Вели́ка Півні́чна війна́ — війна коаліцій Швеції та Московії за панування у Північній, Центральній та Східній Європі у 1700—1721 роках. Початковими лідерами антишведського союзу були Петро I, Фредерік IV та Август II Фрідріх. Фрідріх IV та Август II зазнали поразки від Швеції при Карлі XII і вимушені були вийти з союзу у 1700 та 1706 роках, відповідно, але знову приєдналися до нього 1709 року після поразки Карла XII у Полтавській битві. Георг I та Ганноверське курфюрство приєдналися до коаліції у 1714 та у 1717 роках, відповідно, а Фрідріх-Вільгельм I та Прусське королівство приєдналися до неї у 1715 році.

Карл XII очолив шведську армію. До союзників Швеції входили Гольштейн-Готторпське герцогство, кілька польських магнатів при Станіславі I Лещинському (1704—1710) та Україна при гетьмані Івані Мазепі (1708—1710). Османська імперія тимчасово приймала сторону Карла XII і воювала проти Петра I.

Коли союз Данії-Норвегії, Саксонії та Московії вважав за можливе перемогти Швецію, якою на той час правив молодий Карл XII, цей союз оголосив війну Шведській імперії. Війна почалася з потрійної атаки на Гольштейн-Готторпське герцогство, шведську Лівонію та шведську Інгерманландію. Швеція відбила данські та російські напади на Травендал (серпень 1700) та Нарву (листопад 1700) відповідно, і в контратаці виштовхнула сили Августа II через Річ Посполиту до Саксонії, у результаті скинувши Августа ІІ з трону (вересень 1706) і змусивши його визнати поразку Альтранштедським договором (жовтень 1706). Договір також передбачав екстрадицію та страту Йоганна Рейнгольда фон Паткуля, архітектора альянсу.

Тим часом сили Петра I оговталися після поразки під Нарвою і зайняли позицію в балтійських провінціях Швеції, де закріпили доступ Росії до Балтійського моря, заснувавши 1703 року Санкт-Петербург. Карл XII пройшов маршем із Саксонії до Росії аби протистояти Петру І, однак кампанія закінчилася 1709 року знищенням головної шведської армії у вирішальній Полтавській битві та втечею Карла XII до османського міста Бендери. 1711 року Османська імперія розгромила російсько-молдавську армію під час Прутського походу, однак підписаний пізніше мирний договір врешті-решт не мав великих наслідків для позиції Росії.

Після поразки під Полтавою, антишведська коаліція ожила, і згодом до неї приєдналися Ганновер та Пруссія. Решта шведських сил були виведені із уражених чумою областей на південь та схід від Балтійського моря, кінцевим результатом чого стало падіння Риги у 1710 році. Члени коаліції розділили більшість шведських домініонів між собою, знищивши шведський . У західну Швецію вторглось обєднане Дансько-Норвезьке королівство, а зі сходу — Росія, яка окупувала Фінляндію у 1714 році. Швеція перемогла данських нападників у битві при Хельсінгборзі (1710). Карл XII відкрив норвезький фронт, але був убитий у Фредрікстені в 1718 році.

Війна закінчилася поразкою Швеції, зробивши Росію новою домінуючою силою в Балтійському регіоні і новою великою силою в європейській політиці.

Назва Вели́ка Півні́чна війна́ (, , ) Третя Північна війна () Півні́чна війна́ ()

Причини

До початку 1700 року переважна територія Балтійського моря відносилась до Шведської імперії: все узбережжя Фінської затоки, сучасні Балтійські країни, частина південного узбережжя Балтійського моря. Кожна з країн Північного союзу мала свої мотиви для входження у війну зі Шведською імперією.

Для Московського царства отримання виходу до Балтійського моря було в цей період часу найважливішим зовнішньополітичним і економічним завданням. 1617 року за Столбовським мирним договором Московське царство було вимушене поступитися Шведській імперії територією від Івангорода до Ладозького озера і, тим самим, повністю позбулося балтійського узбережжя. В ході війни 1656–1658 років вдалося захопити частину території країн Балтії. Були захоплені Нієншанц, Нотебург і Динабург; обложена Рига. Проте відновлення війни з Річчю Посполитою змусило Московське царство підписати Кардиський мирний договір і повернути Шведській імперії всі завойовані землі.

Данію підштовхувало до конфлікту з Шведською імперією давнє суперництво за панування на Балтійському морі. 1658 року Карл Х Густав розбив данців в ході походу в Ютландію і Зеландію і відторгнув частину провінцій на півдні Скандинавського півострова. Данія-Норвегія відмовилася від збору мита при проході судів через Зундську протоку. Крім того, дві країни гостро змагалися за вплив на південного сусіда Данії — герцогство Шлезвіг-Гольштейн.

Вступ до союзу Курфюрства Саксонія пояснювався зобов'язанням Августа II Сильного повернути Речі Посполитій Ліфляндію у разі його обрання польським королем. Ця провінція опинилася в руках Шведської імперії за Олівським мирним договором 1660 року.

Спочатку коаліція була оформлена договором 1699 року між Московським царством і Данією, причому Московія повинна була вступити у війну тільки після укладення миру з Османською імперією. Восени того ж року до переговорів долучилися представники Августа II.

