Ліза Гастоні (; повне ім'я Елізабетта Гастоні; , Алассіо, Італія) — італійська акторка та модель.
Біографія Батько Лізи Гастоні був італійцем, а мати — ірландкою, після Другої світової війни вона переїхала до Лондона, де розпочала кар'єру фотомоделі та акторкиGASTONI, Lisa treccani.it Процитовано 24 червня 2023. У 1960-х роках Гастоні почала зніматися в італійському кіно, граючи у деяких жанрових фільмах. Згодом, після нетривалого шлюбу з відомим професором фізики Констатином Маносом, у неї зав'язалися стосунки з продюсером Джозефом Фрайдом, з яким 1966 року вона знялася у фільмі Карло Ліццані , в якому вона вирізня́лася в ролі Кандіди, компаньйонки злочинця , з прізвиськом «соліст на автоматі», у виконанні . Фільм мав значний успіх, а гра Лізи Гастоні була відзначена «Срібною стрічкою».
Однак, найтісніше пов'язаним з особистістю Лізи Гастоні, став культовий фільм «Дякую, тітонько» (1968) Сальваторе Сампері, де вона виконала роль тривожної та витонченої зрілої жінки, яка була вплутана в психологічно-травматичні кровозмішувальні стосунки зі своїм племінником, що прикидався паралізованим. Роль племінника зіграв молодий актор , який до цього мав успіх в картині «Кулаки в кишені» Марко Беллокйо. Його роль була нагороджена «Золотою тарілкою» та «Давид ді Донателло».
Проте у 1970-х роках Гастоні почала менше зніматися, через те, що вона віддавала перевагу зніматися у фільмах з більш якісними сценаріями. Після появи у «» (1973) , 1974 року вона зіграла роль Кларетти Петаччі в «» Карло Ліццані та «» , за яке наступного року вона отримала свою другу «Срібну стрічку».
Після свого театрального дебюту 1979 року у виставі «» , у постановці , Гастоні пішла зі сцени, присвятивши себе живопису та письменницькій діяльності. В середині 2000-х року Гастоні знову повернулася на сцену, з успішними виступами у кіно та на телебаченні, отримавши ще одну номінацію на премію «Давид ді Донателло» та «Срібну стрічку» за фільм Ферзана Озпетека «Біль чужих сердець» (2005).
Фільмографія
Примітки
Посилання