ЗакарпаттяГерб Закарпаття Футболом у Закарпатській області керує Федерація футболу Закарпаття, створена 17 травня 1997 року. До краю цей вид спорту потрапив з Угорщини. Спортивний клуб «Русь» (Ужгород) був найсильнішою командою Закарпаття 1930-х років і в сезоні 1936—1937 виступав у найвищій лізі Чехословаччини. Після Другої світової війни чимало вихованців місцевого футболу грали в складі київського «Динамо».

Футбол у Закарпатті

Австро-Угорщина Закарпаття — це єдина частина України, розташована за Головним Карпатським хребтом. Розвиток футболу на цій території тісно зв'язаний з історією цього краю, який впродовж ряду століть входив до складу Угорщини. У 1919 p., після відділення Закарпаття від Угорщини, створено з основної його частини окрему автономію в межах Чехо-Словаччини, т. зв. «Підкарпатську Русь» або «Карпатську Україну». З 1938 р. межі Карпатської України зазнали кількох змін. Після Віденського арбітражу адміністративна одиниця Закарпаття в межах Угорщини (1939–1944) була зменшена, натомість її збільшено на захід за рахунок Словаччини. Таким чином Закарпаття в межах України обіймає ту саму територію, що й в межах Чехо-Словаччини, збільшену територією навколо смт. Чоп і становить окрему адміністративно-територіальну одиницю — Закарпатську область (12 800 км² і 1 254 396 мешканців на 1.12.2012). Завдячуючи частій зміні державних кордонів та політичних режимів значна частина старшого покоління у ХХ століттю протягом свого життя набували громадянства чотирьох або й п'яти держав, не переступаючи кордонів рідного селища. Усе це щораз, при зміні державних систем, разом зі зміною державної мови, приносило зміни у культурне життя, сліди чого у цьому регіоні можна впізнати досі.

В Угорщині футбол вперше був згаданий, як «англійська гра ногами» у книзі «Атлетичні заняття», написаній у 1879 р. Лайошем Молнаром і графом Микшем Естерхазі. 1882 р. в будапештській реформатській головній гімназії вже було створено перше спортивне товариство. У наступні роки були створені столичні клуби: «Уйпешт» (1885), MTK (1888), БТК (1897), ФТК (1899) і «Кішпешт» (1909). 1891 р. у Будапешті вперше провели усеугорські спортивні змагання серед учнів. Федерація футболу Угорщини свою діяльність розпочала 19 січня 1901 р., внаслідок чого на початку ХХ століття стало більше передових футбольних команд. У Закарпатті розвиток спорту розпочався також у восьмидесятих роках XIX століття. В Ужгороді розпочали грати у футбол з 1893 р. учні старших класів навчальних закладів. 15 серпня 1901 р. відбулася перша офіційна футбольна зустріч між збірною учнів міста та командою «Будапештського атлетичного клубу» (БАК). Символічно цей день був прийнятий днем створення Федерації футболу Закарпаття. У наступні роки гра швидко стала популярною і в інших містах краю. У 1902 р. утворилося «Товариство ужгородських футболістів», яке, однак, проіснувало недовго. Але діяльність «Ужгородського атлетичного клубу» (УАК), заснованого у 1906 р., вже стала важливою віхою в історії футболу на Закарпатті. Адже УАК якраз сто років тому, у 1914 р. виграв першість серед команд Північної та Північно-Східної Угорщини. Після цього він здолав переможця чемпіонату південної частини країни і завоював право боротися за перехід до другої ліги угорської першості. Однак Перша світова війна завадила цьому першому серйозному успіху закарпатських футболістів. (Удруге бойові дії перекреслили сподівання гравців і прихильників УАК у 1944-му, коли клуб виборов путівку до вищого ешелону чемпіонату. Виступити в еліті команді не судилося − невдовзі вона припинила існування.)

