Виборзька наступальна операція — наступальна операція, що здійснювалася силами правого крила радянського Ленінградського фронту за співдії частини сил Балтійського флоту та Ладозької військової флотилії з 10 по 20 червня 1944 року. Метою операції було розбиття фінських військ на Карельському перешийку та вихід до радянсько-фінського кордону 1940 року. Є складовою частиною Виборзько-Петрозаводської операції.
Наступ радянських військ на Карельському перешийку та в Карелії стали завершальними операціями боїв за Ленінград і, разом з Псковсько-Островською операцією закінчили повне зайняття радянською владою Ленінградської області — в кордонах 1944 року.
Військові сили СРСР перед операцією Ставка ВГК значно посилює Ленінградський фронт для проведення операції на Карельському перешийку, з 18 червня фронтом командує маршал Леонід Говоров. Врахувавши потужність фінської оборони, фронту передаються дві артилерійські дивізії прориву, гарматна артилерійська бригада, п'ять дивізіонів артилерії особливої потужності — 280-мм та 305-міліметрові; також дві танкові бригади, сім полків самохідної артилерії, дві стрілецькі дивізії та стрілецький корпус.
Також на посилення наступальної потужності передислоковується 21-ша армія, в складі якої було багато з'єднань, що вже брали участь у боях за Ленінград, перекинуті з інших відтинків Ленінградського фронту; керуючим армією призначений генерал Дмитро Гусєв.
Також в операції мали брати участь сили 23-ї армії генерала Олександра Черепанова (з 3 липня керував генерал Василь Швецов). Сприяти наступу мали формування Балтійського флоту під керівництвом адмірала Володимира Трибуца, та Ладозької військової флотилії — контрадмірала Віктора Черокова.
Повітряну підтримку мала здійснювати 13-та повітряна армія (керівник — генерал Степан Рибальченко). Задля посилення можливого наступального ефекту значні сили зосереджуються в резерві фронту.
До складу 21-ї армії входили: 30-й гвардійський стрілецький корпус (командуючий — генерал Микола Симоняк) 45-та гвардійська стрілецька дивізія (командир генерал-майор Путилов Савелій Михайлович), 63-тя гвардійська стрілецька дивізія (генерал-майор Щеглов Панас Федорович), 64-та гвардійська стрілецька дивізія; 97-й стрілецький корпус (генерал Михайло Бусаров) 178-ма стрілецька дивізія, 358-ма стрілецька дивізія, 381-ша стрілецька дивізія; 109-й стрілецький корпус (генерал Іван Алфьоров) 72-га стрілецька дивізія (генерал-майор Ястребов Ілля Іванович), 109-та стрілецька дивізія, 286-та стрілецька дивізія; 22-й Карельський укріплений район; 5 танкових та 3 самохідно-артилерійські полки (загалом 157 танків та САУ); 3-й гвардійський артилерійський корпус прориву (генерал-майор артилерії Жданов Микола Миколайович); артилерійські та інженерно-саперні з'єднання.
23-тя армія у своєму складі мала: 98-й стрілецький корпус (генерал Георгій Анісімов) 177-ма стрілецька дивізія, 281-ша стрілецька дивізія, 372-га стрілецька дивізія; 115-й стрілецький корпус (генерал С. Б. Козачек) 10-та стрілецька дивізія, 92-га стрілецька дивізія, 142-га стрілецька дивізія; 17-й укріпрайон; танковий та самохідно-артилерійський полки (42 танки та САУ); 38 артилерійських дивізіонів;
13-та повітряна армія (посилена за рахунок резервів Ставки ВГК) — в основному штурмовики Іл-2 113-та бомбардувальна авіадивізія, 276-та бомбардувальна авіадивізія, 334-та бомбардувальна авіадивізія, 227-ма штурмова авіадивізія, 281-ша штурмова авіадивізія, 275-та винищувальна авіадивізія, 2-й гвардійський Ленінградський винищувальний авіаційний корпус ППО — зі складу Ленінградської армії протиповітряної оборони (загалом у всіх підрозділах до 770 літаків)
В резерві фронту зосереджувалися: 108-й стрілецький корпус 46-та стрілецька дивізія (полковник Борщев Семен Миколайович), 90-та стрілецька дивізія (генерал-майор Лященко Микола Григорович), 314-та стрілецька дивізія; 1-ша Ленінградська танкова бригада, 30-та гвардійська окрема танкова бригада, 152-га танкова бригада, 220-та танкова бригада, три танкові та два самохідно-артилерійські полки.
