Джон Фостер Даллес (, ; , Вашингтон — , Вашингтон) — американський політик-республіканець, юрист і дипломат, який займав пост державного секретаря США при президенті Дуайті Ейзенхауері (26 січня 1953 — 22 квітня 1959). Будучи членом Республіканської партії, він недовго був сенатором США від штату Нью-Йорк у 1949 році. Даллес був значною фігурою на початку епохи Холодної війни, який виступав за агресивну позицію проти комунізму в усьому світі.
Даллес народився у Вашингтоні, округ Колумбія, і після закінчення юридичного факультету Університету Джорджа Вашингтона приєднався до провідної нью-йоркської юридичної фірми Sullivan & Cromwell. Його дід, Джон Вотсон Фостер, і дядько, Роберт Лансінг, обидва обіймали посади державних секретарів США, а його брат, Аллен Даллес, обіймав посаду директора центральної розвідки з 1953 по 1961 рік. Джон працював у Раді військової торгівлі під час Першої світової війни та був юрисконсультом США на Паризькій мирній конференції 1919 року. Він став членом Асоціації Ліги вільних Націй, яка підтримувала членство Америки в Лізі Націй. Даллес також допоміг розробити план Дауеса, метою якого було стабілізувати Європу шляхом скорочення німецьких воєнних репарацій. Під час Другої світової війни Даллес брав активну участь у післявоєнному плануванні з Комісією Федеральної ради церков зі справедливого та міцного миру.
Даллес обіймав посаду головного радника з питань зовнішньої політики Томаса Едмунда Дьюї, кандидата в президенти від Республіканської партії у 1944 та 1948 роках. Він також допомагав у розробці преамбули до Статуту Організації Об'єднаних Націй та був делегатом Генеральної Асамблеї ООН. У 1949 році Дьюї призначив Даллеса сенатором США від штату Нью-Йорк. Даллес прослужив на цій посаді чотири місяці, перш ніж зазнав поразки на дострокових виборах. Незважаючи на підтримку своїх політичних опонентів, Даллес став спеціальним радником президента Гаррі Трумена, зосереджуючись на Індо-Тихоокеанському регіоні. На цій посаді з 1950 по 1952 рік він став головним архітектором Сан-Франциського мирного договору та від імені Сполучених Штатів та союзних військ уклав мирну угоду з Японією, яка офіційно завершила Другу світову війну в Тихому океані. Потім він переключив увагу на союзи безпеки та до 1952 року уклав як Договір про безпеку між США та Японією, так і Договір про безпеку АНЗЮС між Австралією, Новою Зеландією та Сполученими Штатами.
У 1953 році президент Ейзенхауер обрав Даллеса державним секретарем. Протягом усього терміну свого перебування на посаді Даллес дотримувався стратегії масованих заходів відплати у відповідь на радянську агресію та зосереджувався на розбудові та зміцненні союзів часів Холодної війни, зокрема НАТО. Він був архітектором Організації договору Південно-Східної Азії, антикомуністичного оборонного союзу між США та кількома країнами Південно-Східної Азії та поблизу неї. Він також допоміг спровокувати державний переворот в Ірані 1953 року та державний переворот у Гватемалі 1954 року. Даллес виступав за підтримку французів у їхній війні проти В'єтміня в Індокитаї, але відкинув Женевські угоди між Францією та комуністами, натомість підтримавши Південний В'єтнам після Женевської конференції 1954 року. У 1959 році, страждаючи на рак, Даллес пішов у відставку з посади та невдовзі помер.
Початок життя та освіта Даллес народився у Вашингтоні, округ Колумбія, був найстаршим із п'яти дітей пресвітеріанського священика Аллена Мейсі Даллеса та його дружини Едіт (уродженої Фостер). Аллен Мейсі Даллес поєднував теологічний лібералізм із суворою ортопраксією.