Чехо-Словаччина

Після розпаду Австро-Угорщини у 1918 і 1919 рр. утворилася низка держав, зокрема й Чехо-Словаччина (ЧСР). На засаді рішень Мирової Конференції в Парижі територія Закарпаття потрапила до її складу. Згідно з розпорядженням тамтешньої футбольної асоціації, на Закарпатті були створені так звані жупи − слов'янська (у неї увійшли чеські та словацькі футболісти) та угорська. У 1934 р. було реорганізовано усю систему національного чемпіонату. Із найкращих футбольних команд створювалися так звані «дивізії», яких було п'ять: середньочеська, дивізія чеської провінції, моравсько-сілезька, словацько-підкарпатська та дивізія німецького союзу. Тобто, система розіграшу футболу у ЧСР проводилася за національним принципом. Словацька дивізія була розділена на дві групи — Західну (команди західної і середньої Словаччини) та Східну (команди східної Словаччини і Закарпаття). На підставі попередніх спортивних результатів у Східну Словацько-Підкарпатську дивізію було включено дві найсильніші слов'янські команди («Русь» та ЧсСК (Ужгород)) і дві угорські футбольні дружини, які у своєму національному розіграші зайняли перші два місця (МШЕ (Мукачеве) та БФТК (Берегово)). У 1936 р. спортивний клуб «Русь» досягнув помітного результату. Вигравши першість східнословацької та підкарпатської зони, і завдавши поразки переможцю західнословацької зони, команда здобула титул чемпіона Словаччини і разом з тим прописку у вищій національній лізі.

У березні 1939 р. згідно з рішеннями Віденського арбітражу від 2 листопада 1938 р. та від 30 серпня 1940 р. Закарпаття, Північна Трансільванія і Секейський край знову увійшли до складу Угорщини. У роки Другої світової війни помітного успіху досягнув найстаріший ужгородський клуб — УАК. Сезон 1943/1944 р. у другій лізі він завершив на першій сходинці і завоював право змагатися у вищій футбольній лізі Угорщини. Однак вдалося провести лише кілька матчів, оскільки фронт наблизився впритул до кордонів країни.

На високий рівень національного футболу тих часів вказує, що Чехо-Словаччина посіла друге місце на чемпіонаті світу у Італії. Збірна Чехословаччини на чемпіонаті світу у Чилі й удруге поспіль завоювала срібні медалі. Між тим угорська національна команда на чемпіонаті у Франції та поспіль у Швейцарії теж стала другою у світі.

Найвідомішими закарпатськими гравцями міжвоєнного періоду були володарі Кубка Мітропи Олекса Бокшай і той Геза Калочаї, який на території сучасної України досі носить гучний статус першого фіналіста чемпіонатів світу. Бокшай, який у 1937 р. перейшов з «Русі» до празької «Славії» став наступником легендарного голкіпера Франтішека Планічки і був головним тренером збірної Чехословаччини. Уродженець Берегового Калочаї грав у «Спарті» у 1932—1937 рр., виступав за збірні Чехословаччини і Угорщини, та був помічником головного тренера угорської національної збірної команди. За першу чи другу збірну Чехословаччини виступали ще закарпатці Самуїл Шілінгер, Йосип Криж та Олекса Бокотей, за збірну Угорщини — Ласло Пешовнік, а видатний бомбардир ужгородської «Русі» Цебек Чанчінов входив до складу збірної Праги.

СРСР Восени 1944 р. на Закарпатті було проголошено самостійну державу — Закарпатську Україну зі своїм урядом — Народною радою. Це державне утворення проіснувало лише до липня 1945 р., коли відбулося возз'єднання з УРСР на підставі волевиявлення населення краю через прийняття Першим З'їздом народних комітетів Закарпатської України постанови «Про возз'єднання з Радянською Україною». Першим чемпіоном України у 1946 р. став ужгородський клуб «Спартак», який був створений із футболістів різних місцевих команд. Адже крім збережених кадрів та ігрових навичок, закарпатські спортсмени мали доволі хороший вишкіл у чехословацький та угорський лізі. Угорський футбол базувався на техніці, у той час як чеський був більш силовим і жорстким. Закарпатцям вдалося перейняти як одну, так й іншу риси. Водночас радянський футбол більше спирався на фізичні якості спортсменів. Закарпатці, перейнявши плюси всіх трьох систем, виглядали доволі незвично. Окрім 1946 р., ужгородський «Спартак» став чемпіоном України і в 1950-му та в 1953 рр., а у 1950 р. завоював і Кубок УРСР. Після реорганізації системи розіграшу першостей СРСР у 1971 р. змінила назву й ужгородська команда. Тепер вона вже називалась «Говерла» і виступала у другій лізі української зони. Перший рік провели не зовсім вдало (20 місце серед 26-ти команд), а ось в 1972 р. ужгородці вже були другими серед 24-х дружин у другій лізі. Це було останнє найвище досягнення команди у чемпіонатах СРСР. До успіхів «Спартака» долучився ще й мукачівський «Більшовик», який став чемпіони республіки 1947 р., фіналістом розіграшу Кубка УРСР з футболу 1948 та учасником першості СРСР у другій групі команд майстрів у 1948–1949 рр.

