Церква Різдва Святої Богородиці (Іванків)

Церква Різдва Святої Богородиці — пам'ятка сакральної архітектури місцевого значення у с. Іванків Андрушівського району Житомирської області.

Історія Початок будівництва храму Різдва Святої Богородиці припадає на 1784 рікБуйницкий А. Освящение Рождество-Богородичной церкви с. Иванкова, Волынской губ, Житомирского у. // Волынские епархиальные ведомости. — 1897. — № 15 (часть неоф) — С. 731. . У 1793 будівництво споруди завершилось. Про це свідчить і напис на білокам'яній плиті, що збереглась у церкві, латинською мовою: «ESTO NOBIS CLEMENS MALE GRATIS PAR CITO MATER 1793» («ЗМИЛУЙСЯ НАД НАМИ ПРОСТИ ГРІХИ ПРОЩАЮЧА МАТІР 1793»). На місці храму до 1784 року стояла дерев'яна церква, яку продали в с. Березівка, Махновського повіту. За народним переказом, на цьому місці стояли одна за одною сім церков. Остання з них, вищезгадана, і продана за десять тисяч польських злотих. У протоколі польських генеральних візитацій першої половини XVIII ст. про цю церкву написано наступне: «з ризницею, двома ґанками, чотирма великими вікнами з залізними ґратами, в вівтарі також два округлих вікна з ґратами, в ризниці з ґратами одне. У середньому куполі чотири малих вікна. Четверо дверей на залізних завісах. Одне з внутрішнім замком та защіпкою для навісного замка, другі з засувом та защіпкою для навісного вікна, треті з клямкою до ризниці, четверті з ризниці з засувом та защіпкою». Варто зазначити, що із описаних візитаторами храмів у Житомирському деканаті, лише два мали прибудовані ґанки (с. Іванків та Нехворощ)Косар А.: Генеральні візитації Київської унійної митрополії — джерело для дослідження літургійного благочестя, на основі опрацювання документів М.Радвана «Wizytacje generalne parafii unickich w województwie Kijowskim i Bracławskim po 1782 roku». — Львів, 2006.

Селом у 1793 році володів поміщик Фортунат Михайловський, а у 1800 році маєток придбала Маріанна Моржковська (уроджена Ганська)ДАЖО — Ф.17 — Оп. 2. — Спр. 175. — Арк. 3-10.. Фундатором храму Різдва Святої Богородиці був Павло Борейко гербу Борейко, житомирський чашничий родом з ВітебськаАнтонюк Д. Чотири мандрівки Житомирщиною. — К. : Грані-Т, 2008. — С. ..

Головним агітатором будівництва храму виступив греко-католицький священик Фома (Томаш) Сушицький, сурогат Київської митрополії, що отримав вищу богословську освіту в католицькій академії. Проте у статті православного священика Пряжевської церкви Агапія Буйницького, при наведенні історії храму зазначено, що основним джерелом фінансування будівництва були засоби селян, причому парох Томаш Сушицький «вижимав останні кошти у селян на храм, що будується», а побудова храму особисто його надзвичайно цікавила: «він мав на меті привести у виконання свої заповітні думки — навернути уніат остаточно в католицизм». Наведений уривок наочно демонструє упередженість православного духівництва щодо мотивів ініціаторів зведення храму, а також розуміння панівних верств Речі Посполитої та католицького духовенства значення греко-католицької церкви на українських теренах, її ролі як перехідного етапу на шляху до повного окатоличення населення.

На доказ того, що фундація храму — заслуга Борейка, може слугувати той беззаперечний факт, що велика кількість сакральних, зокрема греко-католицьких, споруд того часу зводилась на кошти польської шляхти та магнатів. Про це свідчить і аналіз праці М. Теодоровича «Історико-статистичний опис церков і парафій Волинської єпархії» останньої третини XIX століття, де описані майже всі церковні та світські архітектурні пам'ятки.

Отже, найімовірніше, що храм Різдва Святої Богородиці зводився як греко-католицький для місцевих прихожан греко-католиків, оскільки його фундатор поляк. Такий вчинок відповідав одній з стратегій польського уряду щодо збереження унії.

