Етногенез білорусів

Етногенез білорусів — перебіг формування білоруського етносу.

Білоруський народ  є однією з гілок східнословянської підгрупи словянської групи індоєвропейської семї народів. Цей народ сформувався внаслідок тривалих і складних етнічних перебігів, що діялися в різний час на теренах Білоруси. Народ увібрав у себе й переробив різноманітний генетичний фонд протягом кількох тисячоліттів.

Генетичні дані За концентрацією генів «М» та «N» білоруський етнос посідає проміжне положення між центральноєвропейською і східноєвропейською зонами (головних є три: західна, центральна і східна)Мікуліч А. І. // «Беларусы ў генетычнай прасторы: Антрапалогія этнасу» / А. Мікуліч. — : «Тэхналогія», 2005 г. — 138 с. .

Локальні варіанти на території Білоруси складають дві основні зони: південно-західну з частотою гену «М» понад 60 % і північно-східну з частотою менш як 60 %.

У популяціях Західного Полісся зі статистичною імовірністю частіше трапляються гомозиготи, що вказує на відносну ізоляцію в минулому. Відомощі дослідженнів резус-фактору вказують на автохтонність білоруських сільських популяцій. За чутливістю до фенілтіокарбаміду білоруси з литовцями та українцями майже не відрізняються. Але є відмінність від поляків та росіян. Вивчені гаплотипи дають підставу стверджувати, що білоруська популяція більше, ніж інші, відповідає східнословянській предковій спільности. Термін «східнословянський» використовується щодо білорусів умовно , зоставляючи більш точним використання втямку «східноєвропейський» щодо народу Білоруси.

У 2005—2010 роках в Інституті генетики і цитології Національної академії наук Білорусі провели дослідження генофонду білорусів за даними трьох типів генетичних маркерів — автосомних, мітохондріяльних і Y-хромосоми.

Висновки дослідження «Відміннощі між білоруськими популяціями є меншими, ніж відміннощі є між українськими популяціями, і набагато менші, ніж відміннощі присутні в нутрі російських популяцій. Себто, різні популяції білорусів генетично дуже схожі одне на одного». Тим часом щодо трудности про схожість генофонду білорусів на балтів і словян визначено, що «у батьківській лінії відміннощі білорусів від балтів виражені дуже явно — у гаплогрупі „Y“ білоруси належать до кола східних і західних словян. У материнській лінії (гаплогрупи „мтДНК“) білоруси однаково схожі на балтів і на словян — як західних, так і східних». За аналізом ДНК (MyHeritage) найближчими до білорусів є українці, поляки, литовці й латиші (для 87,9 % досліджених з Білорусі на генетичному рівні характерний балтській етнос, для 86,4 % — східноєвропейський, для 56,6 % — балканський)Да каго беларусы бліжэйшыя паводле ДНК? 06.03.2019, «Беларускі партызан»

Дослідження з Y-хромосоми Згідно з цим дослідженням, найбільша частина досліджених геномів білорусів містила гаплогрупи «R1a» (60 %) і «I1b» (17 %). Виходячи з частот гаплогруп Y-хромосоми (що передавалася від батька нащадкам чоловічої статі) генофонд білорусів можна схарактеризувати як європейський (на що вказує гаплогрупа «R1b3»), східноєвропейський (за переважанням гаплогрупи «R1a») і північний східноєвропейський (через присутність гаплогрупи «N3»). Наявність у значної частини популяції Білорусі гаплогрупи «I1b» свідчить на користь наявності генетичних зв'язків із народами Південної Європи. Таким чином, порівняння результатів з геномом інших європейських народів показує, що за маркерами Y-хромосоми білоруси «виявляють високу схожість зі східними слов'янами й більшістю західних слов'ян, але генетично далекі від балтів» . Крім того, виявлена генетична спільність, яка «утворює єдиний щільний кластер, що включає білорусів, поляків, південно-західних мешканців теренів сучасної Росії пов'язаних з етнічною історією Білорусі та України (Бєлгородської, Воронезької, Курської, Орловської областей), а також росіян Тверської області». До того ж, відмінності між північними й південними білорусами з даного маркеру виявилися мінімальними. Третя за чисельністю у білорусів гаплогрупа «N1c», і у середньому її частота змінюється від 8 % на півдні до 15 % на півночі. Дана Y-хромосома маркує міграційний потік з півночі, пов'язаний ймовірно з угрофінським компонентом .

