2С7 «Піон» (, індекс ГБТУ — Об'єкт 216) — радянська 203,2-мм самохідна гармата артилерії резерву Верховного Головнокомандування. Розроблено на Ленінградському Кіровському заводі. Головний конструктор шасі — М. С. Попов, 203-мм гармати 2А44 — Г. І. Сергєєв. 2С7 «Піон» призначений для придушення тилів, знищення особливо важливих об'єктів і засобів ядерного нападу в тактичній глибині на відстані до 47 км.

Історія створення

29 серпня 1949 р. була випробувана перша радянська атомна бомба. Таким чином, у Холодній війні ядерною зброєю стали володіти обидва протиборчі угруповання. З нарощуванням стратегічних ядерних озброєнь обома сторонами конфлікту стало очевидним, що тотальна ядерна війна малоймовірна і безглузда. Актуальною стала теорія «обмеженої ядерної війни» з обмеженим застосуванням тактичного ядерного озброєння. На початку 1950-х років перед керівництвами протиборчих сторін виникла проблема доставки цього озброєння, оскільки основними засобами доставки були стратегічні бомбардувальники Boeing B-29 і Ту-4. Такі засоби доставки не могли ефективно завдавати удари по передових позиціях військ противника. Серед найкращих засобів розглядали корпусні та дивізійні артилерійські системи, тактичні ракетні комплекси і безвідкатні гармати. Першими радянськими артилерійськими системами, озброєними ядерними боєприпасами, стали самохідний міномет 2Б1 і самохідна гармата 2А3, проте ці системи були громіздкими і не могли забезпечити вимоги по високій мобільності. З початком бурхливого розвитку ракетної техніки в СРСР роботи над більшістю зразків класичної артилерії за вказівкою М.С. Хрущова були припинені.

Після зняття з поста М. С. Хрущова роботи з артилерійської тематики відновилися. До весни 1967 року був виконаний аванпроект нової надпотужної САУ на базі танку «Об'єкт 434», а також виконаний дерев'яний макет в натуральну величину. Проект передбачав створення САУ закритого типу з рубочною установкою гармати конструкції ОКБ-2. Макет отримав негативні відгуки від представників міністерства оборони, однак пропозиція про створення САУ особливої потужності зацікавила Міністерство оборони СРСР, і 16 грудня 1967 року наказом № 801 Міністерства оборонної промисловості була розпочата науково-дослідна робота з визначення вигляду і базових характеристик нової САУ.

Таблиця ТТХ балістичних рішень, запропонованих до використання в 2С7 Балістика гармати С-72 С-23 МУ-1 Калібр гармати, мм 210 180 180 Маса снаряду, кг 133 88 97,5 Максимальна дальність ОФС, км 35 30 30 Максимальна дальність АР ОФС, км 50 45

Основною вимогою до нової САУ була максимальна дальність стрільби — не менше 25 км. Вибір оптимального калібру гармати за вказівкою ГРАУ виконувала Артилерійська академія імені М. І. Калініна. В ході робіт були розглянуті різні артилерійські системи, що знаходились на озброєні або в розробці. Основними були 210-мм гармата С-72, 180-мм гармата С-23 і 180-мм берегова гармата МУ-1. За висновком Ленінградської артилерійської академії, варіантом, що підходить найкраще, було визнано балістичне рішення 210-мм гармати С-72. Однак, попри це, завод «Барикади» для забезпечення наступності технологій виготовлення вже розроблених гармати Б-4 та Б-4М запропонував зменшити калібр з 210 . Така пропозиція отримала схвалення в ГРАУ.

Одночасно з вибором калібру велися роботи і по вибору шасі і компонувальної схеми для майбутньої САУ. Одним з варіантів було шасі багатоцільового тягача МТ-Т, зробленого на базі танку Т-64А. Такий варіант отримав позначення «Об'єкт 429а». Також опрацьовувався варіант на базі важкого танка Т-10, що одержав позначення «216.сп1». За результатами роботи було з'ясовано, що оптимальною буде відкрите встановлення гармати, при цьому для розміщення нової гармати не підходить жоден з наявних типів шасі, внаслідок високої сили опору відкату в 135 тс при стрільбі. Тому було прийнято рішення розробляти нову ходову частину з максимально можливою уніфікацією вузлів з наявними на озброєнні СРСР танками. Отримані опрацювання лягли в основу під найменуванням «Піон» (індекс ГРАУ — 2С7). «Піон» мав надійти на озброєння дивізіонів артилерії резерву Верховного Головнокомандування для заміни 203-мм буксированих гаубиць Б-4 та Б-4М .