Саме це покоління гравців й поклало початок так званій «закарпатській футбольній школі». У цей час Закарпаття стало справжнім «футбольним клондайком» для цілого Радянського Союзу. Характерною особливістю перших післявоєнних та початку 50-х років в українському футболі став прихід у найсильніші клуби СРСР великої кількості талантів із Закарпаття, серед яких Михайло Михалина, Ернест Юст, Тиберій Попович та Михайло Коман були першими закарпатцями у складі збірної команди УРСР та другої збірної СРСР. До «сборной» футболістів «Динамо» чи інших українських клубів майже не викликали. (Першим українським гравцем, який вийшов у матчі за СРСР став Віктор Фомін у 1955 р. Лише кілька поєдинків зіграли Віктор Каневський (5 ігор) і Олег Макаров (1 гра), а стабільним гравцем збірної з українських футболістів став тільки півзахисник київського «Динамо» Юрій Войнов — єдиний представник українських клубів на чемпіонаті світу 1958, де вперше виступав Радянський Союз. У складі збірної він став чемпіоном Європи 1960 р.) Першим представником Закарпаття у головній команді Радянського Союзу був Іван Мозер, до якого пізніше долучився Йожеф Беца. До речі, першим представником Закарпаття в олімпійській збірній країни був найкращий бомбардир київського «Динамо» в чемпіонаті 1950 р. — Дезидерій Товт. (У 1954 р. «Динамо» вперше завоювало Кубок СРСР, а у 1961 р. столична команда вперше у історії чемпіонатів Радянського Союзу стала переможцем з-поза Москви. Того ж року Кубок здобув «Шахтар» (Сталіно). Український футбол ставав дедалі помітнішим на всерадянській арені. «Динамо» (Київ) під керівництвом Віктора Маслова у 1966–1968 рр. повторило рекорд ЦСКА (Москва), перемігши у 3 чемпіонатах СРСР поспіль. У 1966 р. відрив киян від «срібного» призера, ростовського СКА досяг 9 очок. У період від 1965 до 1975 р. «Динамо» (Київ) тільки 1 раз опускалося нижче від 2-го місця в першості СРСР (7 позиція у 1970 р.), підсумок тих 11 сезонів: 6 чемпіонств і 4 віце-чемпіонства. Поспіль ця команда ставала чемпіоном у 1977, 1980, 1981, 1985, 1986 та у 1990 рр. Київське «Динамо» також здобуло Кубок володарів кубків (1986), а на чемпіонаті світу у Мексиці 1986 року у складі команди СРСР було 12 «динамівців».)

З 1947 по 1991 рр. у клубах вищої ліги СРСР грали понад сто закарпатців! Тренери робили паломництва на Закарпаття у пошуках талановитих футболістів по селах та містечках. Чимало клубів приїжджало сюди на перші весняні збори. Проводячи контрольні матчі з місцевими командами, пильне тренерське око обов'язково вихоплювало кілька здібних юнаків, яких відразу забирали з собою. Починаючи з кінця 50-х років Закарпаття дало Україні з десяток найвідоміших футболістів, які вдало виступали за першу, другу чи за олімпійську збірну Радянського Союзу: Йожеф Сабо, Василь Турянчик, Андрій Гаваші, Ференц Медвідь, Стефан Решко, Василь Рац, Іван Яремчук, Віктор Пасулько, Іван Гецко, Степан Варга. Протягом півстоліття не можна було уявити київське «Динамо» хоча би без одного закарпатця на полі. Завойовували вони найпочесніші трофеї — в тому числі Кубок кубків (Стефан Решко, Василь Рац, Іван Яремчук) та Суперкубок УЄФА (Стефан Решко), ставали олімпійськими чемпіонами (Йожеф Беца) та бронзовими призерами (Йожеф Сабо, Стефан Решко), а також срібними призерами першості Європи (Василь Рац, Іван Яремчук).

Україна