Енергетичний перехід (, ) — значна структурна зміна в енергетичній системі. У ході енергопереходу збільшується частка нових первинних джерел енергії та відбувається поступове витіснення старих джерел у загальному обсязі енергоспоживання.
Сучасний енергоперехід — це перехід декількох країн до сталих економік шляхом відновлюваної енергетики, енергоефективності та сталого розвитку. Термін та історія Термін завдячує своїм існуванням публікації 1980 року німецького Інституту Прикладної Екології (), в якій йшлося про необхідність повної відмови від ядерної енергії та енергії з нафти.Krause, Bossel, Müller-Reißmann: Energiewende — Wachstum und Wohlstand ohne Erdöl und Uran, S. Fischer Verlag 1980, ASIN: B0029KUZBI. (Енергетичний перехід — Зростання та Багатство без Нафти та Урану) 16 лютого того ж року в німецькому Федеральному міністерстві Навколишнього Середовища в Берліні відбувся симпозіум під назвою Енергетичний перехід: поступова відмова від атомної енергетики та захист клімату. Погляди Öko-Institut, які спочатку зустріли в штики, поступово стали базовими в енергетичній політиці. В наступні десятиріччя термін розширювався у значенні, та набув свого поточного змісту не пізніше 2002 року.
'Енергетичний перехід' означає суттєву зміну у енергетичній політиці: він включає переорієнтацію політики від попиту до пропозиції та зміну від централізованої до розподіленої генерації (наприклад, виробництво тепла та електроенергії у дуже маленьких когенераційних установках), яка має замінити перевиробництво та споживання енергії, якого б можна було уникнути за рахунок енергозберігаючих заходів та збільшеної ефективності.
У більш широкому сенсі, енергетичний перехід також включає демократизацію енергетики:Henrik Paulitz: Dezentrale Energiegewinnung — Eine Revolutionierung der gesellschaftlichen Verhältnisse . IPPNW. (Децентралізоване виробництво енергії — революціонування соціальних відносин) Accessed 20 January 2012. У традиційній енергетичній галузі, декілька великих енергетичних компаній з великими централізованими генераціями (ТЕС, ГЕС, АЕС), домінують на рику як олігополія та, як наслідок, накопичують турбуючий рівень економічної та політичної влади. Натомість, виробництво відновлюваної енергії, як правило, може бути створено децентралізовано. Громадські (муніципальні, регіональні) вітряні ферми та сонячні парки можуть прямо залучати громадян у виробництво електроенергії.Mit Bürgerengagement zur Energiewende . (Залучення громадян для енергетичного переходу) Вебсайт організації Deutscher Naturschutzring. Cited as of 17 February 2012. Фотоелектричні системи можуть навіть встановлюватись індивідуально. Муніципальні енергопроекти можуть навіть приносити фінансову вигоду громадянам, в той час, як традиційна енергетика має лише обмежене коло власників. Також дуже важливим є, що децентралізована структура виробництва відновлюваної енергії створює додану вартість на місцях і мінімізує відтік капіталу з регіону. Таким чином, джерела відновлюваної енергії відіграють важливу зростаючу роль у муніципальній енергетичній політиці, і часто підтримуються місцевою владою.
В історії виділяються чотири енергопереходи, в даний час світ знаходиться на початку четвертого. :
перший енергоперехід — від біопалива (дрова, деревне вугілля тощо) до вугілля (частка вугілля в первинній енергії в 1840 — 5 %, в 1900 — 50 %); другий енергоперехід — збільшення частки нафти в первинній енергії (1915 — 3 %, 1975 — 45 %); третій енергоперехід — розширення використання газу (1930 рік — 3 %, 2017 — 23 %); четвертий енергоперехід — перехід до відновлюваних джерел енергії: енергії вітру, Сонця, припливів тощо (2017 рік — 3 %).
Сучасні енергетичні переходи розрізняються за мотивами та цілями, рушійними силами та управління. З розвитком національні енергосистеми ставали дедалі більше інтегрованими, перетворюючись на великі міжнародні системи, які ми спостерігаємо сьогодні. Історичні зміни енергетичних систем широко вивчені. Хоча в історії зміни в енергетиці, як правило, розгорталися протягом багатьох десятиліть, це спостереження може виявитися не застосовним до нинішнього енергетичного переходу, який відбувається в інших політичних та технологічних умовах.
Загальний опис сучасного енергетичного переходу
Кінцевою метою сучасного (четвертого) енергетичного переходу є відмова від використання вугілля та інших невідновлюваних енергоресурсів.
Цілі ЕС вимагають зростання частки відновлюваної енергії у загальному споживанні до 35 % до 2020 року.Brüssel gibt Wien strenge Klimaziele vor , Der Standard, 3 December 2007. Поточний перехід до відновлюваних джерел енергії та інших видів стійкої енергетики значною мірою обумовлений точкою зору, що глобальні викиди вуглецю мають бути зведені нанівець. Оскільки викопне паливо є найбільшим джерелом викидів вуглецю, обсяг викопних видів палива, який може вироблятися, був обмежений Паризькою угодою COP21 від 2015 року, щоб підтримувати глобальне потепління на рівні нижче 1,5 ° C. В останні роки термін «енергетичний перехід» використовується для позначення початку стійкої енергетики рахунок ширшій інтеграції відновлюваних джерел енергії у сферу повсякденного життя (перехід до так званої «зеленої економіки»).
Спроби прискореного переходу до використання відновлюваної енергії пов'язані з ризиками (див. Світова енергетична криза), що випливають з нестабільності її вироблення та необхідністю збільшення видобутку корисних копалин (наприклад, металів для виробництва акумуляторів), що веде до погіршення екологічної ситуації.
