Р-17 — радянська рідинна одноступенева балістична ракета на компонентах палива тривалого зберігання. Вдосконалена версія ракети Р-11.
Ракета запускалася з різних пускових установок, зокрема з 2П19 та оперативно-тактичного ракетного комплексу 9К72 «Ельбрус».
Історія Спроби подальшої модернізації ракет Р-11М (проект Р-11му, індекс ГРАУ 8К12) показали недоцільність використання витискальної системи подачі палива для підвищення питомої тяги двигуна (з метою збільшення дальності ракети понад 150 км за маси корисного навантаження не менше 900 кг). Малий запас тяги двигуна не дозволяв підвищувати запас компонентів ракетного палива (а значить і загальну масу ракети), водночас подальше підвищення тиску в баках також було неможливим через досягнення граничного значення.
Найкращим варіантом розв'язання проблеми було використання двигуна з турбонасосною системою подавання пального. Крім того, турбонасосний агрегат забезпечував кращу «керованість» двигуна (завдяки точному регулюванню тяги), а значить з'явилася справжня можливість підвищити точність ракети (за дальністю).
До 1957 року в ОКБ-3 НДІ-88 головного конструктора Д. Д. Севрука було розроблено з С3.42, який міг бути використаний в ракетах з габаритами Р-11, при цьому гарантував досягнення максимальної дальності близько 240 км.
За пропозицією ініціативної групи, головним конструктором СКБ-385 В. П. Макеєвим було прийнято рішення підготувати до 10 січня 1958 р. проектне креслення компонування, пневмогідравлічну схему й основні розрахунки нової ракети. В ОКБ-1 С. П. Корольов підтримав цей проект, завдяки чому ця ідея також знайшла підтримку і в Головному артилерійському управлінні (ГАУ). Постановою ЦК КПРС і уряду № 378-181 від 1 квітня 1958 р. СКБ-385 доручалася розробка ракети Р-17 (з турбонасосною системою подачі палива) з дальністю стрільби від 50 до 240 км.
Новій ракеті Р-17 в ГАУ був привласнений індекс 8К14. Ведучий конструктор — Ю. Бобришев. Провідним по виробу від МО призначений підполковник А. В. Титов, а по системі керування підполковник П. В. Захаров.
Розробниками основних систем Р-17 від суміжних організацій промисловості були призначені:
за бортовою системою керування — головний конструктор НДІ-592 Н. А. Семіхатов; за двигуном (С3.42) на першому етапі льотних випробувань — головний конструктор ОКБ-3 НДІ-88 Д. Д. Севрук; за двигуном (С5.2) з другого етапу льотних випробувань — головний конструктор ОКБ-5 А. М. Ісаєв; за гіроскопічним приладом (1СБ9, 1СБ10, 1СБ12) головний конструктор НДІ-944 В.І. Кузнєцов; за розривним зарядом і звичайним спорядженням головної частини (8Ф44) - НДІ-6; за спецзарядом і комплектом електроавтоматики ГЧ 8Ф14 — науковий керівник НДІ-1011 МСМ Ю.Б. Харитон, головний конструктор С.Г. Кочарянц; за комплексом наземного обладнання — головний конструктор ДСКБ В.П. Петров; за приладами прицілювання (8Ш18) — головний конструктор заводу 784 Київського СНХ С.П. Парняков; за стартовим агрегатом на гусеничному ходу (2П19) — головний конструктор ОКБТ Ленінградського Кіровського заводу Ж.Я. Котін; за стартовим агрегатом на колісному ходу (2П20) — головний конструктор ЦКБ ТМ Н.А. Кривошеїн.
Задля прискорення процесу розробки комплексу масогабаритні характеристики нової ракети були обрані близькими до Р-11М. Таким чином забезпечувалася можливість частково використовувати в складі нового комплексу агрегати наземного обладнання від ракети 8К11 (проте потрібно було виконати певні доробки).
Незважаючи на зовнішню схожість Р-17 з Р-11М, конструктивно ці ракети мають мало спільного: фактично була повністю змінена компонувальна схема, розроблена більш досконала система керування, використана принципово інша пневмогідравлічна система, метод заправки компонентами ракетного палива та інше.
В процесі роботи над ракетою Р-17 в ОКБ-5 (на чолі з головним конструктором А. М. Ісаєвим) був розроблений новий двигун з поліпшеними характеристиками. Завдяки вищій тязі нового двигуна вдалося підвищити максимальну дальність ракети.
