Даї́ () — місто-привид в окрузі Скагвей (штат Аляска, США). Розташоване на краю затоки Лінн-Канал, у місці переходу річки Тая в естуарій Сотні років воно було лише індіанським селищем. Під час Клондайкської золотої лихоманки Даї за кілька тижнів розрослося з однієї дерев'яної будівлі-факторії до майже десятитисячного містечка з повним набором цивілізованих послуг — магазинами, транспортними компаніями, ресторанами, готелями, розважальними та ігровими закладами, госпіталями, школою, юристами і навіть з невеликим військовим гарнізоном. А через рік містечко з такою ж швидкістю спорожніло. Після закінчення золотої лихоманки індіанці теж покинули Даї.

З трьох найбільших поселень на Алясці та Юконі, які згодом стали містами-привидами, Даї отримало цей титул найшвидше, на кілька років випередивши Форті-Майл та Гранд-Форкс. Нині має статус Національної історичної пам'ятки і є частиною Національно-історичного парку Клондайкської золотої лихоманки. Відома принада (разом із сусіднім містечком Скагвей) для багатьох туристів та любителів екстремального туризму.

Історія

До золотої лихоманки

До початку освоєння Аляски

Дата заснування Даї невідома. Археологічні дослідження свідчать, що сотні років до появи білих людей, на місці міста розміщувалося невелике поселення тлінкітів. На початку 18 століття тлінкіти розпочали товарний обмін з континентальними племенами. Морепродукти (лососеві риби, морські водорості, тюлені, краби, риб'ячий жир) пакувалися на побережжі Даї для перенесення через вглиб континенту, де обмінювалися на товари інших племен (зазвичай, продукти тваринного походження та металеві вироби).

Індіанці-тлінкіти були високоорганізованим, розвинутим і войовничим народом. Житлові та громадські будівлі часто споруджували з дерева, інколи жили в довгих дерев'яних бараках, покритих торфом. Це був складніший і прогресивніший тип будівлі, ніж у індіанців континентальної Аляски. Тлінкіти були майстрами видовбувати зі стовбурів дерев човни, котрі могли плавати по морю та по річці. Човни для щоденного вжитку були завдовжки 3-5 метрів. Більші каное, завдовжки до 17 метрів, могли вміщувати 50 людей і використовувалися у воєнних діях. Відомі також їх тотеми, які споруджувалися для різних цілей — релігійних та побутових.

Один з корінних індіанців так описував значення Даї для свого народу:

Тлінкіти контролювали район Чилкутського перевалу і не дозволяли іншим племенам користуватися ним. У сучасному розумінні вони тримали монополію на доступ до гірських перевалів у цьому районі. Тільки індіанці цього племені мали право доставляти товари з побережжя Даї до торговельних постів компаній Boston, HBC та Російсько-американської компанії в глибині Аляски та Юкону. Компанія Hudson's Bay спробувала торгувати безпосередньо з континентальними племенами й побудувала (1848), який кілька років зазнавав нападів індіанців і врешті-решт 1852 року був спалений.

Лише один білий старатель — Джордж Голт — зміг обминути індіанські перепони і 1874 року пройти через Даї вглиб континенту. Ніхто так і не довідався, як Голт зміг уникнути зустрічі з майже трьома тисячами індіанців, що населяли обидві сторони Чилкутського перевалу.

Період освоєння Аляски

Наприкінці 1870-х старателі почали знаходити золотий пісок на Алясці і потребували швидкого доступу вглиб континенту. Разом з тим розпалилася ворожнеча між місцевими племенами. Скориставшись цими міжусобицями, 1879 року морський офіцер — капітан Л. А. Бердслі (L.A. Beardsley), який на той час був губернатором Аляски, виступив посередником між племенами. На узбережжя Даї він доставив на військовому кораблі двадцять старателів і, після кількох холостих пострілів з кулемета Гатлінга, переконав вождя племені відкрити перехід. Угода передбачала, що старателі не будуть пиячити, пристойно поводитимуться як гості та не продаватимуть алкоголь індіанцям. Старателі могли або самі переносити свої речі, або наймати для цього людей лише з племені тлінкітів. Монополія тлінкітів на доступ до континенту перетворилася на транспортно-торговельну.

Угода була своєчасною і вигідною для обох сторін. На той час торгівля пушниною на території Аляски та Юкону почала занепадати. Натомість основною метою білих людей стало золото і тлінкіти почали більше заробляли як носильники, ніж як торговці пушниною.

У травні 1880 року перша партія старателів, що приплили в Даї, дала спакувати на березі свої вантажі індіанцям і, разом з ними перейшла через перевал. Індіанці слугували їм за пакувальників та платних носіїв. Цим було започатковано новий, процвітаючий та вельми дохідний бізнес серед тлінкітів — пакування та перенесення вантажів через Чилкутський перевал. У ньому були зайняті всі — чоловіки, жінки і навіть діти. Індіанці перестали ворогувати з білими людьми, натомість розпочалися війни між племенами за контроль над бізнесом. Після чергової війни 1888 року, в якій загинули два індіанські вожді, було досягнуто перемир'я між племенами та розділено сфери впливу.

З того часу Даї стало тимчасовим прихистом для сезонних мисливців, рибалок, старателів та носіїв перед їх походом через Чилкутський перевал. Власне, назва Даї пішла від слова «пакувати» мовою тлінкіт — Dayéi.

Першим білим дослідником цих країв був . У 1883 році, досліджуючи Аляску і територію Юкону, він зупинявся в Даї і згодом у своїй книзі досить детально описав місцевих жителів і їх побут. Правда, у своїх спогадах він використовував застарілу назву селища — Dayay. У цій книжці були вкладені також малюнки долини Даї та предметів побуту тлінкітів.

