проведення даної реформи. Зазначалося при цьому, значення приватної власності як основи розвитку держави та сільського господарства.
Велике значення для членів ПСП мала також розробка довгострокового соціально-економічного плану, покликаного забезпечити сільському господарству всебічний розвиток. На ці формулювання не мали впливу, ані явища економічної кризи, який може бути короткотривалим, щоб дати можливість по-новому поглянути на економічні та соціальні питання. Програма не містить жодної критики капіталізму. Не зробивши також інакше, ніж вони робили це до кризи, про основних для сільської місцевості, таких, як «ножиці цін» та фінансового навантаження сільського населення. Підкреслюючи значення сільського господарства як засобів до існування, найбіднішої та найчисельнішої верстви населення Польщі, програма заявляла одночасно доброзичливе ставлення до справедливих вимог «серед робітників».
У програмі значне місце приділено питанням культури і освіти, а також демократизації доступу до вищої освіти. Мирна політика, міжнародне співробітництво у галузі сільського господарства, як гарантія миру, розширення обороноздатності, пов'язана з протестом проти всіх зусиль, щоби реабілітувати зробити війська політичною опорою її правління — це додаткові елементи програми.
Програма партії була написана у більш радикальному дусі по відношенню до селян. В ній були декларовані аграрні принципи побудови новоствореної партії. Під час проголошення стверджувалося, зокрема, що селяни, як найчисленніший прошарок населення Польщі є основним джерелом моральних та матеріальних цінностей, на яких ґрунтується держава і народ, а саме: «Польська держава, спираючись лише на широкі маси сільського народу, справжнього сільського господаря країни, може встояти. На цих принципах майбутнє Польщі ми хочемо будувати. В ім'я тих принципів, за землю і владу боротися, ми готові». У промові було заявлено про солідарність з іншими групами польського робітничого світу: «… братам з міст і братам з майстерень, фабрик, заводів, копалень і братам з тимчасової роботи рук живим, бажаємо якомога краще, а для себе ми вимагаємо братського визнання наших устремлінь. Ми вам, ви нам, не тільки брати, але один одному потрібні ми».
Об'єднання партій Вибір центральних органів народної партії являє собою початок процесу об'єднання. На нижчому рівні важче було тримати паритет. Розподіл посад, хоча не оплачується, але викликало багато суперечностей. Процедуру презирливо називали «полькою на триполувці» в двох словах «триполувкою». Незважаючи на складності, принцип «триполувкі» вважалося основою єдності та рівноваги сил в організації, а також форма захисту перед спробами правлячого табору здійснювати диверсійно-бандитські акції.
На території Польщі об'єднання йшло досить повільно. Ставлення села відрізнялися в цей період, як правило, існувала значна пасивність, і, отже, процес повного об'єднання мав, як правило, спорадичний характер. Активісти, що діяли до об'єднання угруповань неохоче допускали недавніх політичних супротивників для своїх територіальних організацій. Те ж саме явище існувало щодо народної преси. Йшла нерідко гостра боротьба у злитті функцій, що виникала у повітових центрах воєводств. Це стосувалася, насамперед для колишніх членів «Визволєня» та селянської партії, які конкурували за вплив в Конгресі.
Ефективно партія повставала на території колишньої Австро-Угорщини, особливо, в околицях Кракова; створювали їх, спираючись на базі колишньої організації «Пяст». У короткий час ця територія стала справжньою територією впливу Народної Партії. В процесі об'єднання виникали конфлікти на ідейному підґрунті. Критикували нещодавно прийняту програму, іноді з позиції правих, часом радикальних. Конфлікти ці виникали, переважно, через діючі на території села відділення. Нарешті, на початку 1932 року з партії вийшло декілька груп активістів, спочатку великопольських. Найближчим часом також створені ними тимчасові, як правило, організації, що опинилися у безпартійному блоці співпраці з польським урядом (). До середини 1932 року процес об'єднання був в основному завершений. Була створена єдина мережа центрів провінцій, округів та управлінь гмін. Було витрачено багато зусиль на навчання на курсах для величезної кількості молодих активістів, які входили до більшості молодіжних організацій, зокрема, до Союзу Сільської Молоді| ().
Радикалізація мас та селянські страйки На стан села почала впливати криза. З'явилася радикалізація селянських мас. Селяни все частіше критикували як санаційну систему правління, так і існуючу економічну ситуацію. Невдоволені селяни чинили активний опір поліції. Так зокрема, під час святкування дня Народної партії в Любліні, Кросненського повіту, у зіткненнях з поліцією загинув один селянин; у Лапанові біля Бохні (нині — район Кракова) загинуло п'ятеро селян; у Ліському повіті селяни виступили у близько 20 селах (усього близько 8 тис.), причиною стала чутки про повернення кріпацтва. У зіткненнях з поліцією загинули шестеро селян.
Невдоволених селян у боротьбі підтримувала Народна партія. З 1932 року Народна партія сама розпочала організовувати страйки, селянські повстання. Перший страйк відбувся в лютому 1932 року в одному з найкраще організованих округів ПСП — Лимановському. Гаслом страйкувальників була вимога зниження плати за торгівлю на ярмарку. У березні страйк відбувся в окрузі Домброва Тарновська. У квітні ПСП, за посередництвом керованими нею членами Профспілки фермерів (), оголосило бойкот ринків Ловечу. Потім страйкували селяни у Мінськ-Мазовецькому повіті. Був гучний конфлікт з приводу сільськогосподарського страйку в Ядуві Радзиміньського повіту. Селяни чинили опір поліції, захищаючи учасників виступів від арешту. Поліція застосувала зброю. Три селянина було вбито, декілька отримали поранення. Було проведені арешти серед страйкарів. У вересні страйкували селяни Варшавського воєводства. Найбільш активні виступи страйкарів відбулися у варшавському повіті. Проходили також масові арешти. Результатом масових виступів страйкарів стало зменшення торгових витрат.
Розвиток та радикалізація ПСП Від наслідків кризи і проведення санації село постраждало більше за місто. Обмеження компетенції органів місцевого самоврядування, обструкція доступу до шкіл, «панська» позиція більшості чиновників — добре обізнаних у проблемах на селі, беззаконня та утиски з боку поліції, в поєднанні з відсутністю перспектив на майбутнє вплинуло на ставлення і погляди багатьох селян. Частина з них стали членами революційного руху, інші приєдналися до Народної партії.