Алі Абдурефійович Боданінський () — кримськотатарський журналіст, просвітитель, культурний та громадсько-політичний діяч, член і секретар Курултаю в грудні 1917 року, у 1919 році — керуючий справами РНК Кримської СРР.

Біографія Попри поширену хибну думку, Алі Боданінський народився не в селі Бадана, а в Сімферополі в будинку свого батька, народного вчителя Абдурефі Есадулла-оглу (Абдрефі Садлаєвича) Боданінського на Татарській вулиці. Прізвище Боданський (початково Баданінський) дійсно походить від назви родового села.

Журналістська, літературна та просвітницька діяльність У 1884 році закінчив Сімферопольську татарську вчительську школу. Працював конторником у редакції газети «Терджиман» у Бахчисараї під керівництвом І. Гаспринського. Протягом 1886—1890 років працював учителем татарської народної школи в селі Ор-Капу (нині у складі міста Армянськ), потім перевівся на таку ж посаду до Бахчисарая. Організував у місті молодіжний гурток «Ян'илик Араштириджилари» («Прихильники прогресу»). До гуртка також входили Бекір Муртазаєв, Сулейман Байбуртли, Сеїт-Абдулла Озенбашли, Амет Нуреддін, Мехметшах Акчурін, Яя Пичакчи — молоді пантюркісти, духовні учні І. Гаспринського та Асана Нурі. З 1891 по 1893 рік працював конторником у маєтку графа Мордвінова на р. Качі поблизу Бахчисарая.

У 1893 році переїхав до Сімферополя й займався літературною діяльністю. Переклав кримськотатарською мовою повесть Миколи Гоголя «Тарас Бульба». Власним коштом створив невелику бібліотеку, де були зібрані книги з історії, етнографії та національного руху на Сході. У 1909 році, перебуваючи на посаді чиновника управління державних маєтків Таврійської губернії, як «добрий знавець побуту кримських татар», був обраний членом Таврійської вченої архівної комісії (ТВАК). У 1910 році на засіданні ТВАК виступив із рефератом «Прислів'я та приказки кримських татар», виданим у 1914 році в Сімферополі під редакцією Олександра Самойловича та Павла Фальова.

Участь у національному русі кримських татар

Засновує низку громадських організацій, а після смерті 1914 року І. Гаспринського стає одним із фактичних лідерів кримськотатарського національного руху. Після падіння царату в Росії у лютому 1917 року з його ініціативи в Криму 27 лютого створюється Тимчасовий кримсько-мусульманський виконавчий комітет, який узяв на себе роль керівництва татарським національним рухом. Комітет організував вибори (за національно-конфесійним принципом, інші народи в них участі не брали) по всьому Криму, і 25 березня 1917 року відбувся Всекримський мусульманський з'їзд, куди з'їхалося 1500 делегатів.

Сам Алі Боданінський стає секретарем Мусульманського виконавчого комітету, а також редактором газети «Голос татар», перший номер якої російською мовою вийшов 22 липня 1917 року як друкований орган Кримського мусульманського виконавчого комітету.

У 1917 році був обраний до Ікомусу (виконавчого комітету Всеросійської мусульманської ради)Исхаков С. М. Предисловие // Великая российская революция 1917 года и мусульманское движение. Сборник документов и материалов. — М.; СПб.: Інститут російської історії РАН; Центр гуманитарных инициатив, 2019. — С. 16..

Другий Всекримський з'їзд представників мусульман пройшов 1 жовтня (за старим стилем) 1917 року в Сімферополі. Кримський мусульманський виконавчий комітет ухвалив рішення про скликання Курултаю. Восени 1917 року А. Боданінський увійшов до комісії з п'яти членів з підготовки Курултаю (національних зборів). Сам він також був обраний делегатом, представляв лівий напрям. 26 листопада 1917 року в Бахчисараї в залі «Бабу-Диван» у Ханському палаці відкрився Курултай. Він проголосив себе Національним парламентом 1-го скликання. Боданінський став керівником секретаріату президії Курултаю.

Коли 14 січня 1918 року був заарештований Номан Челебіджихан, Боданінський та його соратники намагалися звільнити його, використовуючи зв'язки з кримськими більшовиками. Один із керівників більшовиків Юрій Гавен відвідав Челебіджихана в Севастопольській в'язниці, розмовляв із ним. Однак 23 лютого 1918 року під час анархії та самосуду матросів над флотськими офіцерами муфтія також було вбито.

