Борис Микитович Піаніда (справжнє прізвище — П'янида; 30 травня 1920, Дячкове — 8 березня 1993, Ірпінь) — український живописець, монументаліст, мистецтвознавець і педагог; член Спілки художників України з 1947 року. Кандидат мистецтвознавства з 1951 року.

Біографія і творчість Народився 30 травня 1920 року в селі Дячковому (нині Полтавський район Полтавської області, Україна). Мистецтво студіював у Матвія Донцова та в Полтавському палаці піонерів у Леоніда Векштейна. У 1938—1941 роках навчався у Харківському художньому інституті. Брав участь у німецько-радянській війні. Нагороджений орденом Вітчизняної війни II ступеня (18 квітня 1991)Пианида Борис Никитович / Память народа. Юбилейная картотека. . У 1942 році отримав пораненя і контузію і був демобілізований.

У 1943—1944 роках навчався у художній академії в Загорську; у 1945—1947 роках — у Київському художньому інституті, був учнем Костянтина Єлеви, Олексія Шовкуненка, Тетяни Яблонської; у 1951 році закінчив аспірантуру при Академії архітектури УРСР.

Протягом 1951—1968 років працював у Києві в Інституті монументального живопису і скульптури Академії архітектури УРСР та у Київському зональному науково-дослідному інституті архітектури споруд Академії будівництва та архітектури УРСР; з 1968 року — викладач, доцент Київського художнього інституту. Член КПРС з 1972 року. Мешкав у Києві в будинку на вулиці Артема, № 12, квартира № 14.

Упродовж 1974—1993 років мешкав у місті Ірпені в будинку по вулиці Тургенівській, № 18 (отримав у спадщину будинок Матвія Донцова в якому, разом з дружиною, створив музей-садибу Матвія Донцова)Ирпенская буквица. Ирпенское культурологическое общество имени Дмитрия Паламарчука.. Помер в Ірпені 8 березня 1993 року. Похований у Ірпені.

Творчість Працював в галузях станкового (писав портрети, пейзажі) і монументально-декоративного живопису (розписи, мозаїка, вітражі), станкової графіки, а також історії мистецтв і художньої критики.

Живопис

«Автопортрет» (1938); «Дорога до Самарканда» (1944); «Портрет лейтенанта Н-ського санбата Т. Титаренко» (1944); «За рахунок ворога» (1945); «Переправа ковпаківців через Дніпро в місті Лоєві у 1942 році» (1947); «Щорс» (1949); «Зима в Загорську» (1949); «Пам'ятник Миколі Гоголю в місті Полтаві» (1952); «Портрет народного артиста УРСР Олексія Ватулі» (1954); «У вечірню годину» (1957); «Вечір» (1958); «Дніпропетровський мотив» (1961); «На Полтавщині. Влітку» (1962); «Осінній вечір» (1966); «Тополі» (1967); «Осінь тільки починається. (На бульварі Тараса Шевченка в Києві)» (1967); «Над ставом» (1968); «Портрет мистецтвознавця, реставратора Софії Київської Луки Калениченка» (1976); «Інтер'єр Володимирського собору в Києві» (1979); «У вітряний день» (1980); </div>

Графіка

«Бані Кирилівської церкви в Києві» (1972); «На новобудовах Києва» (1974); «Будинок-музей художника Матвія Донцова в Ірпіні» (1976); «У непогожий осінній день» (1978); «Скульптор Іван Шаповал» (1980).

Створив монументальні роботи для Будинків культури в міста Нової Каховки (1953—1954), селища Рутченкового (1955), села Ксаверівки (1960), Кременчуцької ГЕС (1959—1960). У 1964 році виконав панно із 37 композицій для клубу в Моринцях.

Окремі роботи художника збенрігаються у Національному художньому музеї України, Національному музеї історії України та Національномуй музеї Тараса Шевченка у Києві, Шевченківському національному заповіднику у Каневі, Полтавському, Дніпровському, Кіровоградському, Горлівському художніх музеях.

Брав участь у мистецьких виставках у Полтаві з 1940 року, Києві з 1945 року, Москві у 1947—1948, 1960 роках, Празі у 1948 році. Персональні виставки відбулися у Полтаві у 1968, 1980 роках, Києві у 1970, 1980 роках.

Праці Матвій Олексійович Донцов. Київ, 1962; К вопросу о развитии монументально-декоративного искусства в Украинской ССР // Строительство и архитектура. 1965. Вып. 2; Звіт митців Полтавщини // Мистецтво. 1968. № 3; Разговор о синтезе // Декоративное искусство СССР. 1968. № 6; Українське монументальне мистецтво. Київ, 1970; Василь Гнатович Непийпиво: Виставка живопису. Каталог. Київ, 1971; Павло Матвійович Горобець. Виставка живопису і графіки: Каталог. Київ, 1973; Зінаїда Зацепіна: Каталог виставки. Київ, 1977; Пензлем і різцем: [До 175-річчя народження Миколи Гоголя] // Народна творчість та етнографія. 1984. № 2.

У мистетві У 1978 році погруддя художника створив скульптор Іван Шаповал; У 2012 році вийшов документальний фільм режисера Ліни Агаркової «Борис Піаніда — науковець, митець, педагог»Анатолій Зборовський. Творець культурної атмосфери Ірпеня. / Українська Народна Рада Приірпіння. Ірпінська міська громадська організація УНР. 27 березня 2012..

Примітки

Література Піаніда Борис Микитович // ; Піаніда Борис Микитович //