Кам'яні́ ба́би, бо́вва́ни — монументальні кам'яні скульптури давніх кочових народів, поширені в степовій смузі Європи і Азії від Монголії до Німеччини.
Загальна характеристика кам'яних статуй Кам'яні боввани, які розглядалися давніми людьми як ідоли-обереги, з'явилися на території Дешт-и-Кипчак (степи від Іртишу до Дунаю) у IV—II тисячолітті до н. е. Антропоморфні стели, виготовлені нащадками індоєвропейців, археологами виявлялися при дослідженні катакомбних поховань. Великі камені установлювалися на курганах.
Кам'яні статуї українського степу діляться на кілька груп: Антропоморфні стели бронзової доби. Скіфські статуї. Кипчацько-половецькі кам'яні баби.
Антропоморфні стели епохи міді-бронзи
Кам'яні статуї висікали в основному нащадки індоіранців, що походили з південної Азії та жили в українських степах в період раннього металу (енеоліт — бронза 4-2 тис. до н. е.). Ними створені так звані нижньомихайлівська, кемі-обинська, ямна, катакомбна археологічні культури.
У степу між Дунаєм і Доном виявлено понад 330 стелоподібних монументальних скульптур. Значна кількість знайдена у Північному Причорномор'ї і Криму. 172 стели походять з Бузько-Інгулецького межиріччя.Шапошникова О. Г., Фоменко В. Н., Довженко Н. Д. Ямная культурно-историческая область (Южнобугский вариант) // Свод археологических источников. Вып. 1-3. — К., 1986. — С. 21-36. Масовість і різноманітність ранніх кам'яних статуй викликала в 1960-х рр. необхідність їх класифікації. З'явилися пояснення іконографічного і семантичного змісту статуй.
Залежно від форми і прийомів обробки стели поділяються на дві групи: стели-плити без антропоїдності; антропоморфні стели. Перший тип — стели-плити без контурів голови, хоча їх поверхня оброблена. У загальній формі вони лише умовно наближаються до антропоморфності. Другий тип, антропоморфні стели виконані з плит, або стовпоподібних брил пісковика, кварциту з обов'язковим зображенням голови.
До сих пір залишається невирішеним питання про культурну приналежність антропоморфних стел. Одні вчені пов'язують їх з ямною культуроюФормозов А. А. Материалы к изучению искусства эпохи бронзы юга СССР // Советская археология. — 1958. — № 2., інші — з кемі-обинськоюШепинский А. А. Новая антропоморфная стела эпохи бронзы в Крыму // Советская археология. — 1958. — № 2. — С. 146—147., треті — з південно-бузьким варіантом ямної культуриШапошникова О. Г. , Фоменко В. Н. , Довженко Н. Д. Ямная культурно-историческая область (Южнобугский вариант) // Свод археологических источников. Вып. 1-3. — К., 1986. — С. 21-36., четверті — з ямно-катакомбним і навіть катакомбним часомШепинский А. А. Памятники искусства эпохи раннего металла в Крыму // Советская археология. — 1963. — № 3.Довженко Н. Д. Поховання з антропоморфними стелами у світі етнографічних матеріалів // Археологія. — 1979. — № 12, п'яті — з енеолітом нижньомихайлівських і середньостоговських пам'яток.Лесков А. М. Керченская экспедиция в 1967 году // Археологические исследования на Украине в 1967 году. — К., 1968. — Вып. ІІ. — С. 5.Телєгін Д. Я. Енеолітичні стели і пам'ятки нижньомихайлівського типу // Археологія. — 1971. — № 4. — С. 9.
Скіфські статуї
Наступну за хронологією групу статуй складають боввани, залишені скіфами — племенами, які жили в українських степах. «Скіфськими бабами» в народі називають всі етнічно різнотипні скульптури. Цієї історичної помилки часто припускаються журналісти, вчителі й навіть деякі дослідникиШульц П. Н. Скифские изваяния Причерноморья / Античное общество. — М., 1967. — С. 225—237.Попова Е. А. Об истоках традиций и эволюции форм скифской скульптуры // Советская археология. — 1976. — № 1. — С. 108—122..
