Рамакрішна Парамахамса (ім'я при народженні — Гададхар Чаттопадх'яй, ; 18 лютого 1836, Камарпукур, Бенгалія — 16 серпня 1886, Калькутта) — індійський гуру, реформатор індуїзму, містик, проповідник. Рамакрішна був вчителем Свамі Вівекананда.

Біографія Усупереч індійській традиції звертати увагу саме на вчення святих, збереглися справжні дані про нього і оточення завдяки тому, що його учні часто були досить освіченими. Найбільше інформації дійшло від Свамі Сарадананди, учня Шрі Рамакрішни, що написав його біографію «Шрі Рамакрішна Лілапрасанґа». Книга перекладена англійською мовою у двох версіях: Swami Jagadananda Sri Ramakrishna The Great Master і Swami ChetananandaSri Ramakrishna and His Divine Play.

Найвідомішим записом вчення Рамакрішни є Шрі Рамакрішна Катхамріта, написана мовою бенгалі Магендранатхом Ґуптою (Шрі М.), в англійському перекладі Swami NikhilanandaThe Gospel of Sri Ramakrishna.

Дитинство 18 лютого 1836 р. у селі Камарпукур у бідного брагманського подружжя Кхудірама і Чандрамані народився молодший син Ґададгар Чаттерджі, якого згодом назвуть Рамакрішною (згідно з останніми дослідженнями ім'я Рамакрішна було дано йому відповідно до сімейної традиції). Його батьки були бідними і важко зводили кінці з кінцями. У селі він був загальним улюбленцем. З роками любов мешканців села до Рамакрішні зростала. Він був артистично обдарованим хлопчиком — умів співати, танцювати, брав участь у виставах, вирізьблював фігурки богів; його дотепні жарти приносили радість людям. Але він не дуже охоче займався в школі, говорив, що шкільне навчання не дає йому того знання, якого він прагне, а вчить тільки заробляти гроші. Спілкуванню з однолітками він віддавав перевагу розмовам із мандрівниками, які, здійснюючи паломництво в священне місто Пурі, по дорозі часто зупинялися в його селі. Він захоплено і уважно слухав їхні розмови на духовні теми, служив їм.

Коли настав час церемонії надягання священного шнура (Упанаяна, обряд скоєний над хлопчиками з касти брагманів), між Рамакрішною та його дорослими родичами стався конфлікт. Він наполягав на необхідності виконання обіцянки, даної їм однієї з жінок села — прийняти під час церемонії їжу з її рук, незважаючи на те, що вона була шудрою. Це було порушення традицій. Але Рамакрішна був твердий у своєму рішенні. Він сказав: «Яким я буду брагманом, якщо не виконую своєї обіцянки?». І зрештою дорослим довелося поступитися волі хлопчика.

Тим часом після смерті батька сімейне фінансове становище погіршувалося з кожним днем. Рамкумар, старший брат Рамакрішни, керував невеликою санскритською школою у північній частині Калькутти. Рамкумар привіз Рамакрішну до Калькутти, сподіваючись, що зможе навчити його санскриту. Він також припускав, що Рамакрішна зможе заробити трохи грошей для сім'ї, допомагаючи йому виконувати його обов'язки жерця.