Його дід по батьківській лінії, Джон Велш Даллес, був пресвітеріанським місіонером в Індії. Його дід по материнській лінії, Джон Вотсон Фостер, був державним секретарем за часів Бенджаміна Гаррісона та обожнював Даллеса та його брата Аллена, який згодом став директором Центрального розвідувального управління. Брати виросли у Вотертауні, штат Нью-Йорк, і проводили літо зі своїм дідом по материнській лінії в сусідньому місті Гендерсон-Гарбор. Брати також навчалися вдома, оскільки їхні батьки не довіряли державній освітіFerrell, Robert H. (1963). The American Secretaries of State and Their Diplomacy: John Foster Dulles Cooper Square Publishers, New York, NY, p. 4.Goold-Adams, Richard (1962). The Time of Power: A Reappraisal of John Foster Dulles Weidenfeld and Nicolson, London, p. 24..
Даллес навчався в Принстонському університеті та закінчив його як член Фі Бета Каппа в 1908 році. У Принстоні Даллес змагався в команді дебатів Американського товариства вігів-кліософів та був членом Університетського котеджного клубу. Потім він навчався в юридичній школі Університету Джорджа Вашингтона у Вашингтоні, округ Колумбія.
Рання кар'єра Після складання іспиту на право навчання Даллес приєднався до нью-йоркської юридичної фірми Sullivan & Cromwell, де спеціалізувався на міжнародному праві. Після вступу США у Першу світову війну Даллес спробував вступити до армії, але йому відмовили через поганий зір. Натомість Даллес отримав армійське звання майора в Раді військової торгівлі. Пізніше Даллес повернувся до Sullivan & Cromwell і став партнером у міжнародній практиціPruessen, pp 15–20..
У 1917 році дядько Даллеса, Роберт Лансінг, тодішній державний секретар, завербував його для поїздки до Центральної Америки. Даллес порадив Вашингтону підтримати диктатора Коста-Рики Федеріко Тіноко, оскільки той мав антинімецькі настрої, а також закликав диктатора Нікарагуа Еміліано Чаморро видати прокламацію про призупинення дипломатичних відносин з Німеччиною. У Панамі Даллес запропонував скасування податку, що стягується Сполученими Штатами з щорічної плати за канал, в обмін на оголошення Панамою війни НімеччиніPruessen, pp 20–28..
Діяльність у міжвоєнний період
Версальська мирна конференція У 1918 році президент Вудро Вільсон призначив Даллеса юрисконсультом делегації Сполучених Штатів на Версальській мирній конференції, де він служив під керівництвом свого дядька, державного секретаря Роберта Лансінга. Даллес справив враження як хороший молодий дипломат. Хоча деякі спогади свідчать про те, що він чітко та переконливо виступав проти нав'язування нищівних репарацій Німеччині, інші спогади вказують на те, що він забезпечив, щоб виплати репарацій Німеччиною тривали десятиліттями, що сприймалося як важіль впливу на майбутні воєнні дії з боку Німеччини. Після цього він був членом Комітету з воєнних репарацій на прохання Вільсона. Він також був одним з перших членів, разом з Елеонорою Рузвельт, Асоціації Ліги вільних Націй, заснованої в 1918 році, а після 1923 року відомої як Асоціація зовнішньої політики, яка підтримувала членство Америки в Лізі НаційPruessen, pp 29–57..
План Дауеса Як партнер у компанії Sullivan & Cromwell, Даллес розширив досвід свого покійного діда Фостера, спеціалізуючись на міжнародних фінансах. Він відіграв важливу роль у розробці Плану Дауеса, який зменшив виплати німецьких репарацій та тимчасово вирішив проблему репарацій, дозволивши американським фірмам позичати гроші німецьким державним та приватним компаніям. Згідно з цим компромісом, гроші інвестувалися, а прибутки надсилалися як репарації до Великої Британії та Франції, які використовували ці кошти для погашення власних військових позик від США. У 1920-х роках Даллес брав участь у створенні цих позик на мільярд доларівPruessen, pp 87–108..
