Гарві Бернард Мілк (; — ) — американський політик і перший відкритий гей, обраний на державну посаду в штаті Каліфорнія як член міської наглядової ради Сан-Франциско. Свою активну громадсько-політичну діяльність Мілк почав в сорокарічному віці, коли його погляди і спосіб життя зазнали значних змін під впливом політичних подій в країні та його участі в контркультурному русі 1960-х років. Про нього відзнятий однойменний біографічний фільм.
Гарві Мілк народився та виріз у Нью-Йорку та пізніше переїхав у Сан Франциско, де відкрив магазин фотоапаратів. Після роботи на різних посадах та частої зміни адрес він оселився в Кастро, районі, який переживав масову імміграцію геїв та лесбійок. Мілк був обраний міським керівником у 1977 році після того, як Сан-Франциско почав обирати представників району, а не міста. Пост члена наглядової ради Сан-Франциско Мілку судилося займати всього 11 місяців. Протягом майже одинадцяти місяців перебування Мілка на посаді він був ініціатором законопроекту, що забороняє дискримінацію за ознакою сексуальної орієнтації в громадських місцях, житлі та на роботі. Члени міської ради ухвалили законопроект 11 голосами «за» проти 1, а мер Джордж Москоне підписав його. Завдяки його наполегливості був прийнятий закон міста, що захищає права представників сексуальних меншин, а також була зірвана спроба затвердити дискримінаційну поправку до закону штату Каліфорнія.
27 листопада 1978 року Гарві Мілк і мер Сан-Франциско Джордж Москоне були вбиті членом міської ради Деном Уайтом. У подіях, що сталися після вбивства, виразно проявився конфлікт між ліберальними тенденціями в суспільстві, завдяки яким Мілк домігся перемоги на виборах, і консервативними опорами цим змінам. Незважаючи на свою коротку кар'єру в політиці, Мілк став однією з найвідоміших особистостей Сан-Франциско.
Дитинство та юність
Гарві Мілк народився в Вудмер на Лонг-Айленд, штат Нью-Йорк, 22 травня 1930 року в сім'ї литовських євреїв Вільяма і Мінерви Карнс Мілк. Гарві був молодшим сином у родині, його старшого брата звали Роберт. Дід Гарві, Морріс Мілк, володів універмагом, завдяки його допомозі була організована перша в тих краях синагога. Мілк різ у єврейському помешкані. Його мати дотримувалася кошерної дієти. Хоча в дорослому віці він не вважав себе релігійною людиною, його зв'язок з єврейською вірою глибоко сформував його світогляд. Його родина зазнавала великої дискримінації через єврейське коріння. Його дід, який створив першу синагогу в місті, був коробейником, який розмовляв мовою їдиш і приїхав до Америки з Литви.
У дитинстві Мілка дражнили за його відстовбурчені вуха, великий ніс і нескладну довготелесу фігуру, серед однокласників Гарві користувався репутацією місцевого коміка. У шкільні роки він любив грати в футбол і почав захоплюватися оперою. Під його фотографією в шкільному випускному альбомі було написано:
В 1947 році у Мілк закінчив середню школу в Бей-Шорі і вступив до педагогічного коледжу штату Нью-Йорк в Олбані (тепер Державний університет Нью-Йорка в Олбані). Там він навчався з 1947 по 1951 роки, спеціалізувався в області математики. Мілк писав замітки для газети коледжу і заробив репутацію товариського, доброзичливого студента. Усвідомивши свою гомосексуальність в підлітковому віці, Гарві тримав це в суворій таємниці. Ніхто з його друзів ні в школі, ні потім у коледжі не підозрював, що він був геєм. Як згадував один з однокласників Мілка: «Про нього ніяк не можна було подумати, що він гомік (так ми їх тоді називали), він був справжнім мужиком».
