Єврейські погроми під час Першого хрестового походу, також знані як Німецький хрестовий похід (євр. גזירות תתנ"ו, гзірот татнав (Погроми 4856) — ранній етап Першого хрестового походу, в якому натовпи французьких і німецьких селян, збіднілих лицарів, жебраків і волоцюг влаштували в 1096 році погром єврейських громад Європи. Займає важливе місце в сучасній єврейській історіографії і розглядається як перший приклад спалаху масового народного антисемітизму, який відтоді поширювався дедалі більше.Medieval Concepts of the Past: Ritual, Memory, Historiography, page 279 Chapter 13, The Rhineland Massacres of Jews in the First Crusade, Memories Medieval and Modern, by David Nirenberg
Передумови Хоча антисемітські настрої існували в Європі століттями, великого розмаху вони не набували від масових вигнань і примусових хрещень VII століття. Заворушення в Меці в 888 році не мали великої популярності свого часу. 992 року в синагогу Ліможа з метою очорнити євреїв було підкинуто опудало міського правителя, і оскільки народ вірив в юдейську магію, єврейська громада міста опинилася в серйозній небезпеці. Ще значніше стали антиєврейські виступи в 1000 році під час святкування тисячолітньої річниці Різдва Христового, після якого очікувалося Друге пришестя Спасителя, і загроза вигнання євреїв з Тріра в 1066 році, яка не було приведене у виконання через часті цивільні заворушення і нестійкості влади. Істориками всі ці випадки розглядаються як традиційні форми оголошення єврейських громад поза законом властями, а не результат нападу розгнузданої юрби. В Іспанії з VIII століття йшла Реконкіста, де християни перебували в стані нескінченної війни з мусульманами з Африки, які захопили на той час майже весь Піренейський півострів. Попри те, що часто причиною битв опинялася звичайна політична боротьба за владу, іноді ці зіткнення розросталися до масштабу справжніх релігійних воєн. Лицарі, які приходили до Іспанії через Піренеї, охоче давали вихід своєму довго стримуваному релігійному запалу і вбивали євреїв поряд з мусульманами. Це настільки виходило за рамки звичайних військових ексцесів, що в 1063 році папа Олександр II випустив буллу з попередженням проти нападів на євреїв, адресовану «всім єпископам Іспанії», а також архієпископу і віконту Нарбони. Також церквою були присічені примусові хрещення євреїв королями Робертом II у Франції і Генріхом II в Німеччині в 1007—1012 роках. У цих випадках місцеве населення залишалося пасивним, надаючи владі самій розраховуватися з євреями.
Пристрасті розгорілися знову з листопада 1095 із закликом відвоювати Святу землю у невірних, видану папою римським Урбаном II на Клермонському соборі, який в тому числі закликав покарати мечем не тільки мусульман, але і всіх, хто сповідував будь-яку іншу релігію, відмінну від християнства. Проповіді папи і інших церковників лягли на благодатний ґрунт, бо ідеї хрестового походу вже були популярні серед народу в західноєвропейських державах (перші єврейські громади Франції були атаковані ще в червні і липні 1095 року) і викликали масовий релігійний психоз серед населення. Незабаром звістка про похід на Схід поширилася по всій Західній Європі, переважно на територіях з франкомовним населенням, на захід від Рейну, і стали створюватися ополчення, чий похід зазвичай називають Селянським хрестовим походом.
Маси людей під проводом місцевих лідерів — бідних лицарів або навіть селян — збиралися на півночі Східної Франції, в Лотарингії, Фландрії і самій Німеччині, особливо в західній її частині. Серед різношерстої публіки, котра становила ці ополчення, вирізняється постать Петра Пустельника, монаха-відлюдника, який оголосив себе закликачем хрестового походу, як тільки до нього дійшли перші звістки про Клермонський собор. З Франції він прибув до Німеччини, проповідуючи в прирейнських областях, і з часом в очах мас перетворився на пророка.