Перший випробувальний пуск ракети Р-17 відбувся на полігоні Капустін Яр (КапЯр) 12 грудня 1959 р
На першому етапі розробки дослідні зразки ракет виготовлялися на Златоустівській машинобудівному заводі, проте на другому етапі льотних випробувань виготовлення виробів (а згодом і серійне виробництво) було передано на Стрийський механічний завод (№ 385), який вже випускав Р-11М (8К11).
На початковому етапі розробки ядерної бойової частини передбачалося використовувати в корпусі 8Ф14 заряд потужністю 5 кілотонн (кт) (бойова частина 407А14), аналогічний тому, що використовувався в авіабомбі 407Н, яка розроблялася в той же час. Однак згодом був розроблений потужніший заряд (10 кт) з кращими масогабаритними характеристиками (в першу чергу менший за вагою, завдяки чому вдалося додатково збільшити дальність ракети) і на озброєння була прийнята бойова частина 269а в тому ж корпусі (8Ф14).
Для транспортування і запуску ракет було розроблено гусеничне шасі 2П19 на базі ІСУ-152, зовні схоже на стартовий агрегат 2У218 ракети Р-11М. Чотири гусеничних стартових агрегату 2П19 з ракетами Р-17 взяли участь у військовому параді з Червоної площі 7 листопада 1961 р
24 березня 1962 року постановою Радміну СРСР ракета Р-17 була прийнята на озброєння Радянської Армії.
Стартовий агрегат 2П20 на колісному шасі МАЗ-537 (розробляється одночасно з гусеничним 9П19) випробування не витримав і на озброєння прийнятий не був. У 1967 році прийнята на озброєння пускова установка 9П117 на чотиривісних самохідному шасі МАЗ-543П.
У 1960-х рр. були переглянуті правила індексації озброєння з метою їх упорядкування. Саме тоді ракетам перестали привласнювати індекс «К», який замінили на індекс «М» (причому найменування комплексу від найменування ракети стало відрізнятися тільки однією літерою). Однак для ракет, які вже стояли на озброєнні (в тому числі і 8К14), індексація залишилася старою, але були присвоєні нові індекси для ракетних комплексів (які до цього окремих індексів не мали). Комплекс з ракети 8К14 з комплектом устаткування і техніки, що забезпечує її експлуатацію, отримав індекс 9К72. +Відомість наземного обладнання ракети 8К14Підйомно-транспортне обладнання2ТЗ (2ТЗМ, 2ТЗМ1)Ґрунтовий візок (в комплекті з контейнером, термочохлом, зливним і дренажним з'єднанням і перехідником)9Ф21МА (9Ф21МУ), 2У662Д (2У662ДУ), 2У662М (2У662МУ), 9Ф223Машина-сховище (для бойових частин в спеціальному спорядженні)ЗІЛ-157 (ЗІЛ-131)Автомашина (для перевезення бойових частин в звичайному спорядженні)8Т22, 9Т31М (9Т31М1)Кран9Т37Комплект вантажопідйомних засобів9Т55АКомплект такелажуЗаправочне обладнання2Г1У (2Г1), 9Г29Автозаправник палива8Г17М1, 9ГЗ0Автозаправник окислювача8Т311 (8Т311М)Обмивально-нейтралізаційна машина8ГЗЗУ, УКС-400ВКомпресорна станція (в комплекті з індикатором вологості 8Ш31)Випробувальне обладнання2В11 (2В11М1)Машина горизонтальних випробувань (в комплекті з бензоелектричних агрегатом 8Н01)9В41 (9В41М)Машина автономних випробувань (в комплекті з бензоелектричних агрегатом 8Н01)Пускове обладнання9П117 (9П117М, 9П117М1)Стартовий агрегат з комплектом приладів наведення 8Ш182П19 (2П19М)Стартовий агрегат з комплектом приладів наведення 8Ш18Допоміжне обладнання2Щ1 (2Щ1М2)Автомашина ЗІП2Т5Ангарно-транспортний візок (для арсеналів і баз)8Г27 (8Г27У, 8Г27К)Підігрівач повітря8Ю11 (8Ю11У)Намет утепленний8Ю44 (8Ю44М)Польова хімічна лабораторія9В292Машина «Контроль» (метрологічна)9Т114Візок для авіатранспортування (бойових частин в штатному контейнері) Базова модель Р-17 призначалася в першу чергу для використання з ядерними бойовими частинами, так як недостатня точність не гарантувала ефективності застосування фугасних бойових частин (бойові частини 8Ф44 випускалися в менших обсягах, ніж ЯБЧ, і йшли в першу чергу на експорт в комплекті з ракетами Р-17Е).
