Морський бій за Гуадалканал (), іноді називають Третя і Четверта битва біля острова Саво або Битва біля Соломонових островів, або, в японських джерелах, як Третя битва в Соломоновому морі (第三次ソロモン海戦|Дайсандзі Соромон кайсен), відбулась 12-15 листопада 1942 року, і була вирішальною битвою в серії морських боїв між союзниками і збройними силами Японської імперії в багатомісячній Гуадалканальській кампанії поблизу Соломонових островів. Битва тривала чотири дні і складалась із серії повітряних і морських боїв, що відбувалися, в основному, біля острова Гуадалканал і була безпосередньо пов'язана зі спробою Японії посилити присутність своїх сухопутних сил на острові. В битві загинули два адмірали ВМС США.
Сили союзників, в основному США, висадились на Гуадалканалі 7 серпня 1942 року і захопили аеродром, пізніше названий Гендерсон-Філд, що будувався японськими військовими. Декілька подальших спроб Імперської армії і флоту Японської імперії відбити аеродром, включаючи перекидання підкріплень на Гуадалканал транспортом, виявилися невдалими. На початку листопада 1942 року японці зібрали конвой для перевезення 7000 солдатів і військової техніки на Гуадалканалі, щоб ще раз спробувати повернути аеродром. Декільком японським військовим кораблям було поставлене завдання бомбардування Гендерсон-Філд з метою знищення авіації союзників, яка становила собою загрозу конвою. Вивчивши тактику японських військових, американські військові використовували авіацію і флот для протидії планам японського командування.
В двох складних нічних битвах обидва супротивники втратили багато кораблів. Союзники зірвали спробу бомбардування аеродрому японськими лінкорами. Також, в результаті денних повітряних атак, авіація США потопила і пошкодила багато японських військових і транспортних кораблів. Результатом цих боїв стало те, що США успішно відбили останню спробу Японії вигнати війська Союзників зі своїх територій на Гуадалканалі і поблизу острова Тулагі. Підсумок битви — важлива стратегічна перемога США і союзників.
Передумови Шестимісячна кампанія на Гуадалканалі почалася 7 серпня 1942 року, коли війська союзників (в основному США) висадилися на Гуадалканалі, Тулагі та островах Флорида на Соломонових островах, довоєнних колоніальних володіннях Великої Британії. Висадка була спрямована на те, щоб запобігти використанню японцями островів як баз, з яких вони могли б загрожувати маршрутам постачання між США та Австралією, щоб убезпечити острови як відправні точки для кампанії з нейтралізації основної японської військової бази в Рабаулі та для підтримки Новогвінейській кампанії. Американці швидко захопили аеродром, який будували японці, перейменували його на Гендерсон-Філд і розгорнули авіабазу під назвою Cactus Air Force (CAF) відповідно до кодової назви союзників для острова Гуадалканал. Протягом двох наступних місяців для захисту аеродрому було розміщено 20 000 американських солдатів ; ; .
У відповідь японський імператорський генеральний штаб доручив 17-тій японській армії, що базувалася в Рабаулі, під командуванням генерал-лейтенанта Гіакутаке Харуйосі знову здобути Гуадалканал. Перші підрозділи прибули до Гуадалканалу 19 серпня, щоб вибити союзні сили острова ; ; . Через загрозу, що представляють пристрої CAF на Гендерсон-Філд, японці не могли використовувати великий та повільний транспорт для постачання військ та припасів на острові. Тому вони були змушені використовувати швидкі кораблі, що базуються на Рабаулі та на островах Шортленд. Останні, по суті, есмінці та легкі крейсери з 8-го флоту, яким командував віце-адмірал Гунічі Мікава, могли їхати туди-сюди в протоці Нової Джорджії протягом ночі, коли американські повітряні можливості були обмежені. Однак ці кораблі не були придатними для транспорту, і транспортувати важке обладнання, наприклад, артилерію чи транспортні засоби та значну частину постачання. Ці швидкі конвої були прозвані союзниками «Токійський експрес» та «щурячим перевезенням» японцями. Перша японська спроба знову захопити Гендерсон-Філд зазнала невдачі, коли напад 917 чоловіків був відштовхнутий під час битви на Тенару 21 серпня, а другий 12 вересня та 14 не вдався з великими втратами.