Суспільний настрій дуже швидко вийшов з-під контролю церкви і став некерованим. Єврейські хроніки тих часів вказують на те, що після проповіді папи і призову до походу в Святу землю в містах Франції та Німеччини почали лунати заклики вбивати євреїв, які були сприйняті не меншими ворогами, ніж мусульмани, за провину в розп'ятті Христа і неприйняття християнської віри. Про настрої можна міркувати за словами французького герцога Готфріда Бульонського, одного з лідерів Першого хрестового походу, який поклявся «піти в цей похід тільки після помсти крові розп'ятого пролиттям крові єврейської, повним викоріненням тих, хто називаються євреями, таким чином пом'якшивши гнів Божий». За словами хроніки Сігеберта з Жамблу, «поки євреї не хрестяться, не зможе вибухнути війна в славу Господа. Тих, хто відмовиться, потрібно позбавити своїх прав, вбивати і виганяти з міст».
Також багато християн замість того, щоб їхати за тисячі кілометрів заради боротьби з невірними, зволіли спершу розібратися з невірними серед них — європейськими євреями. Це підтверджується в записах Соломона бар Самсона, відомого єврейського хроніста тих часів: «… проходячи через місця, де жили євреї, сказали один іншому: от ми йдемо в далеку дорогу шукати будинок ганьбитобто могилу Христа в Єрусалимі і помститися ісмаільтянам, а от євреї, які живуть серед нас, батьки яких вбили його і розіп'яли його нізащо. Помстимося-но їм спочатку, та знищимо їх з народів, і не буде згадано більше імені Ізраїля, або будуть як ми і визнають сина зловмисництва тобто Ісуса Христа».
Більш практичною причиною погромів стала відчайдушна потреба хрестоносців в грошах, а рейландські єврейські громади були багатими і процвітаючими, що було викликано їх ізоляцією і дозволом властей займатися лихварством (у той час як католикам робити це було заборонено). Напади на євреїв стали найпростішим способом розбагатіти — будь то шляхом прямого пограбування або за рахунок викупу, який були змушені платити євреї, які потрапили в халепу. Багатьом хрестоносцям довелося впасти в борги перед єврейськими лихварями заради придбання зброї та іншого спорядження для походу, таким чином, вбивства і пограбування євреїв обґрунтовувалися святими цілямиHans Mayer. «The Crusades» (Oxford University Press: 1988) p. 41..
Імператор Генріх IV наказав всім герцогам і єпископам захищати євреїв від хрестоносців. На початковому етапі Готфрід Бульйонський під тиском імператора був змушений відмовитися від клятви. Також і Петро Пустельник, увійшовши зі своїм загоном в Трір в квітні 1096, не вів антиєврейську агітацію і обмежився стягненням данини з єврейської громади. Все змінилося, коли після його відходу в рейнську область хлинули селянські маси і міська чернь з Франції. Міським і церковним властям було вже не під силу утримати їх від насильства.
Огляд подій Після перших зборів та організації було створено п'ять ополчень, які вирушили одне за іншим з Франції на Схід, в німецькі землі; по дорозі до них приєднувалися маленькі загони і нечисленні лицарі. Основне ополчення під проводом Петра Пустельника виступило на початку березня з Франції, і 12 квітня проповідник встановив свою кафедру в Кельні. На шляху в Кельн до нього приєдналися кілька французьких лицарів, в тому числі сім'я Пуассі, одному з членів якої, Вальтеру Голяку, належало зіграти важливу роль в селянському поході. 20 квітня Петро на чолі найбільшого ополчення вирушив на південь услід за меншим загоном, який вийшов раніше під проводом Голяка. Єврейські громади прирейнських районів були попереджені про небезпеку, що насувається французькими євреями, які забезпечили Петра листом для громади міста Тріра. У ньому наказувалося «забезпечувати Петра провіантом усюди, де його шлях буде проходити через єврейське поселення», а Петро натомість мусив «відгукуватися про євреїв прихильно, бо він монах і до його слів прислухаються» Громада Майнца, а слідом за нею й інші, оголосила громадський піст і встановила молитви, сподіваючись уникнути гіркої долі. Після того, як ополчення виступило з Кельна, в місті залишилися переважно французькі війська на чолі з якимось Фолькмаром або Фулькером, лицарем і колишнім монахом. Можливо, це були ті ж люди, які раніше влаштували погроми у Франції, але точних відомостей про це немає. Через кілька днів після відходу Петра Пустельника Фолькмар рушив до Чехії, і в другій половині травня його війська прибули до Праги. Чеський князь Бржетіслав II воював у той час у Польщі, містом управляв єпископ Козьма. Фолькмар поставив місцеву єврейську громаду перед вибором: хрещення або смерть. Багато членів громади були вбиті, багато інших були примушені хреститися. Єпископ, який намагався врятувати євреїв, нічого не міг зробити проти збройної сили хрестоносців.