Початок кар'єри Після закінчення коледжу в 1951 році Мілк поступив на службу в Військово-морський флот США, брав участь в Корейській війні. Він служив військовим водолазом на борту рятувального судна підводних човнів USS Kittiwake (ASR-13). Пізніше Мілк був переведений на Військово-морську базу в Сан-Дієго, де служив інструктором з підводного плавання. В 1955 році у Мілк був звільнений зі служби у званні молодшого лейтенанта. Зайнявшись політичною діяльністю, Мілк багато разів заявляв, що був звільнений зі служби на флоті за те, що був геєм, але біограф Мілка Ренді Шілтс висловлював сумніви в достовірності цих тверджень. Шілтс писав: «Гарві Мілк під час того періоду свого життя ніяким політичним активістом не був, і, за наявними відомостями, витримував більш урівноважений баланс між своєю соціальною і сексуальною поведінкою». Професор Карен Фосс також стверджувала, що між відставкою Мілка і його сексуальністю не було ніякого зв'язку: «Деякі перебільшення часто використовуються в тактиці виборчих кампаній. У разі Мілка такі прикрашання відбувалися, щоб продемонструвати його готовність бути частиною політичної системи, і при цьому показати, як система відторгає його». Однак запит на доступ до документів від ВМС США показав, що він справді отримав «не почесне» звільнення і був змушений піти у відставку через гомосексуальність.Bajko, M. S. (2020, February 12). Naval records indicate SF library's Milk discharge paperwork a fake. The Bay Area Reporter
Життєвий шлях Мілка у ранні роки був відзначений значними поворотами. За роки досвіду в розмовах друзі дивувалися тим метаморфозам, які змінили звичайного єврейського хлопчика з середнього класу. Мілк почав викладати в середній школі в Хьюлетт на Лонг-Айленд. В 1956 році він зустрів Джо Кемпбелла на набережній парку Джейкоб-Ріїс (Jacob Riis Park) — популярному місці перебування геїв у Квінсі. Мілк пристрасно полюбив Кемпбелла, який був на сім років молодший від нього. Навіть після того, як вони почали жити разом, Мілк писав Кемпбеллу романтичні записки і вірші. Досить швидко втомившись від рутинного життя, вони вирішили переїхати в Даллас, штат Техас, але обстановка в Далласі їм не сподобалась, і в лютому 1958 році Мілк і Кемпбелл повернулися в Нью-Йорк, де Мілк отримав роботу в страховій компанії Great American Insurance Company. «Шлюб» Кемпбелла і Мілка розпався в липні 1961 році після п'яти років спільного життя, це були найбільш тривалі стосунки Мілка.
В ці роки Мілк ретельно приховував від рідних і товаришів по службі подробиці свого особистого життя. Знову впавши в самотність і смуток, він навіть подумував про те, щоб переїхати з Нью-Йорка в Маямі і одружитися зі своєю знайомою лесбійкою. «Ми створили би видимість для оточуючих, і при цьому один не стояв би у іншого на шляху», — ділився Гарві своїми роздумами в листі своєму знайомому Джорджу Прагну у вересні 1961 році. Проте, він залишався в Нью-Йорку і періодично потайки заводив швидкоплинні романи. В 1962 році Мілк почав зустрічатися з гей-активістом Грегом Родуеллом, який був молодший від нього на десять років. Хоча Мілк гарно залицявся до Родуелла, будячи його щоранку телефонними дзвінками і посилаючи йому любовні вірші, але Мілка турбувала участь його коханця в Нью-Йоркській гей-організації «Mattachine Society» . Одного разу Родуелл був заарештований за звинуваченням у підбурюванні до безладів і непристойному оголенні (він з'явився на пляжі в «непристойних» плавках, тоді як закон вимагав, щоб чоловічі купальники були вище пупка і нижче стегна). За це він провів три дні у в'язниці. Мілк був всерйоз стурбований тим, що дії Родуелла постійно привертають увагу поліції, і їхні стосунки незабаром завершилися.