14 жовтня два японські лінкори здійснили нічне бомбардування Гендерсон-Філду, яке знищило значну частину пристроїв та обладнання. Це дозволило японцям створити важливий транспортний конвой, який відправив 15 000 додаткових чоловіків, а також їх важке обладнання. Американці все-таки швидко відновили втрати і замінили пристрої, зруйновані з авіабази, які стали діяти протягом тижнів, що слідували ; .
Підсилені японські війська знову намагалися захопити острів між 20 та 26 жовтня, але вони знову були відштовхнуті зі значними втратами під час битви при Гендерсон-Філді. У той же час віцеадмірал Наґумо, командир 3-го флоту, під час битви на островах Санта-Крус, зумів змусити пошкоджений «Ентерпрайз», відступити назад і затопити «Хорнет». Японський флот, однак, зазнав великих втрат і повинен був повернутися до Трука та Рабаула, а також відправити його авіаносці до Японії, щоб їм здійснити постачання та повторно обладнати.
Японська армія запланувала чергову атаку на Гуадалканал у листопаді 1942 року, але нові підкріплення були потрібні до його початку. Армія попросила підтримку Імператорського флоту для транспортування підкріплення на острів та підтримання запланованого наступу. Адмірал Ямамото надає 11 великих транспортних кораблів для перевезення 7000 солдатів з 38-ї піхотної дивізії, їх боєприпасів, їхніх запасів та важкої техніки з Рабаула до Гуадалканалу. Він також призначив військово-морську силу підтримки, яка відправлена на атол Антонг Джава, і яка включала два швидкі лінійні кораблі. Останні, «Хіей» та «Кірішіма», були оснащені спеціальними фрагментаційними снарядами, щоб знищити Гендерсон-Філд в ніч із 12 на 13 листопада, щоб дозволити повільному конвою досягнути Гуалканалу. Цей бомбардувальний флот був під командуванням віце-адмірала Хіроакі Абе на борту «Хіей».
Навіть якби вони мали певну перевагу в повітрі, союзники, однак, мали труднощі з постачанням та зміцненням своїх сил через загрозу японців у морі та в повітрі. На початку листопада 1942 року військова розвідка союзників дізналася, що японці готують нову атаку. Потім Сполучені Штати розгорнули великий конвой постачання та підкріплення, керований контрадміралом Річмондом К. Тернером 11 листопада. Ці кораблі супроводжувались двома оперативними силами, якими командували контрадмірали Даніель Дж. Каллаган та Норман Скотт і захищені літаками CAF, що базуються в Гуадалканалі. Транспорт кілька разів атакувався 11 та 12 листопада поблизу Гуадалканалу японськими літаками, що базувалися в Буїн на острові Бугенвіль, але вони висадили вантаж, не зазнавши значної шкоди. Дванадцять японських літаків були збиті зенітними гарматами американських кораблів або винищувачами, що базувалися в Гендерсон-Філд.
Перша морська битва за Гуадалканал: 13 листопада
Підготовка Флотилія Абе зібралася на схід від острова Санта-Ісабель і вирушила до Гуадалканалу 12 листопада з орієнтовним прибуттям вранці 13 листопада. Повільніший транспортний конвой, який супроводжувало 12 есмінців під командуванням Райіз Танаки, розпочав свій рух у протоці Нової Джорджії і повинен був прибути в ніч на 13-те. Крім лінійних крейсерів «Хіей» (адміральський корабель Абе) і «Кірішіма», флотилія Абе включала легкий крейсер «Наґара» та 11 есмінців («Самідаре», «Мурасаме», «Асагумо», «Терудзукі», «Амацукадзе», «Юкікадзе», «Ікадзучі», «Інадзума», «Акацукі», «Харусаме» та «Юдачі») ; . Три інших есмінці («Сігуре», «Сірацую» та «Югуре») забезпечували ар'єргард біля островів Рассела під час просування Абе в протоці поблизу острова Саво, яку згодом назвали «Айронботтом-Саунд» (, протока «Залізне дно»), через велику кількість потоплених в ній американських та японських кораблів.. Американські пристрої розпізнавання визначили підхід японських кораблів та проінформували командування союзників ; . Потім Тернер відокремив усі наявні кораблі, щоб захистити війська на землі від неминучої японської атаки, і наказав усім кораблям постачання, розташованими в Гуадалканалі, залишити острів увечері 12 листопада. Каллаган був на кілька днів старший, ніж найдосвідченіший Скотт, і тому він був поставлений на чолі всіх операцій ; ; . Тернер та транспортні кораблі безпечно прибули на Еспіриту-Санто 15 листопада.