На озброєнні бригади мали новітні (на той час) танки ІС-2 та САУ ІСУ-152.
Із складу радянського флоту та флотилій для проведення операції виділялося кораблів, катерів та суденВиборзька операція Карельського фронту .
Загалом перед початком операції на Карельському перешийку було зосереджено — по різних даних — від 188 000 до 260 000 солдатів та офіцерів, близько 7500 гармат та 630 танків — таким чином радянська сторона мала чисельну перевагу над військовими силами Фінляндії — у бойовій техніці в 3-7 разів, по авіації — в 3 рази, в піхотній силі — у 1,5-2 разаХронос .
Розташування фінських сил і нацистських та їх чисельність
На Карельському перешийку проти радянських сил розміщалися головна група фінської армії, котра займала оборонні позиції на «Карельському валу» — глибокоешелонованій та добре підготованій системі оборони. Оборонна система складалася із декількох смуг укріплень, що простягалися від Фінської затоки (Сестрорецьк) до річки Вуоксі та її приток (село Верхні Нікуляси)Бойові дії Червоної армії .
Перша оборонна смуга проходила по встановленій восени 1941 року фронтовій лінії.
Друга смуга оборони знаходилася на віддалі 20—30 кілометрів від першої по приблизній лінії Мятсякюля — Райвола — Куутерселькя — Ківеннапа — Сувенмякі — озеро Суванто-ярві — так звана VT-лінія.
Третьою оборонною смугою була відновлена Лінія Маннергейма, додатково укріплена у напрямі Виборга та круговим оборонним пасмом, охоплюючим місто.
Четверта оборонна лінія до червня 1944 року не була довершена, проходила по лінії Виборг — Купарсаарі — Тайпале (так звана VKT-лінія).
На Карельському перешийку розташовувалися близько 70 000 вояків, до 1000 гармат та мінометів, приблизно 100 танків та САУ: 3-й армійський корпус (генерал Ялмар Сііласвуо), 4-й армійський корпус (генерал Тааветті Лаатікайнен), резерв прямого підпорядкування маршалу Маннергейму.
На першій смузі оборони знаходилися: 2-га піхотна дивізія, 10-та піхотна дивізія, 15-та піхотна дивізія, 19-та піхотна дивізія.
Другу оборонну лінію утримували: 3-тя піхотна дивізія (генерал-майор Ааро Паярі), 18-та піхотна дивізія, кавалерійська бригада.
У оперативному резерві під Виборгом знаходилася Фінська танкова дивізія — на озброєнні мала переважно трофейні радянські Т-26 та Т-28 (генерал Рубен Лагус)Карл Густав Маннергейм, «Мемуари», «Вагріус», 1999 .
Повітряне прикриття здійснювали літаки фінських ВПС (командувач генерал-майор Ярл Фрітьоф Лундквіст).
В Фінській затоці було зосереджено понад 160 військових німецьких та фінських кораблів різних класів.
9 — 11 червня. Прорив першої лінії оборони Вранці 9 червня радянська авіація проводить масовану атаку на розташування фінських сил, переважно біля Старого Білоострова, озера Світлого та Раяйокі. По тому уздовж всієї фронтової лінії — від Сестрорецька до Ладозького озера — артилерія Ленінградського фронту та Балтійського флоту починає методичний обстріл задля руйнування вузлів фінської оборони; артилерійський обстріл продовжувався 10 годин. Загалом радянська авіація завдала трьох масованих ударів, здійснивши 1150 літаковильотів, зруйновано 335 фінських інженерних споруд, з них 175 на ділянці проривуВиборг . Від Балтійського флоту обстріл вели шість батарей Кронштадту, також шість батарей залізничної артилерії, 356-мм та 406-мм гарматиВійськова література .