Мілк кинув роботу страхового агента і влаштувався аналітиком в інвестиційну компанію на Уолл-стріт. Він швидко просувався по службових сходах, незважаючи на його манеру грубити вищим співробітникам фірми, ігнорувати їхні поради, хизуючись потім своїми успіхами. Хоча Мілк був професіоналом у своїй галузі, його товаришам по службі було помітно, що душа Гарві до його роботи не лежить. Він завів стосунки з новим коханим, Джеком Галеном Маккінлі, і вмовляв його приєднатися до виборчої кампанії республіканця Баррі Голдуотера, якому Мілк в той час надавав підтримку на президентських виборах 1964 року, незважаючи на консервативні погляди цього політика. Їхні стосунки були неспокійними: Маккінлі був схильний до депресії і часто погрожував самогубством, якщо Мілк не приділив йому достатньої уваги. Щоб покласти цьому край, Мілк влаштував Маккінлі в лікарню, де в той час його екс-коханий Джо Кемпбелл одужував після спроби самогубства (Кемпбелл намагався покінчити c собою після того, як його кинув коханець Біллі Сіппла). Мілк залишився дружнім з Кемпбеллом, який увійшов потім до авангардистської художньої богеми у Гринвіч-Вілледж. Він щиро не розумів, чому в нападі відчаю самогубство здалося для Кемпбелла єдиним виходом.
Занепад і відродження вулиці Кастро Район Долина Еврика () в Сан-Франциско на перетині вулиць Маркет і Кастро протягом багатьох десятиліть населяли релігійні ірландські католики, представники робочого класу. Однак, починаючи з 1960-х років, багато молодих сімей почали залишати цей район і переїжджати в передмістя Області затоки Сан-Франциско. Мер Джозеф Аліото привертав до міста багатих інвесторів, місцеві власники підприємств почали переводити виробництво до дешевших сусідніх районів, представники робочого класу втрачали роботу в міру того, як великі корпорації ліквідовували робочі місця на фабриках і в портових доках.
Сан-Франциско був «містом сіл»: децентралізоване місто з етнічними анклавами, кожен з яких розташовувався навколо власної головної вулиці. Поки розвивалася центральна частина міста, околиці занепадали, включаючи і вулицю Кастро. Більшість релігійних магазинів ірландської католицької громади закривалися, жителі залишали будинки, вікна закривалися віконницями. В 1963 році ціни на нерухомість в районі різко впали, коли по сусідству відкрився гей-бар, і багато робітників сім'ї спробували швидко продати свої будинки. На тлі цих процесів змінювався соціальний склад населення району, в дешеві вікторіанські будинки почали вселятися приїжджі геї та хіпі, які захоплювалися ідеалами вільного кохання сусіднього району Хейт-Ашбері, але побоювалися тамтешнього високого рівня злочинності.
Після закінчення Другої світової війни портове місто Сан-Франциско стало притулком для значного числа геїв, демобілізованих зі збройних сил, які вирішили оселитися тут і не повертатися в свої рідні міста, де вони могли бути піддані гонінням. Так що вже до 1969 року в Сан-Франциско було більше геїв, ніж в будь-якому іншому американському місті. Коли Інститут імені Кінсі отримав завдання провести дослідження гомосексуалів, вчені вибрали центром своєї роботи саме Сан-Франциско.
Гарві Мілк і Джек Маккінлі були одними з тисяч геїв, які мігрували в Сан-Франциско. Маккінлі працював помічником режисера Тома О'Хоргана, який почав свою кар'єру в експериментальному театрі, але незабаром перемкнувся на масштабні постановки на Бродвеї. Вони приїхали в Сан-Франциско з гастрольної трупи мюзиклу «Волосся (мюзикл) Волосся» («Hair»). Пізніше Маккінлі запропонували роботу в постановці нью-йоркської версії мюзиклу «Ісус Христос — суперзірка», він повернувся в Нью-Йорк, і їх бурхливі стосунки з Мілком закінчилися. Сан-Франциско настільки втягнув у себе Мілка, що він вирішив залишитися і влаштувався працювати в інвестиційну компанію. Мілк все більше обтяжувався з політичним кліматом, що формувався в країні, в знак протесту він почав відрощувати бороду і довге волосся. В 1970 році після вторгнення американських військ в Камбоджу, Мілк демонстративно на очах у натовпу спалив свою карту Bank of America. Наступного дня він був звільнений з роботи.