Каллаган підготував свої сили, щоб зіткнутися з японцями в протоці протягом ночі. Сюди входили два важкі крейсери («Сан-Франциско» та «Портленд»), три легкі крейсери («Гелена», «Джуно» та «Атланта») та вісім есмінців («Кашинг», «Лаффей», «Стеретт», «О'Беннон», «Аарон Вард», «Бартон», «Монссен» та «Флетчер»). Адмірал Каллаган командував з «Сан-Франциско».
Під час підходу до Гуадалканалу японські війська пройшли крізь великий та інтенсивний шквальний дощ, який, разом зі складним формуванням і деякими заплутаними наказами від Абе, розділив формування на кілька груп ; . Сили США рухалися однією колоною через Айронботтом-Саунд. Есмінці рухались спереду та ззаду колони, крейсери розташовувались у центрі. П'ять кораблів мали новий набагато більший радіолокатор SG, але жоден не був у передній частині колони, і флагман Каллагана також не мав радара. Каллаган не видав командирам своїх кораблів план бою ; ; .
Бій Близько 1:25 13 листопада, майже в тотальній темряві через негоду та молодий місяць, японські кораблі увійшли в протоку між островом Саво та Гуадалканалом і готувались до бомбардування Гендерсон-Філд з вибуховими снарядами, спеціально передбаченими цією місією. На відміну від американських військово-морських сил, японці інтенсивно тренувались вночі і проводили часті нічні стрільби, і цей досвід видався дієвим не лише в битві, а й у кількох інших сутичках в Гуадалканалі в наступні місяці.
Декілька американських кораблів виявили на радарі наближення японців, починаючи приблизно з 01:24, але мали труднощі з передачею інформації Каллагену через проблеми з радіообладнанням, відсутність дисципліни щодо процедур зв'язку та загальну відсутність досвіду роботи як згуртованої флотської одиниці ; ; . Повідомлення були надіслані та отримані, але не дійшли до командира вчасно для обробки та використання. Маючи обмежене розуміння нової технології, Каллаган марно витрачав час, намагаючись узгодити інформацію про дальність і пеленг, отриману від радара, з візуальними спостереженнями. Через брак сучасного бойового інформаційного центру (CIC), де вхідну інформацію можна було б швидко обробляти та координувати, оператор радара повідомляв про судна, які не були в полі зору, а Каллаган намагався координувати бій візуально з містка. Через попередній удар камікадзе по надбудові «Сан-Франциско» Каллаган і капітан Кессін Янг (який, на жаль, щойно почав свою першу команду крейсером чотирма днями раніше, 9 листопада) повинні були працювати з новим виконувачем обов’язків виконавчого офіцера (він фактично був командиром з контролю за пошкодженнями), який перебував на своєму новому сильно пошкодженому резервному командному пункті менше ніж дванадцять годин, а радар і управління вогнем тут не працювали. Це негативно вплинуло на якість управління операцією. (Післябойовий аналіз цієї та інших ранніх надводних дій на призведе безпосередньо до впровадження сучасних CIC на початку 1943 рокуFrank, Guadalcanal, p. 438..)
Через кілька хвилин два флоти помітили майже одночасно один одного, але двоє адміралів вагалися перед тим, як розпочати битву. Абе, очевидно, був здивований близькістю американських кораблів. Він спочатку вагався, чи йому відступити, щоб дати можливість своїм лінкорам перезарядити протикорабельними снарядами замість бомбардувальних, а чи рухатись далі. Зрештою він вирушив далі. Каллаган, схоже, прагнув здійснити маневр «Паличка над Т», як це зробив Норман Скотт під час бою біля мису Есперанс, але, стурбований неповною інформацією, яку він отримав, і через те, що японський флот був розділений на кілька розпорошених груп, він дав кілька незрозумілих наказів своїм кораблям та витратив занадто багато часу на маневри.