Офіційно роботи за новою САУ особливої потужності були затверджені 8 липня 1970 року постановою ЦК КПРС і Ради міністрів СРСР . Головним розробником 2С7 був призначений Ленінградський Кіровський завод, гармату 2А44 проектували в ОКБ-3 Волгоградського заводу «Барикади». 1 березня 1971 року були видані, а до 1973 року затверджені тактико-технічні вимоги на нову САУ. Згідно з завданням, самохідна гармата 2С7 мала забезпечувати безрикошетну дальність стрільби від 8,5 осколко-фугасними снарядами масою 110 кг, при цьому мала забезпечуватися можливість стрільби ядерним пострілом 3ВБ2, призначеним для 203-мм гаубиці Б-4М. Швидкість руху по шосе повинна була бути не менше .

Нове шасі з кормовою установкою гармати отримало позначення «216.сп2». У період з 1973 по 1974 роки два дослідні зразки САУ 2С7 були виготовлені і спрямовані на випробування. Перший зразок проходив ходові випробування на полігоні Струги Червоні. Другий зразок проходив випробування стрільбою, однак виконати вимоги з дальності стрільби не зміг. Проблема була вирішена підбором оптимального складу порохового заряду і типу пострілу. В 1975 році система «Піон» була прийнята на озброєння Радянської армії. В 1977 році у Всесоюзному науково-дослідному інституті технічної фізики для САУ 2С7 були розроблені і надійшли на озброєння ядерні боєприпаси.

Серійне виробництво та модифікації

+ Порівняльна таблиця ТТХ різних модифікацій САУ 2С7 2С7 2С7М Початок серійного виробництва 1975 1986 Бойова маса, т 45 46,5 Екіпаж, чол. 7 6 Індекс гармати 2А44 2А44 возимий боєзапас, постр. 4 8 Максимальна скорострільність, постр/хв 1,5 2,5 Режимна скорострільність, постр/год 40 50 Час переведення в бойове положення, хв. 10 7 Час переведення в похідне положення, хв. 10 3-5 Марка двигуна В-46-1 В-84Б Потужність двигуна, к.с. 780 840 Питома потужність, к.с./т 17,25 18 Радіостанція Р-123М Р-173 Апаратура внутрішнього зв'язку 1В116 1В116

Серійне виробництво САУ 2С7 було розгорнуто в 1975 році на Ленінградському заводі імені Кірова. Виготовленням гармати 2А44 займався волгоградський завод «Барикади». Виробництво 2С7 тривало аж до розвалу Радянського Союзу. В 1990 році в Радянські війська була передана остання партія з 66 машин 2С7М. Станом на 1990 рік вартість однієї самохідної артилерійської установки 2С7 становила 521527 рублів. Всього за 16 років виробництва було випущено понад 500 одиниць 2С7 різних модифікацій.

У 1980-ті роки назріла необхідність модернізації САУ 2С7. Тому була відкрита дослідно-конструкторська робота під шифром «Малка» (індекс ГРАУ — 2С7М). Насамперед ставилося питання про заміну силової установки, оскільки двигун В-46-1 не мав достатньої потужності і надійності роботи. Для «Малки» був розроблений двигун В-84Б, який відрізнявся від використаного в танку Т-72 особливостями компонування двигуна в моторно-трансмісійному відділенні. Завдяки новому двигуну САУ могла заправлятися не тільки дизельним паливом, але також гасом і бензином. Модернізації піддалася і ходова частина машини. В лютому 1985 а САУ з новою силовою установкою і модернізованою ходовою частиною проходила випробування. За результатами модернізації ресурс мотопробігу САУ був збільшений . Для прийому і відображення інформації з машини старшого офіцера батареї місця навідника і командира були обладнані цифровими індикаторами з автоматичним прийомом даних, що дозволило скоротити час переведення машини з похідного в бойове положення і назад. Завдяки зміненій конструкції укладок возимий боєкомплект був збільшений до 8 пострілів. Новий механізм заряджання дозволив здійснювати заряджання гармати при будь-яких кутах вертикальної прокачки. Таким чином скорострільність була збільшена в 1,6 рази (до 2,5 пострілів на хвилину), а режим вогню — в 1,25 рази. Для стеження за важливими підсистемами в САУ була встановлена апаратура регламентного контролю, яка здійснювала безперервний моніторинг вузлів озброєння, двигуна, гідросистеми та енергоагрегатів. Серійне виробництво САУ 2С7М було розпочато в 1986 році. Крім того, екіпаж машини був зменшений до 6 осіб .