Тоді ж почалися страшні погроми в рейнських містах, на чолі яких стояв впливовий французький віконт Гійом ле Шарпантьє (Вільям Тесляр). 3 травня його війська увійшли в Шпаєр, де 9 травня натовп схопив десятьох євреїв, привів до церкви й хотів насильно хрестити. Після відмови всі були вбиті. Іншу громаду врятувало втручання єпископа, який з'явився із значною військовою силою, придушив повстання і покарав деяких з призвідників, наказавши відрубати їм руки. Потім він зібрав євреїв у своєму замку, де вони ховалися весь тиждень, поки погромники шаленіли в місті.
18 травня ці ж війська прибули в Вормс. Розійшлася мова про те, що євреї вбили християнина, щоб за допомогою трупа отруїти міські колодязі. Тутешній єпископ намагався спочатку захистити громаду, укривши її в фортеці, однак через тиждень повідомив членам громади, що більше не може витримувати облогу натовпу. Після цього 24 травня розпочався грабіж і спалення єврейських будинків і синагог, а 31 травня почалася різанина. 800 євреїв були вбиті. Більшість тих, хто вижив, поставлених перед вибором «хрещення або смерть», зволіли покінчити життя самогубством, хрещення вибрали лише небагато.
Після цього Шарпантьє і його люди пішли в Майнц, де зустрілися з графом Флонхайма, Еміхо Лейнінгеном, німецьким аристократом, який стверджував, що в божественному одкровенні отримав наказ: привести євреїв до хрещення або знищити їх. В Майнці 1300 євреїв за велику плату були укриті місцевим єпископом Рутхардом, родичем Еміхо, а безліч городян на чолі з бургомістром, гвардією єпископа і збройними єврейськими загонами встали на шляху перших хвиль погромниківMedieval Sourcebook: Soloman bar Samson, «The Crusaders in Mainz, May 27, 1096». Попри це, армія з 10 000 чоловіків, жінок і дітей, що прийшла в місто під проводом Шарпантьє і Еміхо, оволоділа замком єпископа і учинила різанину, вбиваючи всіх, хто відмовлявся змінити свою віру, причому при погромі частина міста загорілася. З усієї громади тільки 60 найбагатшим євреям вдалося виїхати з міста, але пізніше вони були спіймані і вбитіגזירות תתנ"ו — ויקיפדיה.
Після погромів в Майнці армія Еміхо пішла на південь, через Вюрцбург і Нюрнберг, і 10 червня прибула в Регенсбург, де частина єврейської громади була знищена, а частина насильно хрещена, після чого хрестоносці продовжили свій шлях до кордону Угорщини.
Тим часом в Кельн прийшли нові ополчення, що складаються з англійців, фламандців і лотарингців, які також не бажали відмовлятися від своєї здобичі. Погром розпочався ввечері свята П'ятидесятниці грабежами і спаленням єврейських священних книг. Архієпископ міста, Герман III, разом з городянами намагався заховати євреїв, а потім розподілив їх по довколишніх селах. Близько трьох тижнів біженцям вдавалося переховуватися, але 24 червня євреї були виявлені в Нойсі, вдень пізніше — в Вевелінгховені, а 30 червня — у Мерсі. Всіх, хто відмовився хреститися, було вбито.
Незабаром різанина поширилася ще ширше. За описами хронік, переслідування охопили не тільки Німеччину і Францію, але і перекинулися також в Північну Італію, де збереглося ім'я як мінімум одного мученика, Моше з Павії. Давид Ганс, знаменитий єврейський історик і астроном XVI століття, пише, що "в той рік хвиля погромів і переслідувань прокотилася по всій Німеччині, Франції, Італії, Іспанії, Англії, Угорщини та Богемії. Ці переслідування були безпрецедентні за своєю жорстокістю ".