Учасники

Шведська імперія Гетьманщина (1708—1709) Османська імперія (1710–14) Крим (1710–14) Валахія (1710–14) Варшавська конфедерація (1704—1709) Holstein-Gottorp (1700—1720) Нідерланди (1700) Англійське королівство (1700) Шотландське королівство (1700) Ірландське королівство (1700) Велика Британія (1719—1720)

Московське царство Гетьманщина Саксонія (1700—1706, 1709—1719) Річ Посполита (1701—1704, 1709—1719) Курляндія-Семигалія (1700—1701) Сандомирська конфедерація (1704—1709) Данія-Норвегія (1700, 1709—1720) Пруссія (1715–20) Гановер (1715–19) Велика Британія (1717–19) Чорногорія (1711—1712) Молдавія (1711)

Перебіг

Початок

Початок війни характеризується безперервною чергою шведських перемог. 12 лютого 1700 року війська Саксонії взяли в облогу Ригу, проте не досягли успіху. У серпні того ж року данський король Фредерік IV почав вторгнення в Гольштейн-Готторпське герцогство на півдні країни. Проте війська 18-річного шведського короля Карла XII несподівано висадилися під Копенгагеном. Данія-Норвегія була вимушена укласти Травендальський мирний договір і відмовитися від союзу з Августом II Сильним (про союз з Петром І тоді ще не було відомо, оскільки Московське царство не почало військових дій).

Приблизно в цей же час прийшла звістка про укладення Константинопольського мирного договору з османами і Петро оголосив війну Шведській імперії і обложив Нарву. 19 листопада 1700 року війська Карла XII завдали московським військам важкої поразки в битві під Нарвою. Після цієї поразки на кілька років в Європі затвердилася думка про повну недієздатність московської армії, а Карл отримав прізвисько шведського «Олександра Македонського».

19 липня 1701 року шведи розбили союзне саксонсько-московсько-курляндське військо на Дюні, після чого до вересня окупували герцогство Курляндії і Семигалії.

Шведський король ухвалив рішення не продовжувати активні військові дії проти московської армії, а завдати основного удару по військах Августа II. Історики розходяться в думках, чи було це рішення шведського короля зумовлено об'єктивними причинами (неможливістю продовжити наступ, залишивши в тилу саксонську армію) або особистою неприязню до Августа і зневагою до військ Петра.

Шведські війська вторглися на територію Речі Посполитої і завдали кілька відчутних поразок саксонській армії. 1701 року була взята Варшава, в 1702 отримані перемоги під Торунню і Краковом, в 1703 — у Данцига і в Познані. А 14 січня 1704 року сейм позбавив влади Августа II як короля Речі Посполитої і обрав новим королем шведського ставленика Станіслава Лещинського.

Тим часом на московському фронті не велося масштабних військових дій. Це дало Петрові I можливість відновити сили після поразки під Нарвою. Вже 1702 року московити знов перейшли до наступальних операцій. У липні 1702 року Шереметєв розгромив шведські війська полковника Шліппенбаха у битві при Гуммельсгофі, після чого вдерся до Ліфляндії.

У ході кампанії 1702—1703 років в руках московитів опинилася вся течія Неви, що охоронялася двома фортецями: у витоках річки — фортецею Шліссельбург (Орешек), а у гирлі — заснованим 27 травня 1703 року Санкт-Петербургом (саме там, при впадінні річки Охти до Неви знаходилася взята Петром I шведська фортеця Нієншанц, розібрана пізніше для будівництва Санкт-Петербурга). Нарешті, 1704 року московські війська захопили Нарву. Штурм фортеці наочно продемонстрував зрослу майстерність і оснащеність московської армії.

Дії Карла XII викликали невдоволення в Речі Посполитій. 1704 року зібралася Сандомирська конференція, з метою об'єднання прихильників Августа II на якій проголошено невизнання Станіслава Лещинського королем.

19 (30) серпня 1704 року була укладена Нарвська угода між Московським царством і представниками Речі Посполитої про союз проти Шведської імперії; згідно з цією угодою Річ Посполита офіційно вступала у війну на боці Північного союзу. Московське царство спільно з Курфюрством Саксонія розгорнуло військові дії на території Речі Посполитої.

1705 року була здобута перемога над військами Лещинського біля Варшави. Наприкінці 1705 року основні московські сили зупинилися на зимівлю у Гродно. Несподівано у січні 1706 року Карл XII спрямував туди значні сили. Союзники розраховували дати бій після підходу саксонських підкріплень. Але 13 (24) лютого 1706 року шведи завдали нищівної поразки саксонській армії у битві при Фрауштадті, розбивши втричі чисельніші сили супротивника. Залишившись без надії на підкріплення, московська армія була вимушена відступити у напрямі Києва.

Але Карл знов не пішов за військами Петра, а розвернув свою армію проти саксонців. Цього разу шведи вторглися вже на територію самого Курфюрства Саксонія. 24 вересня (5 жовтня) 1706 року Август II уклав таємну мирну угоду з Шведською імперією. За договором він відмовлявся від престолу Речі Посполитої на користь Станіслава Лещинського, розривав союз з Московським царством і зобов'язувався виплатити контрибуцію на утримання шведської армії.

Проте, не наважуючись оголосити про зраду у присутності московської армії під командуванням Олександра Меншикова, Август II змушений був зі своїми військами брати участь у битві при Каліші 18 (29) жовтня 1706 року. Битва закінчилася повною перемогою московської армії і полоненням шведського командувача. Ця битва стала найбільшою за участю московської армії з початку війни. Але попри блискучу перемогу, Московське царство залишилося у війні з Шведською імперією наодинці.

Московський похід Карла XII 1708 року Карл XII (шведський король) почав здійснювати свій давній задум про похід на Московію. Похід мав відбутися в напрямку на Смоленськ і на Москву через територію Литви та Білорусі. Спочатку похід склався вдало. Але після кількох невдач у серпні — вересні Карл відмовився від попереднього плану. Він вирішив повернути в Україну, сподіваючись забезпечити свою армію провіантом та зміцнити її потугу козацькими полками й військом Лещинського. Шведський король також покладав надії на допомогу кримського хана та османського султана.

Україна