Wolseley (Волслі) — з 1901 року британська автомобільна марка, що спеціалізувалася на випуску ексклюзивних і представницьких автомобілів. Штаб-квартира — в Бірмінгемі. У 1935 увійшла до складу компанії Morris, а потім BMC і British Leyland. З 2005 року маркою володіє китайський концерн Nanjing NAC.
Сім'я Волслі Марку Wolseley можна віднести до піонерів англійського автопрому, більше того, бренд існував на автомобільній карті світу протягом 80 років, але тепер, на жаль, про нього мало хто пам'ятає, так само як і про людей, які працювали на славу марки.
Фредерік Йорк Волслі Фредерік Йорк Волслі народився в Дубліні 1837 року в сім'ї баронета Гарнета Джозефа Волслі. Через три роки його батько помер, залишивши в спадок тільки пенсію майора Особистого королівського піхотного шотландського полку. Коли хлопцеві виповнилося 17 років, він покинув родину й вирушив до Австралії, де влаштувався на ферму; незабаром господар ферми, Релстон Колдвел, стане його зведеним братом. А поки Волслі працює на «брата» на його вівцефермі, у 1859 році Волслі купує станції Тулі і Кобрам (станцією в Австралії називали ранчо або, грубо кажучи, пасовища для овець). Австралія в той час була головним постачальником вовни на світовий ринок.
Гарнет Джозеф Волслі Молодший У 1868 році за фінансової підтримки свого старшого брата Гарнета Джозефа Волслі Молодшого починає конструювати машинку для стрижки овець. До речі, його старший брат зробив блискучу кар'єру на військовому поприщі. Г. Д. Волслі Мол. в 1892 році стане фельдмаршалом Британської армії, а поки, до цього моменту, старший син майора Волслі встиг повоювати в Бірмі (де був сильно поранений у стегно), в Криму (до речі, там він втратив око і був останнім з британців, які залишили півострів після облоги Севастополя), брав участь у придушенні заколоту в Індії і в «опіумній війні» в Китаї, в 1859 році отримує звання підполковника. А з 1861 року він перебував у Канаді, звідки, до речі, з особистої ініціативи вирушив до жителів півдня як спостерігач і, найімовірніше, як радник, бо Велика Британія під час Громадянської війни підтримувала конфедератів, до речі, тому Волслі й відправили до Канади, тому що стався витік інформації в дипломатичній пошті. Коротко кажучи, полковнику Гарнету Волслі було потрібно допомагати своєму молодшому братові.
Заснування компанії
Wolseley Sheep Shearing Machine Company У жовтні 1869 р. Фредерік Волслі реєструє фірму Wolseley Sheep Shearing Machine Company, яка тримає патент у Британії, у всіх її колоніях на машинку для стрижки овець, хоча довести до розуму він свою машинку зміг тільки в 1872 році, але ж ідею міг підглянути хтось головатіший і рукатіший, так що Фредерік Йорк підстрахувався. Поступово Волслі купував нові станції, як, наприклад, Євроком, яка і стала його будинком. Він продовжував займатися конструюванням агрокультурних механізмів, а в 1887 році наймає як головного інженера Герберта Остіна, молодого чоловіка, який був таким же іммігрантом, як і сам Волслі. Остін займався продажем обладнання в Північному Мельбурні, і коли Волслі продемонстрував свій механізм йому, то на нього обрушився шквал критики, тоді Волслі вирішує найняти цього «вискочку», якщо він так розбирається в конструкції механізмів.
У 1889 році Волслі переводить свої активи до Великої Британії, де в Бірмінгемі він засновує фірму Wolseley Sheep Shearing Machine Co, у цей же час Герберт Остін стає головним майстром на заводі, що належить Волслі — Goldsbrough, Mort and Co. Ltd, який знаходиться в Мельбурні і який виготовляє машинки для стрижки овець. 1893 року з'ясовується, що фірма продала тисячі бракованих машинок через англійську контору, Волслі бере з собою Остіна і вирушає до Бірмінгема, проте в Волслі, який хворий на рак, гіршає стан, він робить Остіна главою англійської фірми, сам остаточно відходить від справ у 1894 році, переїхавши назад в Австралію.