Перехід на бік більшовиків Оскільки сили Білого руху, що формувалися серед офіцерства (згодом ЗСПР), не бачили можливості ні для кримськотатарської автономії, ні тим більше незалежності, ліва частина кримськотатарського руху почала схилятися на бік радянської влади, яка в Декларації прав народів Росії листопада 1917 року за підписами Володимира Леніна та Йосипа Сталіна обіцяла розвиток усім народам колишньої імперії. Німецька окупаційна влада у 1918 році ненадовго заарештувала А. Боданінського. Звільнившись, він пішов у підпілля. З осені 1918 року А. Боданінський став організатором партії мусульман-соціалістів, яка згодом злилася з РКП(б). Через рік, коли у травні 1919 року Крим знову загарбали більшовики, Боданінський та його товариші вийшли з підпілля. 6 травня було проголошено Кримську Соціалістичну Радянську Республіку у складі РСФРР. Створюється Мусульманське бюро, виходять кримськотатарською мовою газети «Ені Дюнья» («Новий світ») та «Догру йол» («Прямий шлях»). Поряд із російською кримськотатарська мова стала державною. Була легалізована Міллі Фірка, яка заявила про співпрацю з радянською владою.

У 1919 році Боданінський став керуючим справами Ради народних комісарів Кримської СРР. Однак Кримська СРР (головою РНК був Дмитро Ульянов) не протрималася й двох місяців. Після десанту генерала Якова Слащова члени її уряду евакуювалися. Восени 1919 року денікінською контррозвідкою були заарештовані Сеїт-Джеліль Хаттатов, Аблякім Ільмій, молодший брат Алі Усеїн Боданінський, Мустафа Бадракли, Халіль Чапчакчи, Сейдамет Кезлевли та інші. У Криму Боданінського не було, він евакуювався з членами РНК, але контррозвідники заарештували його дружину Аніфе Боданінську, також члена Курултаю, їхній будинок опечатали, а згодом розграбували.

Загибель У результаті наступу 11 листопада 1920 року Південного фронту під командуванням Михайла Фрунзе та штурму Перекопу війська Врангеля розпочали евакуацію з Криму. Слідом за армією до Криму для створення органів влади направлялася група під керівництвом Юрія Гавена у складі Алі Боданінського, Достмамбета Аджі, Велі Ібраїмова, Кереметчі. Вона тимчасово перебувала в тилу, у Мелітополі. На засіданні, що проходило там 13 листопада 1920 року, Юрій Гавен повідомив, що після його доповіді в РНК про кадрове становище в Криму голова Совнаркому Володимр Ленін рекомендував висунути на високу посаду Алі Боданінського як людину з великим революційним досвідом. Засідання закінчилося пізно вночі. Алі Боданінський та Достмамбет Аджі пішли до своєї кімнати. Вранці їх знайшли у своїх ліжках із простреленими головами. Слідство не дало результатів. В виданні Істпарту «Революция в Крыму» так описувалася загибель Алі Боданінського:

Цю ж версію наводить Усеїн Боданінський:

Сім'я та нащадки Батько — Абдурефі (Абдрефі) Садлаєвич Боданінський (1810—1881), кримськотатарський просвітитель, викладач Сімферопольського народного татарського училища, випускник татарського шкільного відділення при Сімферопольській чоловічій гімназії. Автор «Російсько-татарського букваря для читання в початкових народних школах Таврійської губернії» (вид. Одеса, 1873).

Брат — Усеїн Боданінський (1877—1938), історик, художник, мистецтвознавець, етнограф, перший директор Бахчисарайського палацу-музею, репресований.

Дружина — Аніфе Боданінська, делегатка Всекримського мусульманського з'їзду, член Мусульманського жіночого комітету. Була депортована разом із родиною дочки Саїде до селища Чінабад Андижанської області. Померла у віці 65 років у 1955 році в місті Янгіюлі.

Діти: Сулейман — у дитинстві помер від хвороби. Ібраїм (1909 — грудень 1941) — у віці 32 років на фронтах Другої світової війни зник безвісти під ДонбасомБоданинский Ибраим Алиевич // ОБД Меморіал.. Саїде (1911 — 12 квітня 2013) померла в Москві у віці 100 років і 8 місяців. Була дружиною відомого кримськотатарського поета Ешрефа Шем'ї-заде. Зоре (нар. 25 лютого 1916), молодша дочка, разом із дочкою та онуками проживала в Ташкенті.

Онук — Айдин Шем'ї-заде (1933—2020), доктор фізико-математичних наук, професор.

Примітки

Література

Джерела

Боданінський Алі / Д. П. Урсу // Енциклопедія сучасної України. — К., 2004. –. Т. 3. — С. 113.