Скіфські скульптури датуються 6-3 століттям до н. е. Ареал їх розповсюдження досить значний — від Румунії до Прикавказзя. Переважно всі зображення скіфів передають бородатих чоловіків. У композиційно-художньому відношенні вони виконані примітивно. Це доволі дивно для народу, носія високохудожнього скіфського «звіриного стилю», вихованого на контактах із давньогрецьким класичним мистецтвом. Цей парадокс завжди дивував вчених:
«Скіфські статуї не порівняти з грецькою скульптурою. Цікаво тільки, що скіфи, які так багато запозичили у греків у монументальному мистецтві, виявилися мало сприйнятливі до імпульсів, що виходили від їх витонченіших сусідів. А тим часом вони відвідували грецькі поліси, бачили скульптури на площах, що передають образ людини з довершеним реалізмом. Бачили і, ймовірно, залишалися до них байдужими».Хазанов А. М. Золото скифов. — М., 1975. — С. 88.
На стелоподібних корпусах скіфських статуй зазвичай зображені три-чотири предмети: ріг, сагайдак, кинджал-меч. Ріг поміщений в правій руці на рівні грудей, сагайдак — на лівій стороні, кинджал або меч — в лівій руці на рівні поясу. Атрибути зазвичай спостерігаються і в тюркських аналогіях Сибіру, де кам'яні статуї тримають в правій руці чашу, а в лівій кинджал. Відсутність бороди і, навпаки, зображення вусів також виявляють схожість скіфських статуй з давньотюркськими. У каменерізному мистецтві Північного Причорномор'я скіфи зберегли загальні елементи південно-сибірських статуй.
Не вирішена ще одна проблема, пов'язана із скіфською скульптурою. Дотепер відкриті та, в основному, добре вивчені тисячі скіфських поховань. Проте, враховуючи поминально-культовий характер статуй, неможливо поки пояснити, чому немає переконливих слідів установки їх над похованнями скіфів.
Дослідники звертають увагу на схожість «скіфських баб» українського степу з описом слов'янського племінного бога Святовита у середньовічних авторів і з Збручанським ідолом. Це ставить під сумнів однозначно скіфське авторство таких скульптур у степовій зоні — оскільки аналогічні «пруські баби» трапляються й у північній Європі, куди скіфи-кочівники не діставалися. За альтернативною версією, частина степових кам'яних баб могла бути ідолами слов'янських племен (наприклад, уличів чи тиверців), які тривалий час залишались поза межами Київської держави.
Кипчацько-половецькі кам'яні баби Половецькі статуї, що зустрічаються на величезних просторах від південно-західної Азії до південно-східної Європи, складали найважливіші елементи духовної культури художнього каменерізного мистецтва, похоронного обряду стародавніх тюрків. Половецьке каменерізне мистецтво процвітало в українських степах у 11-13 ст.
Див. також Баби половецькі
Поширення
Кам'яні баби Тернопільщини На Тернопільщині на початку 20 століття львівський археолог Антоній Шнайдер нарахував понад 30 «кам'яних баб», зокрема, у місті Бучач, містечку Золотий Потік (нині смт Бучацького району), Горішній Слобідці, Заліссі (нині села Монастириського району) та ін. Зображення «Кам'яних баб» на наш час проте не збереглися. Вціліла лише нижня частина каменю під назвою «Баба» на річці Нічлава у с. Бабинці Борщівського району.
Кам'яні баби Коломийщини На Коломийщині граф Калиновський, який мав маєток у селі Великій Кам'янці, у своєму дворі встановив на постаменті язичницьку скульптуру, на якій були зображення двох богів. Дослідник Покуття К. В. Войціцький бачив цього ідола ще 1832 року і вважав, що це — зображення Лелі і Полеля. Інші дослідники, зокрема А. Кіркор, вважали, що на скульптурі — Дажбог і Лада. Де поділася, знайдена селянами графа Калиновського скульптура, встановити не вдалося. Очевидно, що кам'яного ідола, витесаного з пісковика, знищено. Відомо тільки, що кам'янецькі люди ходили стісувати пісок з тієї скульптури для чарувань чи ліків. Не виключено, що й Велика і Мала Кам'янки дістали назви завдяки цій фігурі, до якої ходили на поклін мешканці навколишніх сіл. Можливо, що в дохристиянську добу ця скульптура стояла на Золотій горі у Джуркові, а звідти перекочувала до двору Калиновського. Два обличчя на скульптурі говорять про те, що цей праукраїнський бог нагадував римського Януса.
Кам'яні баби Полтавщини Кам'яні баби на території Полтавської області належить до доби міді — бронзи (4-1 тис. до н. е.), є залишені скіфсько-сарматськими племенами (7 ст. до н. е. — 4 ст. н. е.), і половцями (6-13 ст.). Знайдені як в курганах — в насипах і самих похованнях, так і на їх поверхні. Взагалі на території Полтавщини виявлено до 10 кам'яних баб. Вивчалися у 1902 -1903 роках Л.В. Падалкою, у 70-х рр. С. А.. Плетньовою.