Прийняття обов'язків жерця та початок духовної практики У цей час Рані Расмані, багата жінка, але не брагманка, заснувала великий храмовий комплекс у Дакшинешварі, у північному передмісті Калькутти. Вона шукала відповідного жерця для храму Калі, але брагмани відмовлялися служити в ньому. Хтось порадив Расмані запропонувати це місце Рамкумару. І він, підкоряючись обставинам, прийняв цю пропозицію. Через кілька днів слідом за братом у Дакшинешвар приїхав Ґададгар (Рамакрішна). Через кілька років через слабке здоров'я Рамкумар змушений був залишити службу в храмі і Ґададгар довелося прийняти обов'язки жерця. Коли Ґададгар почав поклонятися Калі, він став питати себе, чи поклоняється він шматку каменю чи живій богині. Якби він поклонявся живій Богині, чому вона не реагує на його поклоніння? Він молився їй усім серцем, а вона не відповіла йому. Це не давало йому спокою. Чи він зовсім не вартий того, щоб мати Калі дала йому знак, що вона задоволена їм? Але ж були такі віруючі, як Рампрасад, якого вона щедро обдарувала своєю благодаттю. Чому ця благодать не проливається на нього? Чому вона така жорстока до нього? І щовечора він вигукував: «О, Мати, пройшов ще один день, і ти не прийшла до мене. Чому ти така жорстока?». Іноді, з закусаними до крові губами, у розпачі він катався по землі. Люди думали, що Рамакрішна оплакує смерть своєї матері. Настав день, коли його нетерпіння стало настільки болісним, що він зважився на самогубство. Він зірвав зі стіни меч і готовий був завдати собі смертельного удару. Те, що сталося потім, Рамакрішна описує так: «Я побачив океан Духу, нескінченний, сяючий. Куди б я не глянув, скрізь здіймалися величезні хвилі, що світилися… Вони розбивалися з мене, вони поглинали мене. Я задихався. Я знепритомнів і впав. Навколо мене котив свої хвилі океан невимовної радості. І в самих глибинах своєї істоти я відчув присутність Божественної матері».

Одруження

Незабаром Рамакрішна став переживати все більш тривалі періоди екстатичного стану, під час яких він повністю переставав усвідомлювати навколишню реальність. Він уже не міг сам дбати про себе і, звичайно, не міг виконувати обов'язки жерця. Одні вважали, що він зовсім збожеволів, інші думали, що він страждає на істеричні напади. Чутки про хворобу Рамакрішни сягнули його села. Звичайно, його мати була дуже стривожена і наполягала на тому, щоб Рамакрішна повернувся додому. Він підкорився. Поспостерігавши за поведінкою сина, Чандрамані дійшла висновку, що Рамакрішна здоровий. Але все ж таки сусіди порадили їй одружити сина — одруження могло вплинути на нього. Мати занепокоїлася, що син відкине її пропозицію. Вислухавши матір, він не заперечив їй, а поставився до пропозиції з цікавістю. Він навіть вказав, де йому належить знайти наречену. Цією дівчиною стала Сарада, дочка Рамчандра Мукерджі, із сусіднього села Джайрамбаті. Весілля відбулося; Рамакрішні цієї пори було 24 роки, Сараді — 7 років. Вона була першою ученицею Шрі Рамакрішни. Він навчив її усьому тому, чому сам вивчився від різних ґуру. Вважається, що вона успішно пройшла кожну релігійну практику так само швидко, як Шрі Рамакрішна. Вражений її духовним потенціалом, він став розглядати її як саму Мати Всесвіту і здійснив Пуджу (поклоніння) їй, розглядаючи Сараду як справжню Тріпура Сундарі Деві. Він сказав: «Я розглядаю тебе як мою власну матір і як Мати, яка перебуває у храмі». Рамакрішна переконав Сараду Деві в тому, що вона була не тільки матір'ю його молодих учнів, а й всього людства. Спочатку Сарада Деві соромилася цього призначення, але поступово почала виконувати його, вкладаючи в це всю душу. Люди, віддані їхньому вченню, вірять, що її зречення було вражаючою якістю, яке вона розділяла зі своїм чоловіком рівною мірою, якщо не більше за нього. Вважають, що справжня природа їхніх стосунків та спорідненості перебуває вище розуміння звичайних умів. Шрі Рамакрішна після постійного близького спілкування з нею дійшов висновку, що її ставлення до нього є виключно духовним планом. Їхні послідовники переконані, що, незважаючи на те, що вони жили разом день і ніч, жодних інших думок, окрім божественної присутності, не виникло в їхніх умах. Опис таких безперервних божественних стосунків між двома душами протилежного роду є унікальним в історії релігій і не відомий в жодній з минулих агіографій. Після смерті Шрі Рамакрішни Сарада Деві сама стала релігійним вчителем.