Дослідження з мітохондріальної ДНК Дослідження мітохондріальної ДНК, що передається від матері нащадкам обох статей, показали, що найбільша частина генофонду білорусів представлена гаплогрупою H (38 %), а решта частини гаплогрупи «J», «U5a», «T» (7-10 %). Спостерігаються «істотні відмінності між південними й північними білорусами. Вони досягнуті шляхом вираженої своєрідності північних білорусів, яка не пов'язана з балтським субстратом в материнських лініях спадкування — північні білоруси у рівній мірі генетично віддалені від балтів і від західних слов'ян (в тому числі й від поляків), та від фіно-угрів, від практично всіх популяцій східних слов'ян». Наголошується, що у мітохондріальної ДНК «дуже велика схожість південних білорусів з південними й західними російськими популяціями: до них південні білоруси в 3-5 разів генетично ближчі, ніж до північних білорусів».

Дослідження за автосомною ДНК Порівняльний аналіз генофондів Західної Євразії показав, що «в аутосомних ДНК маркерами всі східні слов'яни входять в один кластер Східної Європи. Однак українські та російські популяції розташовані ближче один до одного, ніж до білорусів… Українці та росіяни опиняються ближче до популяцій Західної та Південної Європи, ніж білоруси. На жаль, за цими маркерами не вивчені найближчі західні та північні сусіди білорусів, і зокрема, балтійські народи. Можна припускати, що деяку своєрідність генофонду білорусів пов'язано з внеском балтського субстрату».

Концепції етногенезу

«Племінна» концепція На початку XX століття в середовищі білоруської національної інтелігенції сформувалася концепція, згідно з якою білоруси походили від літописного племені кривичів. Автором «кривицької» концепції був Вацлав Ластовський. Раніше подібні ідеї умовно називали «племінними» концепціями, озвучували їх Микола Костомаров і Михайло Погодін. Концепція не отримала широкого розповсюдження, але послужила ідейною основою для формування «кривицько-дреговицько-радимицької» концепції том 1 стор. 132 (Білорусь). Її авторами були відомі історики й мовознавці Юхим Карський, Мойсей Грінблат, Митрофан Довнар-Запольський та Володимир Пічета. Концепція ґрунтується на ідеї про формування білоруського етносу в результаті етнічної консолідації племен, що населяли етнічну територію білорусів . Популярність даної концепції досить велика, хоча вона і не враховує хронологічний проміжок між зникненням літописних племен в середині XII століття і формуванням спільного білоруського етнічного комплексу.

«Балтська» концепція У 1960-х роках — на початку 1970-х років московським археологом Валентином Седовим була сформована нова концепція. Відповідно її білоруський етнос сформувався від змішування і взаємоасиміляції місцевих балтів із зайшлими слов'янами, до того ж балти в етногенезі білорусів зіграли роль субстрату (підоснови). Концепція будувалася на підставі віднесення археологічних культур пізньої залізної доби на території Білорусі до балтських, що нині практично ніким не заперечується. Під час численних розкопок Валентин Седов знайшов цілий ряд прикрас, знарядь праці, зброї, які були характерні для балтської культури й не належали слов'янам. На його думку, міграція на ці території слов'ян почалася в середині I тисячоліття нашої ери, до того ж у цей період слов'яни заселили лише території південніше р. Прип'яті. Заселення слов'янами основної частини території Білорусі, згідно В. Седова, належить лише до VIII—X століть. Як аргумент на користь «балтської» концепції наводиться факт наявності в багатьох елементах мови та культури білорусів балтських коренів. До прикладу, поклоніння вужам і камінню в традиційній релігії білорусів, постоли прямого плетіння, техніка будівництва житла, ряд звуків білоруської фонетики (твердий звук «р», акання). З іншого боку, українські постоли такі ж, як і білоруські, а шанування каменів зустрічається у всіх східних слов'ян . Попри те, що більшість сучасних дослідників загалом приймають «балтську» концепцію, часто ставлять під сумнів «великий» вплив балтів на формування білоруського народу, його культури та мови. Відповідно тверджень етнолога Михайла Пилипенка, балти виступили субстратом не задля формування безпосередньо білорусів, а як підоснова слов'янських спільностей кривичів, дреговичів і радимичівПилипенко М. Ф. «Возникновение Белоруссии: Новая концепция». — г. Мінск, 1991 г. — С. 17-32. . Втім, на думку В'ячеслава Носевича, «нова концепція» Михайла Пилипенка є спробою згладити суперечності між «балтською», «кривицько-дреговицько-радимицькою» та «давньоруською» концепціями, і вона нічого нового не несе.

