Аюдаг

Аюда́г, Аю́в-Да́г (), Ведмі́дь-гора́ — гора на Південному березі Криму. Розташована в Ялтинському районі, за 4 км на схід від центру Гурзуфа й за 2 км на південний захід від центру Партеніта. Висота Аюдагу — 577 м, гірський масив трохи витягнутий у північно-західному напрямі на 2400 м, виступає в море на 2—2,5 км. Загальна площа — близько 5,4 км².

Від 1947 р. Аюдаг — пам'ятка природи, ландшафтний заказник загальнодержавного значення .

Назва Сучасна назва Аюдаг складається з двох кримськотатарських слів: , і . Зовнішнім виглядом гора схожа на ведмедя, що ніби припав до моря і п'є воду. Проте, як свідчить видатний дослідник Криму Петро Кеппен, ще на початку XIX століття кримські татари називали цю гору Буюк-Кастель, що означає «велика фортеця». П. Кеппен висловлює припущення, що в середньовіччі гора могла мати назву Айя, від .Кеппен П. И. Крымский сборник, СПБ,1837, с. 167 Потім грецька назва Айя трансформувалась у кримську Аю-Даг. На середньовічних італійських картах-портоланах Аюдаг позначений як Камілле («верблюд»).

Питання щодо назви гори в античну епоху найпроблематичніше. Аюдаг часто ототожнюється з мисом Парфеніон або Партеніон, на якому, за словами грецького географа Страбона, містився храм таврської богині Діви. Деякі дослідники, наприклад Іван Бларамберг, уважають, що в античних периплах Аюдаг позначений як мис Кріу-Метопон (Метопону), що означає «баранячий лоб». Проте обидва твердження спірні.

Геологія Аюдаг — класичний лаколіт. Виникла вона близько 150 млн років тому в середнеюрську епоху в результаті проникнення магми в розломи земної кори. Головною гірською породою Аюдагу є габродіабаз, дуже цінний будівельний та оздоблювальний матеріал з якого зроблено трибуни на Красній площі в Москві. Аюдаг — природний мінералогічний музей Південного узбережжя Криму, тут виявлено 18 нових мінералів. Наприклад, везувіан, невідомий в інших місцях Кримських гір.

Флора і фауна

Вершина і схили Аюдагу вкриті шибляком із вкрапленнями сосни кримської. Шибляковий деревостан складається із дуба скельного і пухнастого, граба східного, ясена високого, горобини звичайної і береки, клена польового, кизилу звичайного, держидерева звичайного, шипшини звичайної тощо. Зустрічаються також реліктові рослини: суничник дрібноплодий, ялівець високий і колючий, фісташка туполиста, рускус колючий та інші. Всього флора Аюдагу налічує 577 видів рослин, із них 44 занесені до Червоної книги.

На Аюдазі мешкають лисиця, борсук, куниця кам'яна, їжак білочеревий, заєць сірий, вивірка телеутка, дрібні гризуни, кажани та інші види ссавців. На скелях Аюдагу гніздяться мартини, рідше — баклани, у лісі — горлиці, сови, дятли, синиці, горобці, сойки, дрозди та інші види птахів. Із плазунів тут зустрічаються вужі, полози, ящірки, у тому числі і безногі — жовтопузи. 16 видів тварин Аюдагу занесені до Червоної книги. Із 1974 р. Аюдаг — заказник державного значення .

Історія Відомості про ранню історію Аюдагу уривчасті і суперечливі. Археологи знайшли на Аюдагу кремінні знаряддя праці епохи мезо—неоліту. В епоху пізньої бронзи — раннього заліза з IV ст. до н. е. по IV ст. н. е. на Аюдазі існувало поселення, яке деякі дослідники вважають таврським. У перші століття нашої ери гора та її околиці, можливо, потрапляють до зони впливу Боспорської держави.

Набагато краще вивчений і представлений археологічними пам'ятками середньовічний період. У VIII ст. на Аюдазі виникає великий укріплений монастир святих Апостолів Петра і Павла. Його фундатором вважають святого Іоанна, єпископа Готського. Згідно з агіографічними джерелами мощі святого Іоанна Готського покояться на території монастиряНикитский А. Житие преподобного отца нашего Иоанна, епископа Готфии // ЗООИД, 1883, № 13, але світу поки не явлені. Біля східного підніжжя Аюдагу містився головний храм обителі — базиліка святих Апостолів Петра і Павла. Залишки базиліки збереглися на території військового санаторію «Крим» в селищі Партеніт. Крім монастиря, на Аюдазі в середньовіччі виникає кілька невеликих поселень.

Монастир і поселення проіснували до кінця XV — початку XVI ст. Після турецької окупації узбережжя Криму в 1475 р. занепадають і зникають. Деякі дослідники вважають, що люди змушені були покинути Аюдаг, внаслідок зневоднення гори після землетрусу 1423 року.

Див. також Буру-Кая Четтеке-Узень Аю-Дагъ Суук-Су (урочище)

Примітки

Література

Байцар Андрій. Крим. Нариси історичної, природничої і суспільної географії: навч. посіб. Львів. нац. ун-т імені І. Франка.  — Львів. : Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2007.  224 с. Байцар Андрій. Географія Криму.: навч. посібник. Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2017.  301 c

Горный Крым. Атлас туриста / ГНПП «Картографія», Укргеодезкартографія ; ред.: Д. И. Тихомиров, Д. В. Исаев, геоинформ. подгот. Е. А. Стахова. — К. : ДНВП «Картографія», 2010. — 112 с. Алуштинский регион с древнейших времен до наших дней, Киев, 2002.

Кеппен П. И. О древностях Южнаго берега Крыма и гор Таврических, Спб, 1837.

Горный Крым. Атлас туриста / ГНПП «Картографія», Укргеодезкартографія ; ред.: Д. И. Тихомиров, Д. В. Исаев, геоинформ. подгот. Е. А. Стахова. — К. : ДНВП «Картографія», 2010. — 112 с.

Посилання

Экскурсия на Аю-даг Авторская экскурсия на Аю-даг описание маршрутов по горе Аю-даг Влас Михайлович Дорошевич. «Покойники моря» Розташування на мапі