Пізно ввечері частини 23-ї армії — 10-та і 92-га стрілецькі дивізії й 220-та танкова бригада на 11 ділянках фронту почали розвідку боєм та змогли вклинитися у фінську оборону — біля Мертуті та поблизу Дюни (Сестрорецьк), було створено плацдарми шириною та глибиною до 0,5 кілометраВиборзька наступальна операція ; в інших спробах особливого успіху досягнуто не булоГолушко Іван Макарович, «Танки оживали знову», 1977 . Фінське командування розвідку боєм сприйняло за початок наступу та наказує в терміновому порядку ущільнити бойові порядки на передовій.
До кінця 9 червня радянські сили зайняли близько 80 населених пунктів в ході наступу на Виборг.
Вранці 10 червня після майже 2,5-годинної артилерійської підготовки та повітряного удару по передньому краю фінської оборони частини 21-ї армії переходять силами трьох стрілецьких корпусів в наступ на участку Раяйокі — Старий Білоострів — висота 107,0. 1-й піхотний полк 10-ї фінської піхотної дивізії в тому бою втратив до 400 чоловік, вбачаючи безвиглядність становища, фіни починають на тому участку відхід лісами.
109-й стрілецький корпус вів наступ по лівому армійському флангу, просуваючись узбережжям Фінської затоки вздовж залізниці на Виборг та по Приморському шосе. Того дня сили корпусу займають Раяйокі, Олліла, Куоккала та вийшли до села Келломякі.
Правим флангом у загальному напрямі на Каллелово (Старий Білоострів) наступав 97-й стрілецький корпус, до кінця дня частини вийшли до річки Сестра та річки Іржава КанаваПрорив оборони на Карельському перешийку .
Головний удар в центрі наступу поздовж Виборзького шосе проводили дивізії 30-го стрілецького корпусу; на центральному напрямі радянське просування вглиб фінської оборони склало 15 кілометрів, при цьому зайнято Старий Білоострів, Майніло, форсована річка Сестра та підійшли до села Яппіля.
Головний удар того дня прийняла на себе 10-та фінська дивізія; 11 червня її практично знищені частини відводяться в тил для поповнення та переформування.
В терміновому порядку фінське керівництво для ліквідування прориву перекидає резервні частини — 3-тя піхотна дивізія, кавалерійська дивізія, танкова дивізія, інші резервні частини — в смугу оборони 4-го армійського корпусу; дані дії не вельми змінили розстановку сил. З огляду на загрозу повного знищення до вечора 10 червня фінське військове керівництво віддає наказ відходити на другу лінію оборони.
11 червня продовжується наступ підрозділів 21-ї армії; для покращення результатів керівництво організовує дві мобільні групи. До першої групи увійшла 152-га танкова бригада та 26-й гвардійський танковий полк, до другої — 1-ша Червонопрапорна танкова бригада та 27-й гвардійський танковий полк. Перша мобільна група підпорядковується 109-му корпусу, друга — 30-му гвардійському.
За 11 червня частини 30-го гвардійського та 109-го стрілецьких корпусів у взаємодії з танковими мобільними групами просунулися вглиб фінської оборони на 15-20 кілометрів та вийшли до другої лінії оборони. В смузі наступу 109-го корпусу було зайнято Келломякі та Терійокі; частини 30-го корпусу зайняли села Мяттіла, Перола та Яппіля та вийшли до потужного вузла фінської оборони Ківеннапе, на підходах до якого були контратаковані трьома єгерськоми батальйонами і протитанковим батальйоном 75-міліметрових гармат — зі складу фінської танкової дивізіїErkki Käkelä. Marskin panssarintuhoojat. — Helsinki: 2000.. Ця контратака досягла деякого успіху, однак згодом радянська піхота та танки примусили фінів відступити на вихідні рубежі.
Частини 97-го корпусу в ході наступу досягли рубежа Хіреля — Термолово. Цього дня переходить в наступ 23-тя армія; 98-й стрілецький корпус вступає у бій в смузі наступу 97-го корпусу, сам 97-й корпус переходить до 23-ї армії, 21-ша ж армія посилюється 108-м корпусом із фронтового резерву.
Ставка ВГК наказує не сповільнювати швидкості наступу та до 18-20 червня зайняти Виборг. Однак фінське керівництво посилює 4-й корпус трьома піхотними дивізіями та однією бригадою і вважало можливим зупинити радянський наступ на другій оборонній смузі«Ставка ВГК. Документи та матеріали», 1999 .
12 — 18 червня. Подолання другої смуги оборони