Після краху на Волл-стріт 1929 року попередня практика Даллеса у сфері брокерства та документування міжнародних позик припинилася. Після 1931 року Німеччина припинила здійснювати деякі зі своїх запланованих платежів. У 1934 році Німеччина в односторонньому порядку припинила виплати за приватними боргами, подібними до тих, що розглядалися Даллесом. Після приходу до влади нацистської партії Даллес висловив симпатії до Адольфа Гітлера, вимагаючи від своїх юридичних співробітників у Берліні підписувати «Хайль Гітлер» на всій вихідній пошті Sullivan & Cromwell. Побоюючись проблем, молодші партнери Sullivan & Cromwell змусили Даллеса розірвати всі ділові зв'язки з Німеччиною в 1935 році. Тим не менш, Даллес та його дружина продовжували відвідувати Німеччину до 1939 року. Він був відомим учасником релігійного руху за мир та ізоляціоністом, але молодших партнерів очолював його брат Аллен, тому він неохоче погодився з їхніми побажаннямиPeter Grose, Gentleman Spy, The Life of Allen Dulles (1994), pp. 91–93, 119–22.Ronald W. Pruessen, John Foster Dulles: The Road to Power (1982), pp. 115, 123..
Друга світова та повоєнний період
«Шість стовпів миру» Під час Другої світової війни Даллес займався післявоєнним плануванням під егідою Комісії Федеральної ради церков зі справедливого та міцного миру. Призначений у грудні 1940 року за проханням теолога Генрі П. Ван Дюзена, Даллес розробив бачення післявоєнного порядку, що ґрунтується на федеральному світовому уряді, натхненний екуменічною ідеологією ліберального протестантизму та досвідом Сполучених Штатів у сфері федералізму. По суті, Даллес прагнув переконати військових лідерів союзників працювати над відродженням більш потужної Ліги Націй. Основні елементи цього бачення були викладені в березні 1943 року з публікацією книги «Шість стовпів миру» (Six Pillars of Peace). Даллесу значною мірою не вдалося переконати Франкліна Делано Рузвельта прийняти таку радикальну платформу, оскільки Сполучені Штати опублікували більш помірковану Московську декларацію, але його робота допомогла створити широкий консенсус щодо необхідності створення Організації Об'єднаних НаційAndrew Preston, Sword of the Spirit, Shield of Faith (2012), pp. 384—409..
Радник Томаса Дьюї
Даллес був відомим республіканцем і близьким соратником губернатора Нью-Йорка Томаса Дьюї, який став кандидатом у президенти від республіканців на виборах 1944 та 1948 років. Під час кампаній 1944 та 1948 років Даллес був головним радником Дьюї з питань зовнішньої політики. У 1944 році Даллес брав активну участь у розробці республіканської позиції, яка закликала до створення єврейської співдружності в рамках Британського мандату на ПалестинуIsaac Alteras, Eisenhower and Israel: U.S.-Israeli Relations, 1953—1960 (University Press of Florida, 1993), , pp. 53–55.
У 1945 році Даллес брав участь у Сан-Франциській конференції як радник Артура Ванденберга та допомагав у розробці преамбули до Статуту Організації Об'єднаних Націй. Він був присутній на Генеральній Асамблеї Організації Об'єднаних Націй як делегат Сполучених Штатів у 1946, 1947 та 1950 роках.
Даллес рішуче виступав проти американських атомних атак на Японію. Відразу після бомбардувань він склав публічну заяву, в якій закликав до міжнародного контролю над ядерною енергією під егідою Організації Об'єднаних Націй. Він писав:
Даллес ніколи не втрачав тривоги щодо руйнівної сили ядерної зброї, але його погляди на міжнародний контроль та використання загрози атомного нападу змінилися перед обличчям блокади Берліна, випробуванням атомної бомби Радянським Союзом та початку Корейської війни. Вони переконали його, що комуністичний блок проводить експансіоністську політикуNeal Rosendorf, «John Foster Dulles' Nuclear Schizophrenia,» in John Lewis Gaddis et al., Cold War Statesmen Confront the Bomb: Nuclear Diplomacy since 1945 (Oxford University Press, 1999), pp. 64–69..
Наприкінці 1940-х років, як загальну концептуальну основу для боротьби зі світовим комунізмом, Даллес розробив політику, відому як «відкат назад», яка слугувала альтернативою Республіканської партії до моделі стримування, що використовували демократи. Вона пропонувала перейти в наступ, щоб відштовхнути комунізм, а не стримувати його в межах своїх сфер контролю та впливуDetlef Junker, Philipp Gassert, and Wilfried Mausbach, eds., The United States and Germany in the Era of the Cold War, 1945—1968: A Handbook, Vol. 1: 1945—1968 (Cambridge University Press, 2004).
Сенатор США