Наприкінці 1970-х років на основі гармати 2А44 був розроблений проект корабельної артилерійської установки під шифром «Піон-М». Теоретична маса артилерійської установки без боєкомплекту склала 65-70 тонн. Боєкомплект мав становити 75 пострілів, а скорострільність до 1,5 пострілів на хвилину. Артилерійську установку «Піон-М» передбачалось встановлювати на кораблі проекту 956 типу «Сучасний». Однак, через принципову незгоду керівництва ВМФ з використанням крупного калібру, далі проектні роботи по артилерійській установці «Піон-М» не просунулись.

Опис конструкції

Броньовий корпус

Самохідна гармата 2С7 «Піон» виконана за безбаштовою схемою з відкритим розташуванням гармати в кормовій частині САУ. До складу екіпажу входять 7 (в модернізованому варіанті 6) чоловік. На марші всі члени екіпажу розміщені в корпусі САУ. Корпус розділений на чотири відділення. У передній частині розташоване відділення управління з місцем командира, механіка-водія і місце для одного з членів обслуги. За відділенням управління розташований моторно-трансмісійний відсік з двигуном. За моторно-трансмісійним відсіком розташоване відділення обслуги, в якому розташовані укладки зі снарядами, місце навідника і місця для 3 (в модернізованому варіанті 2) членів обслуги. У кормовому відділенні розташована відкидна плита-сошник і гармата САУ. Корпус 2С7 зроблений з двошарової протикульної броні з товщиною зовнішніх листів 13 мм, а внутрішніх — 8 мм. Обслуга всередині САУ захищена від наслідків застосування зброї масового ураження. Корпус послаблює дію проникної радіації в три рази. Заряджання головної гармати при роботі САУ здійснюється з ґрунту або з вантажівки за допомогою спеціального підйомного механізму, встановленого на платформі, з правого боку відносно гармати. Заряджальник при цьому перебуває зліва від гармати та керує процесом за допомогою пульта управління.

Озброєння

Основним озброєнням є 203-мм гармата 2А44, що має максимальну скорострільність 1,5 постріли за хвилину (на модернізованому варіанті до 2,5 постріли за хвилину). Ствол гармати є вільною трубою з'єднаною з казенником. У казеннику розташований поршневий затвор. Ствол гармати й противідкатні пристрої розташовані в люльці хитної частини. Хитна частина закріплена на верхньому верстаті, який встановлений на осі і закріплений намітками. Противідкатні пристрої складаються з гідравлічного гальма відкату, і двох пневматичних накатників, розташованих симетрично відносно каналу ствола. Така схема противідкатних пристроїв дозволяє надійно утримувати відкатні частини гармати в крайньому положенні до здійснення пострілу при будь-яких кутах вертикального наведення. Довжина відкату при пострілі може сягнути 1400 мм. Підйомний і поворотний механізми секторного типу забезпечують наведення гармати в діапазоні кутів від 0 до + 60° по вертикалі і від −15 до + 15° по горизонту. Наведення може здійснюватися як гідравлічними приводами, що живляться від насосної станції САУ 2С7, так і за допомогою ручних приводів. Пневматичний механізм врівноважувача служить для компенсації моменту неврівноваженості хитної частини гармати. Для полегшення роботи членів обслуги САУ обладнана механізмом заряджання, що забезпечує подачу пострілів на лінію заряджання і досилання їх в камору гармати.