Біла с. Федорівки Карлівського району була знайдена у 1973 році стела кінця 3-2 тис. до н.е. так званий Федорівський ідол. Експонується у Полтавському краєзнавчому музеї.
1971 році у зруйнованому кургані біля села Бурти Полтавського району на правому березі річки Коломак виявлена архаїчна стела ямної культури (кінця 3 початку 2 тис. до н.е.) з виділеним виступом - головою, без зображень. Втрачена.
У 60-х роках 20 ст. у відслоненні кар'єру поблизу правого берега р. Ворскли поблизу с. Чернечий Яр Диканського району знайдено скульптуру 1 тис. н.е. висотою 18 см. Заглибленими лініями передано обличчя людини, що посміхається. Експонується у Диканському історико-краєзнавчому музеї.
Половецькі кам'яні баби 11-13 ст. зустрічаються на Полтавщині порівняно рідко, більшість з них походить з Поорілля чи Ворсклянсько-Орільського межиріччя (таких відомо 7). Пов'язані з культом мертвих, встановлювалися на вершинах курганів чи підвищень. Зображали постаті як чоловічі (шолом, захисний обладунок, зброя, пояс), так і жіночі (вишуканий головний убір, багато прикрашений одяг, тощо).
Половецькі баби стояли на вершинах курганів біля сіл Білухівка та Федорівка Карлівського району, Шедієве Новосанжарського району, Бугаївка Полтавського району, в околицях Полтави та інших місцях. Єдина відома на території України знахідка, що являє собою лише голову половчанки (12 ст.) виявлену у 1983 р. у с.Ландарі Диканського району. Експонується в Диканському історико-краєзнавчому музеї. Переважна більшість кам'яних баб зберігається в Полтавському краєзнавчому музеї. Значна частина половецьких статуй 11 - 13 ст. було привезено поміщиками з Катеринославщини та Харківщини у 18 -19 ст., які прикрашали парки маєтків, зокрема у Диканьці, Великих Будищах, Кибинцях, Яреськах.
У фольклорі В українських легендах поява кам'яних баб пояснювалася тим, що це були живі жінки, котрі не шанували сонце. Одного разу стало сонячно тільки ввечері, тому жінки не могли визначити час, який провели в полі. Вони стали плювати на сонце та лаяти його — через те скам'яніли та посліпли.
Галерея
Примітки
Література Веселовский Н. И. Современное состояние вопроса о «каменных бабах» или «балбалах» // Записки Одесского общества истории и древностей. — Т. XXXIII. — Одесса, 1915. Дашкевич Я. Р. ., Трыярски Э. Каменные бабы Причерноморских степей. Коллекция из Аскании-Нова. — Варшава, 1982. Древние изваяния Сибири. Путеводитель. Новосибирск: Наука, 1980. ЕвтюховаЛ. А. Каменные изваяния Южной Сибири и Монголии / Материалы и исследования по археологии СССР. — N 24. М.: издательство АА СССР. С. 72 — 120. Жарких М. І. Тюркська антропоморфна скульптура // Книга Большому чертежу/ Под ред. К. Н. Сербиной. — М.-Л., 1950. Красильников К. И. Древнее камнерезное искусство Луганщины. — Луганск: Шлях, 1999; Кызласов Л. Р. О назначении древнетюркских каменных изваяний, изображающих людей // Советская археология. — 1964. — № 2. Мурзин В. Ю. Каменные стражи Украины // Мелітопольський краєзнавчий журнал, 2018, № 11, с. 30-37. Плетнева С. А. Кочевники южнорусских степей в эпоху средневековья IV—XIII века. — Воронеж, 2003 Плетнева С. А. Половецкие каменные изваяния // Свод археологических источников. — Вып. У4-2. — М., 1974. Рубрук В. де. Путешествие в восточные страны Плано Карпини и Рубрука. — М., 1957. Уваров С. А. К вопросу о каменных бабах // Труды XIII археологического съезда. — Т.II. — М., 1908. Форостюк О.. Д. Луганщина релігійна. — Луганськ: Світлиця, 2004. Харламов В. А. О каменных бабах Донской области // Труды археологического съезда ы Екатеринославле 1905. — Т.II. — М., 1908. Чириков Г. С. Каменные бабы в Харьковской губернии. — Харьков, 1901.