«Фінська» концепція Висунута письменником Іваном Ласковим. Відповідно до неї, предками білорусів виступили фіно-угри. Сформована на підставі наявності значної кількості стародавніх фіно-угорських гідронімів на території Білорусі (наприклад, Двіна, Свір). Однак, фіномовне населення на теренах Білорусі мешкало у глибоку давнину, і було асимільоване не слов'янами, а древніми балтами, розселилися в Понеман'ї, Подвин'ї та Подніпров'ї у бронзову добу. Фіни на території Білорусі стали субстратом не білорусів, а стародавніх балтів.

«Давньоруська» концепція Після Другої світової війни у підконтрольній КДБ науці СРСР під орудою КПРС панівну роль зайняла «давньоруська» концепція, згідно з якою білоруси поряд з українцями та росіянами, утворилися у наслідку розпаду єдиної давньоруської народности в XII—XIII століттях . Поряд із цим заборонялося білорусам провадити наукові дослідження, що суперечили би проросійській імперській ідеології КПРС СРСР. Теоретично ця концепція була обґрунтована Сергієм Токаревим, в її розробці також брали участь археологи Петро Третьяков й Борис Рибаков. Окремі положення «давньоруської концепції» піддавалися серйозній науковій критиці з боку археологів Валентина Сєдова та Едуарда ЗагорульськогоЗагарульскі Э. М. «Заходняя Русь: IX—XIII стст.» — г. Мінск, 1998 г. — С. 233. . Проти гіпотези про «єдину» давньоруську народність активно виступив археолог Георгій Штихов, після чого у навчальні посібники з історії Білорусі потрапив підрозділ «Про проблему давньоруської народности», що містить критику цієї концепції«Гісторыя Беларусі»: У 6 т. — Т. 1. «Старажытная Беларусь». — г. Мінск, 2000 г. — С. 326—328 . Попри критику, «давньоруська» концепція залишається поширеною і на початку XXI століття.

«Польська» та «російська» концепції Теорії обґрунтування перебування Білорусі у складі Речі Посполитої та Російської імперії (див. «Історія Білорусі»). «Польська» концепція (представлена — Л. Галембовським, А. Ф. Рипинським) та «російська» концепція (представлена — О. І. Соболевським, І. І. Срезневським) має спільну позицію, згідно з якою етнічна територія білорусів розглядається ними як «споконвічно польська територія» чи «споконвічно російська», на пояснення цього вони висували ідею «відсутності» у білорусів окремої від них білоруської мови (яка зазнавала паралельно цим теоріям дискримінації під владою обох зазначених державних утворень). Але вже на початку XX століття науковець Ю. Ф. Карський у фундаментальній праці «Білоруси» довів самостійність білоруської мови від польської мови й від російської мови, тим самим спростував основний «аргумент» прихильників вказаних концепційГісторыя Беларусі (у кантэксце сусветных цывілізацый). Вучэбн. дапаможнік / В. І. Галубовіч, З. В. Шыбека, Д. М. Чаркасаў і інш.; Пад рэд. В. І. Галубовіча і Ю. М. Бохана. — г. Мінск: Экаперспектыва, 2005 г. — С. 136. . Нині точка зору щодо білорусів і білоруської мови як самостійного етносу й мови у складі східнослов'янської групи, абсолютно переважає в академічній науці.

Етнічна основа і час появи білорусів