Пізніше для комплексу 9К72 були створені хімічні бойові частини, для яких була розроблена модифікація ракети 8К14-1 (яка поступово замінила базову модифікацію 8К14). Відповідно модернізувалися і пускові установки.
В процесі експлуатації комплексу 9К72 замовником (Міністерством оборони) неодноразово ставилися питання про необхідність модернізації для підвищення його бойової ефективності. З цією метою виконувалися відповідні НДДКР і робилися спроби розробки нових модифікацій комплексу (наприклад, 9К73 — з полегшеною пусковою установкою, що транспортується вертольотом, 9К77 — з підвищеною дальністю, 9К72-1 — з відокремлюваної бойовою частиною, керованої на кінцевій ділянці траєкторії за допомогою оптичної головки самонаведення і інші). Однак жодна з цих модифікацій на озброєння прийнята не була.
У 1995, 2001 і 2002 рр. при відпрацюванні протиракетного комплексу С-300 і його модифікацій в якості мішеней використовувалися серійні бойові ракети 8К14.
Конструкція Основні характеристики
+Основні характеристики виробуДовжина виробу від опорних п'ят до вершини головної частини11164 ммДіаметр корпусу виробу880 ммРозмах за стабілізаторами1810 ммВага незаправленого виробу з головною частиною 269а2076 кгВага повністю заправленого виробу з головною частиною 269а5862 кгВага незаправленого виробу з головною частиною 8Ф442074 кгВага повністю заправленого виробу з головною частиною 8Ф448560 кгДвигун 9Д21Рідинний, реактивнийПодача компонентів палива в двигунТурбонасосним агрегатом, що працює від газогенератораСпосіб розкрутки ТНАВід порохової шашкиКомпоненти палива двигуна:Пальне пусковеТГ-02Пальне основнеТМ-185ОкислювачАК-27ІСпосіб запалювання компонентів паливаХімічний (самозаймання)Заправка виробу компонентами палива:ОкислювачУ горизонтальному положенні виробуОсновне пальнеУ горизонтальному положенні виробуПускове пальнеУ вертикальному положенні виробу на стартовому агрегатіХарактер заправкиОб'ємно-ваговийЗаправна вага палива та стисненого повітря при температурі + 15 ° С3786 кгВ тому числі:Вага окислювача АК-27І2919 кгВага палива ТМ-185822 кгВага пускового палива ТГ-0230 кгВага стисненого повітря15 кгСистема керуванняАвтономна інерціальнаВиконавчий елемент системи керуванняГазоструйне кермоСистема аварійного підривуАвтономнаМаксимальна дальність300 кмМінімальна дальність50 кмГарантована дальність275 км
Основними компонентами палива Р-17 служили ТМ-185 (на основі нафтопродуктів: полімердістіллат — 56 %, легке масло піролізу — 40 %, трикрезол — 4 %) і АК-27І (червона димна азотна кислота). Пальне для пуску — ТГ-02 «Самин».
Має максимальну дальність 300 км. Ракети могли нести як звичайну фугасну, так і ядерну бойову частини (в 1960–1970-ті рр. Були розроблені під ВНДІТФ і прийняті на озброєння п'ять зразків ЯБЧ потужністю 10, 20, 200, 300 і 500 кт).
Бойові частини в хімічному спорядженні (3Н8, 8Ф44Г і 8Ф44Г1) іменувалися «спеціальними бойовими частинами», оскільки в СРСР офіційно заперечували наявність на озброєнні хімічної зброї. Удосконалена ракета 8К14-1 мала додаткові трубопроводи для задіювання ампульних батарей бойової частини і дозаправлення повітрям пневмоблоків БЧ при підготовці до пуску. Передній стикувальний шпангоут, виготовлений не з дюралюмінію, а зі сталі, забезпечував можливість використання більш важких бойових частин з «нестандартної» (з формою, що відрізняється від конусної) геометрією, таких як 3Н8 (а згодом — 9Н78 з ДБН).
Крім того, ракета 8К14-1 мала деякі відмінності в експлуатації (зокрема, мала газоструменеві рулі заводської установки, завдяки чому виключалася необхідність монтажних операцій з кермом на технічній позиції).
(Інформація може бути неточною)
Індекс Боєголовок у ракетах Р-17
Фугасна: 8Ф44
Ядені: на основі РДС-4
(Це все, що я зміг знайти).
Основні складові, агрегати, прилади
+