Проте 1795 р., ще до освячення храму, за клопотанням місцевого поміщика Борейка і ксьондза Томаша Сушицького (що того ж року перейшов у римо-католицизм з греко-католицизму), він був висвячений як римо-католицька каплиця, що, очевидно, пояснюється перебранням опіки над українськими землями Катериною ІІ, після поділів Речі Посполитої, входженням земель Правобережжя до складу Російської імперіїДАЖО — Ф.1 — Оп.7 — Спр. 643. Російська православна церква намагалась обернути всі греко-католицькі церкви на православні, робила це вже цілеспрямовано та цинічно, а статус римо-католицького храму завадив би цьому.

Тим часом як Сушицький з греко-католицизму перейшов у католицизм, місцеві прихожани на чолі з вікарієм Василем Гловацьким — у православ'я. Споруда залишилась фактично непотрібною за умови малочисельності католицьких прихожан. Обернувши церкву в латинську каплицю, поміщик Борейко відняв земельний наділ для власного користування, а документи знищивТеодорович Н. И. Историко-статистическое описание церквей и приходов волынской епархии. — Почаев : — 1888. — Т. 1. — С. 105..

У латинській каплиці відправляли службу ксьондзи з 1795 по 1869 рік, коли вона була опечатана. Справа про законність освячення храму розглядалась Волинською духовною консисторією у 1808 році, і, оскільки муровану церкву не було передано православним, то підстави її освячення як римо-католицької каплиці визнанні законними. Останнє богослужіння було здійснене ксьондзом 1868 чи 1869 року при відспівуванні потонулого сина поміщика Вацлава Обуховського. У склепі під спорудою поховано три покійники: жінка Тимофія (Фоми) Обуховського, жінка і потонулий син Вацлава Обуховського. Вхід до склепу, при ремонтуванні церкви 1895—1897 року, закритий та замурований цеглою. Серед місцевого населення ходили чутки про знаходження під будівлею підземних ходів, за які, очевидно, був прийнятий вищезгаданий склеп. Проте в ході проведення підземних робіт у 2012 році поголоска була спростована — ніяких ходів під фундаментом не було виявлено. Натомість під сходами з північного (сучасного) входу знайшли той самий склеп з кістяками, серед яких і декілька черепів.

Цілком ймовірним є припущення про те, що існування римо-католицької каплиці фінансово підтримували поміщики римо-католицького віросповідання. Коли така підтримка у зв'язку з перепродажем маєтку іншим особам, зокрема, в підсумку, — товариству власників, подальше використання будівлі храму як римо-католицької каплиці стало неможливим і пізніше справа передачі храму у відання православної церкви, як приписаного до дерев'яної Троїцької церкви с. Іванкова, вирішилась остаточно.

Оскільки мурована церква була обернена на латинську каплицю, православні селяни зі священиком В. Гловацьким залишались без приходського храму близько 20 років. Парафіяни хотіли перелаштувати дерев'яну капличку, що на садибі священика, для місця проведення богослужінь, але поміщик перешкодив цьому. У дерев'яній капличці православна громада сповідувалась та відправляла богослужіння, а причащатись ходила в сусідні церкви с. Волосова та м. Ліщина. Так було до тих пір, поки поміщиця Моржковська, звернула увагу на потребу селян та клопотала через свого родича — князя Яблоновського, власника м. Аннополя Острозького повіту, перед Волинським єпископом Стефаном дозволити переробити дерев'яну каплицю у церкву. Отримавши дозвіл, каплицю розширили під церкву та освятили ім'ям Різдва БогородиціБуйницкий, с. 733—734..

У 1833 році священик Гловацький був переведений до Почаївської Лаври, а на його місце призначений Давид Зозулевич. Того ж року Зозулевич подав прохання про передачу у відання православного відомства будівлі римо-католицького костьолуЖилюк С. І. Російська православна церква на Волині (1793-1917 рр.). — Житомир : Журфонд, 1996. — С. 209.. Враховуючи результати раніше проведеного слідства, його прохання не було задоволене.