Відновлювані джерела енергії включають вітер, біомасу, біогаз (наприклад, звалищний газ та газ стічних вод), гідроенергетику, сонячну енергетику (теплову та фотоелектричну), геотермальну енергетику, енергію морських хвиль та океану. Ці відновлювані джерела покликані слугувати альтернативою до викопного палива (нафта, вугілля, природний газ) та ядерного палива (урану).
Розрізнені заходи часто мають лише обмежений потенціал, тому для своєчасної реалізації енергетичного переходу потрібно кілька підходів паралельно. Енергоконсервація (або енергозбереження — вужчий, але широковживаний в Україні термін) () та поліпшення енергоефективності відіграють у цьому важливу роль. Прикладом ефективної енергоконсервації є покращення ізоляції будівель (термосанація); прикладом покращення енергоефективності є когенерація тепла та електроенергії. Розумний лічильник електроенергії може планувати споживання електроенергії на час, коли вона дешевша.
По завершенню перехідного періоду, при подальшому зростанні виробництва відновлюваної енергії, очікується, що через 50 років вона повністю (або майже повністю) замінить традиційну (відповідно до прогнозу 2011 року Міжнародного Енергетичного Агентства (МЕА), значно знизивши викиди парникових газів.
Статус в окремих країнах
Австрія
З огляду на географічне розташування, виробництво енергії в Австрії значною мірою здійснюється з відновлюваних джерел, переважно гідроенергетика. Більше 76 % внутрішнього виробництва в 2009 році дала відновлювана енергетика, 14 % було отримано спаленням природного газу та 9 % спаленням нафти.Австрійський Енергостатус 2009 (PDF; 1.58 MB) документ Федерального Міністерства Економіки, Сім'ї та Молоді, ст. 1-2. Відповідно до Федерального Конституційного Закону Без'ядерної Австрії, в Австрії не має діючих АЕС.
Але Австрія не виробляє достатньої кількості енергії — власне виробництво складає лише 31 % загальноавстрійського споживання, яке серед іншого включає транспорт, виробництво електроенергії та обігрів. Нафта становить бл. 42 % загального споживання енергії, відновлювальна енергія — 23 %, газ — 23 %, та вугілля — 12 %. Тому по відношенню до загального енергоспоживання, доля відновлювальних джерел енергії виросла лише на 1 % за останні 20 років. І відсутній тренд до енергетичного переходу в виробництві екоенергії — фактична доля якої в Австрії постійно знижується протягом останніх 10 років, незважаючи на те, що екоенергія (електроенергія з біомаси) постійно зростає — з 37 ТВт/г у 1997 р. до 45 в 2010 р.
Однак енергетичний перехід в Австрії можна побачити в деяких містах, селах та регіонах. Наприклад, місто Гюссінг у землі Бургенланд є першопрохідцем у незалежному та сталому виробництві енергії. З 2005 року, Гюссінг виробляє більше тепла (58 ГВт/г) та електроенергії (14 ГВт/г) від відновлювальних джерел, ніж потрібно місту.Зразковий Гюссінг — А чи Ви знали, що… . Бургенланд планував отримувати всю потрібну електроенергію з відновлювальних джерел вже з 2013 року — відповідно до резолюції парламенту землі від 08.06.2006 р. Досягнути цього передбачалось переважно за рахунок встановлення додаткових вітряків — реалізація всіх запланованих проектів повинна була збільшити кількість турбін до 290, з загальною потужністю до 520 МВт.Austrian Wind Power — Stromautarkie .Forschen & Entdecken , 01/2012.
Велика Британія Велика Британія в першу чергу фокусується на вітроенергетиці (як на землі, так і на морі), і зокрема сильно пропагує створення офшорної вітроенергетики. Маючи встановлену потужність офшорної вітроенергетики бл.2,1 Гігаватт (бл. половини світової потужності світової), Британія є тут беззаперечним лідером. На кінець 2012, країна мала 8,4 Гігаватта встановленої потужності вітрової енергетики, що дозволило їх зайняти 4-те місце в світі, після Китаю, США та Німеччини. Спочатку виробництво вітрової енергії підтримувалось системою квот, але це не давало ефекту — встановлені цілі зростання частки в загальному виробництві електроенергії постійно порушувались. Для виправлення цього, замість квот уряд запровадив зелений тариф.Erneuerbare Energien: Quotenmodell keine Alternative zum EEG . Німецький інститут економічних досліджень (DIW), Wochenbericht 45/2012, S.18f. accessed on 14 April 2013.
Данія Данія, як країна, залежна від імпорту нафти, сильно постраждала від нафтової кризи 1973 року. Це спричинило громадське обговорення щодо побудови АЕС для диверсифікації поставок енергії. Однак виник сильний антиядерний рух, який піддав значній критиці плани уряду щодо АЕС,<ref>Сонце: Воно встало на Півночі . В Tagesspiegel, 18.10.2010. Retrieved 19 October 2012.</ref> і це зрештою призвело до резолюції 1985 року не будувати ніяких АЕС у Данії.Атомна енергія в Данії . Retrieved 19 October 2012. Натомість країна вирішила обрати відновлювальну енергетику, з фокусом на вітроенергетиці. Вітрові турбіни для виробництва енергії вже мали давню історію в Данії, починаючи з кінця 19 сторіччя. І ще в 1974 панель експертів зазначала, «що можливим є задоволення до 10 % данської потреби в електроенергії за рахунок вітроенергетики, без якихось особливих технічних проблем для мереж електропередач.»Erich Hau, Windkraftanlagen: Grundlagen, Technik, Einsatz, Wirtschaftlichkeit, Berlin — Heidelberg 2008, p45. Данія розпочала реалізацію проектів вітроелектростанцій — хоча спочатку з невеликим успіхом.