Перші транспортні засоби Герберта Остіна під маркою Wolseley Тим часом Остін, який стає босом, має потяг до всіляких механізмів, він почув, що в Німеччині та Франції є самохідні екіпажі, він бажає на власні очі ознайомитися з ними. Вирушивши до Франції, він знайомиться з «возами» . Повернувшись додому, він починає конструювати власний аналог, який, на відміну від прототипу, одержує не одноциліндровий двигун, а V2 повітряного охолодження, який був збалансованішим, ніж моноциліндровий двигун. Коробка передач була 3-ступінчастою з ремінним приводом, але вона не мала зчеплення: коли передачі включалися, то ремінь автоматично продовжував ковзати.
Однак почати виробництво цієї машини, побудованої взимку 1895-1896 років, не вдається, бо виявляється, що володіє патентом на винаходи Болле у Великій Британії, а починати свою справу із судової тяганини Остіну не хотілося. Герберт Остін вирішує розробити власну конструкцію трицикла. Він будує в тому ж 1896 році трицикл, який отримує незалежну задню підвіску, центральне розташування 2-сильного мотора водяного охолодження і 2-ступінчасту коробку передач, яка, до того ж, мала задній хід. До речі, двигун, виготовлений так само Остіном, мав блок циліндрів і картер, вилиті з бронзи. Цей трицикл виставляється в Кришталевому палаці, де проходить Національна велосипедна виставка, але ні на виставці, ні по газетній рекламі знайти покупця для цього транспорту не вдалося.
У червні 1898 Герберт Остін зробив на цій машині 400-кілометровий вояж з Бірмінгема в Ріл і назад з середньою швидкістю в 13 км/год, довівши надійність свого транспортного засобу. В цей же час в Англію повертається Фредерік Волслі, який практично відразу після нового 1899 року помирає вдома у віці 80 років, не залишивши спадкоємців. Що дивно, сам він до автомобілів відношення не мав, але Герберт Остін увічнив його ім'я в залі автомобільної слави.
У 1899 році Остін будує ще одну машину, цього разу чотириколісну. Тепер машина мала одноциліндровий мотор об'ємом 1,3 л, що розвивав потужність 3.3 к/с, встановлений горизонтально, тобто поршень ходить убік. Ця особливість стане основною прикметою автомобілів цієї марки, поки відповідальним за розробку автомобілів буде Герберт Остін. Наприкінці січня 1900 проходить велосипедна і автомобільна виставка «The Midland Cycle and Motor Car Exhibition», у рамках 4-денного заходу проводяться змагання, але гонки не носять офіційний характер, тому що вони були під забороною у Великій Британії, проте конкурсанти пронумеровані, а переможцем вважається екіпаж, що першим приїхав за маршрутом Бірмінгем-Ковентрі-Бірмінгем (разом 61 км), плюс до цього треба було подолати пагорб Макноу Хілл. Герберт Остін, що виставив своє дітище на цій виставці і виявив бажання взяти участь у змаганнях, приходить другим до фінішу на своєму, як було заявлено в каталогах, Wolseley Voiturette 3 ½ НР.
У квітні 1900 Остін вирішив особисто взяти участь в 1000-мильному марафоні по Англії і Шотландії, планувалося ознайомити жителів західної частини країни, так званої середньої землі, і півночі з автомобілями, тому що тільки-тільки був скасований закон про «червоний прапор», а автомобілі в Англії не стали такою буденною справою, як у Франції. У підсумку марафон йшов за маршрутом: Лондон (звідки і стартували), Бристоль, Бірмінгем, Манчестер, Дербі, Кендал, Карлайл, Единбург, Ньюкасл, Лідс, Шеффілд, Ноттінгем, Лондон, по дорозі машини повинні були перетнути і чотири пагорба. На старт було заявлено 83 екіпажі, з яких допустили до старту 65, до столиці Шотландії дійшла 51 машина, а назад у Лондон прибуло трохи більше половини, а саме, 35 автомобілів, серед яких був і Wolseley. Герберт Остін приїжджає першим у своєму класі В, як нагороду він отримує срібну медаль від Французького автоклубу і 10 фунтів стерлінгів від газети Daily Mail. Цю суму можна порівняти за ціною автомобіля — каталоги фірми Wolseley пропонували цю модель за 270 фунтів. Перемога Остіна була ще примітна тим, що він був єдиним, хто керував Wolseley, при цьому в пробігу брало участь велика кількість автомобілів марок Daimler і Panhard et Levassor. 1900 року Остін будує аналогічну машину, але на яку було встановлено кругле кермо, проте рада директорів зволікала з масовим виробництвом автомобілів, намагаючись робити основний упор все-таки на машини для стрижки овець.