У 1835 році Маріанна Моржковська продала с. Іванків голові Київської палати цивільного суду Тимофію Матвійовичу Обуховському. За купчою він був зобов'язаний, окрім сплати за маєток, розрахуватись з княгинею Радзивілл, якій за борги Моржковська у 1827 році віддала у заставу частину маєткуДАЖО — Ф.17 — Оп.2 — Спр. 175 — Арк. 3—10. 1837 року, сплативши усі кошти, включно з борговими відсотками, Обуховський вступив у право володіння маєтком.

Тимофій Обуховський профінансував будівництво нової дерев'яної церкви, що висвячена у 1843 році єпископом Острозьким Анатолієм в ім'я Святої та Живоначальної Трійці. Служіння у старій, тісній, дерев'яній, Різдво-Богородицькій церкві були скасовані, і вона стояла до 1870 року, коли була продана за 70—90 р. в с. Калинівку Житомирського повітуБуйницкий, с. 732—733..

У 1869 році виданий наказ про передачу православним кам'яного храму Різдва Святої Богородиці волинським генерал-губернатором (1865—1869) О. П. Безаком. Але постанова так і не була оголошена, оскільки через півроку новим генератором губернії церкву знову визнано поміщицькоюБуйницкий, с. 733.

У 1871 маєток за заповітом, укладеним 1860 р., перейшов у володіння племіннику Т. М. Обуховського — Вацлаву Івановичу ОбуховськомуДАЖО — Ф.34 — Спр. 143.

Станом на 1885 рік у колишньому власницькому селі Ліщинської волості Житомирського повіту Волинської губернії Іванків серед будівель сакрального призначення існували православна церква (Троїцька дерев'яна, 1843 року побудови), костел (мурований храм Різдва Святої Богородиці, опечатаний з 1868 чи 1869 року), каплиця (дерев'яна, знаходилась на садибі православного священика В. Гловацького, де за умов відсутності іншого храму відправляли службу)Махорін Г. Л. Андрущівшина: історія та сьогодення. — Житомир : Видавець В. Б. Котвицький, 2011. — С. ..

У 1893 році, сторіччя потому після закінчення будівництва храму та 25 років після його опечатування, сільська громада с. Іванків знову подала прохання безпосередньо Архієпископу Модесту, яким поновила клопотання про повернення їй кам'яної церкви. Цього разу справа увінчалася успіхом. Архієпископ Волинський та Житомирський Модест взяв до уваги потребу селян та через посередництво кафедрального протоієрея о. Миколи Трипольського увійшов у переговори з поміщиком с. Іванкова Аркадієм Карловичем Орловським, який погодився повернути храм. 26 лютого 1895 року укладений акт про прийом церкви, в якому зазначається, що окрім самої споруди повертається і земельний наділ (860 кв. сажнів). У тому ж році парафіяни власним коштом почали ремонтувати храм; уклали договір з підрядником на 2500 рублів: перелицювання стін, вибілення їх вапном, виправлення обвалених карнизів, закриття входу до склепу, встановлення нового залізного даху, пофарбування його у зелений колір, вистелення нової підлоги, встановлення нових дверей, вікон та ін. Окрім цього, в Чернігові зроблено одноярусний іконостас, три привісних кіоти (перший — з храмовою іконою Різдва Богородиці, другий — з іконою Миколи ІІ та Олександри Федорівни, третій — з іконою Моління про чашу) кондуктором шляхів сполучення О. Є. Михайловим за 1000 рублів. Іконостас, як і кіот з іконами, не зберігся. Коштом селянина Григорія Горбаченка влаштований престол, жертовник та аналой; Данило Лисюк виготовив залізний визолочений хрест на купол. Загалом на храм поступило дрібних пожертв на суму понад 200 рублів.

До дня освячення церкви, 27 липня 1897 року, вона «набула величного вигляду»Буйницкий, с. 734.. Активна роль прихожан у приведенні її зовнішнього та внутрішнього вигляду до належного стану, як шляхом значних пожертв, так і власною участю в ремонті церкви, вказує на особливе, навіть трепетне ставлення парафіян до «духовної домівки». Одночасно це є і свідченням ціни та тривалості процесу повернення селянами свого довгоочікуваного храму.