Василь Михайлович Лис ( , с. Домашів Сокальського району Львівської області) — український прозаїк, журналіст, художній документаліст, публіцист. Заслужений журналіст України. Кавалер ордена «За заслуги» III ступеня. Член Полтавської спілки літераторів. Лауреат регіональних літературних премій імені Петра Артеменка та Володимира Малика.
Життєпис
У 1960 році закінчив факультет журналістики Львівського університету.
Працював у редакціях районних, обласних, окружних (військових) газет. Донедавна власний кореспондент «Робітничої газети» в Полтавській і Сумській областях.
Мешкає в м. Полтаві.
Творчість Дитяча тематика стала основною в його літературній творчості.
Доробок Василь Лис є автором книг (художньо-документальних повістей та оповідань) «Глибина» (Київ, 1979), «Три жмені цукру» (Київ, 1980), «Сині проліски» (Київ, 1983), повість про Героя Радянського Союзу Василя Порика «Срібні ключі» (Київ, 1986), «Погоня» (Київ, 1989), «Облава» (Полтава, 1994), повість про події Другої світової війни, «Довженко в Яреськах» (Полтава, 2008, у співавторстві) та ін.
Повісті, новели та оповідання «Рідна моя сторона», «Високе небо», «Слово про Ярослава Шпорту», «Лист до сина», «Постріли на світанні», «Геній з чужим іменем», «Поверхи щастя» та деякі інші відомі читачам із публікацій у газетах «Молодь України», «Літературна Полтавщина», «Цілком відверто», журналах «Прапор», «Криниця», «Добромисл», у колективній збірці «Сонячні зажинки» (Харків, 1976), антології прози і драматургії полтавських літераторів XX століття «Калинове гроно» (Полтава, 2006).
Джерела Електронічна книжниця