Wolseley Tool & Motor Car Company за підтримки Vickers, Sons and Maxim (1901—1927) У цей же час Сер Гайрем Стівенс Максим, автор «кулемета Максима», який був завзятим автомобілістом, зауважує здатності Герберта Остіна. Він пропонує Остіну взяти участь у спорудженні літака з паровим двигуном. Максим був членом правління фірми Vickers, Sons and Maxim, і коли він дізнається, що Остіну не дають члени правління фірми добро на виробництво автомобілів, то фірма Гайрема Максима створює компанію Wolseley Tool & Motor Car Co Ltd, яка викуповує у Wolseley Sheep Shearing Machine Co всі винаходи Остіна, стара фірма за договором продовжує робити свої машинки для стрижки овець і не повинна лізти в автомобільне виробництво. Генеральним директором новоствореної в 1901 році фірми стає Герберт Остін, а сама фірма розташовується в Аддерлі Парк, де був куплений завод Stanley Brothers and Westwood Ltd, проте сам Остін залишається і членом правління Wolseley Sheep Shearing Machine Co, маючи 33 відсотки акцій компанії.
У травні 1901 на зміну моделі 3 ½ НР з'являється 5НР, яка мала той же об'єм мотора, з якого вдалося зняти 5 к/с, разом з нею дебютувала 2-циліндрова модель 10НР з 2,6 л двигуном, яка відрізнялася базою коліс. Ці дві моделі могли оснащуватися кузовами типу фаетон або тонно, а також фургон. Крім них була ще модель 20НР Racing, гоночний автомобіль з 20-сильним 2,6 л 4-циліндровим мотором, всі ці моделі отримали ланцюгову передачу замість ремінної, що покращувало характеристики автомобіля.
У 1902 році Остін готує нові, більші моделі: 20НР з 5,2 л, який мав чотири циліндра, і модель 45/50НР, яка мала 8,2 л двигун при всього 3-х циліндрах, крім них з'явилася і 7 ½ НР з одноциліндровим 800-кубовим двигуном. Щоб просувати автомобілі була потрібна реклама у вигляді перемог на змаганнях, але в Англії вони були заборонені по дорогах загального користування, тому Остін вирішує взяти участь в змаганнях, які активно проходять по дорогах Франції, він готує 30-сильний спортивний автомобіль для участі в марафоні Париж — Відень. Остін випробував автомобіль в Бексхілл і Уелбек Парку, розігнавшись за 1000 метрів до швидкості в 70 км/год, однак по прибуттю в Париж автомобіль не зміг стартувати, тому що зламався колінвал, Остін прямо на вулиці замінив його і, подолавши півдороги марафону, повинен був ретируватися, бо поломка повторилася.
Роком пізніше, в травні 1903 року, на марафон Париж-Мадрид фірма виставляє три екіпажі на 30НР, на одній з машин виступає особисто Герберт Остін, проте він і Харві Фостер навіть не доходять до Бордо, де через трагічні події і була зупинена гонка. Третій же екіпаж поповнив список нещасних випадків, Леслі Портер намагався зупинитися перед поїздом і, не впоравшись з керуванням, влетів у будинок біля переїзду, від удару механік загинув на місці, а сама машина згоріла дотла.
Співпраця з Siddeley Autocar Company У 1904 році Wolseley Tool & Motor Car Co Ltd починає співпрацювати з фірмою , яка з 1902 року випускала власні автомобілі з вузлів фірми Peugeot, тепер Сіддлі завдяки допомозі , чиї друзі володіли фірмою Vickers, Sons & Maxim, якій і належала фірма Wolseley, починає продавати останні під власною маркою, причому автомобілі, виготовлені в Аддерлі Парку, відрізняються від «французьких» автомобілів ланцюговою передачею. Wolseley виробляла для фірми Siddeley три моделі: 6HP (1,25 л 1-цил), 12HP (2,5 л 2-цил) і 20HP (5,2 л 4-цил). У цьому ж році Wolseley отримує прекрасну рекламу, 5,2 л машину, яка тепер мала індекс 24НР, купує королева Олександра, вона вибрала собі кузов типу ландоле.