Продовження духовної практики Після приїзду в Дакшинешвар Рамакрішна знову розпочав досвід духовного розуміння. І коли б він не побажав, Калі являлась йому, але він почав просити про більше. Він просив Калі вказати йому інші шляхи розуміння її. Пізніше Рамакрішна скаже: «Я мав можливість пройти різні шляхи розуміння Бога». Як би почувши молитву Рамакрішни, один за одним у його житті з'являються вчителі, щоб повести його своєю дорогою знання. Серед учителів була мандрівна черниця Бгайраві, послідовниця тантричного вчення. Вона мала не лише глибокі йогічні та тантричні знання, а й мала великий практичний релігійний досвід. Крок за кроком рухалися вони шляхом пізнання. І велике було здивування Бхайраві легкістю та швидкістю, з якими її учень засвоював нові знання. Ще одним учителем, який дуже вплинув на життя Рамакрішни, був Тота Пурі, мандрівний аскет із чернечого ордену, зазвичай званого нага (від нанга — голий, оголений). Він був суворим адвайтистом, який не визнавав навколишній світ реальністю. Для Тота Пурі єдиною реальністю був Брагман — Найвище Я. Тота Пурі був уражений силою духу молодої людини. Він сказав, що познайомить його з філософією недвоїстості (Адвайтою) і посвятить у чернечий сан. І Рамакрішна почав вчитися недвоїстості у Тота Пурі. Навчання можна вважати закінченим тоді, коли учень усвідомив свою справжню Природу як вияв Вищого Сущого. Це усвідомлення відбувається лише під час трансцендентального досвіду, відомого як нірвікальпа самадгі. Цей досвід відкриває природу єдності всього сущого, він дає розуміння того, що всі — і людина, і тварини, і рослини, весь всесвіт — суть єдині, і їх природа — «буття — свідомість — блаженство». Рамакрішна поринув у стан нірвікальпи самадгі і перебував у ньому три дні та три ночі. Тота Пурі був уражений. Він сам досяг такого стану лише через сорок років завзятих зусиль, а його учень досяг успіху з першої спроби. І, диво з чудес — він перебував у цьому стані цілих три дні та три ночі, не подаючи жодних ознак життя. Однак на цьому не припинилися духовні пошуки Рамакрішни. Він хотів випробувати все. І якою б не була дорога, якою йшли святі люди до Бога, — широкою чи вузькою, прямою чи звивистою, — він усі їх хотів пройти, все хотів випробувати. І щоразу, коли Рамакрішні потрібен був учитель у цьому пошуку, він приходив. Таким чином він пропустив через себе різні форми релігійного досвіду від фетишизму до недвоїстості. Як говорили його сучасники після відходу Тота Пурі, Рамакрішна залишався протягом шести місяців у стані самадгі.

Наступне життя Поступово ім'я Рамакрішни стало відомим у колах калькуттської інтелігенції: подібно до магніту, він став залучати справжніх шукачів Бога — одні приходили побачити його, інших він відвідував сам. Він навчав основним положенням релігій невпинно протягом п'ятнадцяти років у вигляді притч, метафор, пісень і найбільше прикладом життя. 1885 року в нього розвинувся рак горла. Рамакрішна помер 16 серпня 1886 року в садовому будинку у північному передмісті Калькутти, Коссіпурі. Він залишив по собі групу з 16 відданих молодих учнів, очолену відомим релігійним діячем і оратором Свамі Вівеканандою, а також безліч послідовників у всіх кінцях світу.

Релігійні аспекти

Повчання Шрі Рамакрішна підкреслював, що усвідомлення Бога є найвищою метою існування всіх живих істот. Отже, йому релігія слугувала засобом досягнення цієї мети. Містична реалізація Шрі Рамакрішни, класифікована традицією індуїзму як нірвікалпа самадгі (буквально, «постійна медитація», що вважається зануренням у всеосяжну свідомість), привела його до впевненості, що різні релігії є різними шляхами досягнення абсолютної реальності і що остаточна дійсність ніколи не може складатись з людських понять. Це узгоджується із заявою «Ріґведи», яка свідчить, що «Істина одна, але мудреці називають її різними іменами». Як результат цієї думки, Шрі Рамакрішна справді провів різні періоди життя практикуючи власне розуміння ісламу, християнства та різних йогічних та тантристських напрямів у межах індуїзму.