У 1884 році Джон Гейлі разом з Едгаром Вілсоном відкрив у Даї факторію, а через два роки до нього приєднався компаньйон Джон Гейлі (John Healy), якого звично називали «капітан Гейлі». Аж до 1896 це був єдиний дерев'яний будинок у Даї. Він слугував одночасно салуном, магазином і житлом. До нього був прибудований склад, а позаду розбитий город. Прибудова з іншого боку, споруджена 1897 року, мала горду назву «Готель-ресторан», де за 50 центів можна було поїсти і за ще 50 центів — переночувати. Гейлі, разом з компаньйоном Вілсоном, упорядковували стежки до Чилкуту, не беручи за це оплати, а лише для того, щоб привабити більше старателів до Даї. Тлінкітам це було не до вподоби. Один з вождів — Lunáat — обурювався, що білі люди забирають в його народу стежки.

1896 року відкрилося поштове відділення. У 1884—86 роках в Даї проживало близько 50 індіанців, але наступного року їх кількість значно збільшилася, що свідчило про популярність пакувального бізнесу. 1887 року в Даї проживало 138 індіанців, подружня пара Гейлі та їх партнер Джордж Діксон. Мисливці та старателі, що тимчасово зупинялися в Даї, розкладали собі намети. Там же й розкладав свій намет Джордж Кармак, який згодом відкрив золото на Клондайку.

Саме до салуну Джона Гейлі взимку 1887 року добралися двоє чоловіків від і принесли звістку про нові родовища золота у самородках поблизу Форті-Майл. Один з них — Том Вільямс — був непритомний і через два дні помер, не промовивши жодного слова. Інший — індіанський хлопець, взявши жменю бобів, сказав: «Все золото — як ці боби». У наступні роки рух старателів через Даї поволі зростав і сягнув 1000 старателів у 1895 році. А ще через рік наступив справжній бум.

У часи золотої лихоманки

Прибуття до Даї

Влітку 1897 розгорілася Клондайкська золота лихоманка. Перші пароплави з Каліфорнії прибули до Даї наприкінці липня. Даї всього за кілька днів перетворилося в багатотисячне поселення з хаотично розкиданими наметами і горами вантажів. Для одних це була тимчасова зупинка на шляху до Клондайку, для інших, що втратили своє майно і гроші, або здоров'я, — тимчасове пристановище перед поверненням додому. Були й такі, чий життєвий шлях закінчився в Даї.

Дорога на Клондайк проходила по історичній торговельній стежці індіанців — через Даї, Чилкутський перевал, Береговий хребет і до . Далі 800 км по течії Юкону діставалися до золотих ділянок поблизу міста Доусон-Сіті.

Саме через Даї пролягав маршрут Джека Лондона та його шваґра до Клондайку (осінь 1887). Згодом письменник згадував у своїх оповіданнях:

З перших місяців золотої лихоманки порти Даї та сусідній Скагвей конкурували між собою. Спочатку старателі віддавали перевагу Даї, оскільки шлях через Чилкутський перевал вже був проторований, добре відомий і детально описаний у посібниках. Перехід завжди був відкритий і не закривався навіть у погану погоду. Взимку 1897/98 через Даї пройшло майже втричі більше старателів, ніж через Скагвей (відповідно, 30 тисяч і 10 тисяч).

Проте порт Скагвей був глибоководний і до причалу могли одночасно швартуватися й швидко розвантажуватися три пароплави. Навпаки, морське дно і побережжя Даї були дуже пологими і пароплави змушені були ставати на якір майже за дві милі від берега. Розвантаження відбувалося некеровано і безладно, як з корабля, що тоне. Коней скидали прямо у воду зі спеціальних контейнерів, у яких відкривалося дно, і тварини на грані безумства від страху падали у воду. Поклажа викидалася на плоти біля бортів пароплавів. Якщо пліт витримував, не розвалювався або не розбивався на тріски, і був дотягнутий до берега, то залишалася ймовірність, що поклажа буде все ж загублена, вкрадена, або продукти просочаться морською водою. Висота припливів у затоці Даї може сягати шести метрів і пакунки з продуктами, не відтягнуті на безпечну віддаль від берега, безнадійно намокали солоною водою. У найгіршій ситуації були ті, що розвантажувалися в час відпливу. Чекати на приплив не було коли і, скинувши вантаж з плотів на берег, вони відчайдушно старалися перекласти його подалі від води, але самотужки перенести за дві-три години тонну клунків не кожному було під силу. Один з прибульців у Даї згодом писав:

Багато чоловіків заробляли, допомагаючи прибулим доправляти вантажі від пароплавів до берега і переносити їх подалі від припливів. Ціна коливалася від 20 доларів за годину під час відпливу до 50 доларів, коли починала прибувати вода.

Невдовзі спорудили дві дерев'яні пристані, довжиною понад три кілометри, але вони ніколи не були повністю завершені й не поліпшили становище з розвантаженням. Насправді на них було ще більше хаосу, особливо взимку, коли через обледенілий настил вантажі й старателі падали у крижану воду затоки. Перший пірс (лютий 1898) майже не використовувався через ненадійну конструкцію і вузький проїзд. Інший пірс, набагато довший, був капітальнішим, тому будувався довше і відкрився у травні 1898-го, коли наплив старателів значно зменшився. Загалом, витрати на ці пірси так і не повернулися прибутками.

Період розквіту

Популярність Даї підтримувалася поліпшенням сервісу на Чилкутському перевалі. Підприємливі ділки протягнули канати, щоб полегшити підіймання вгору, вирубали в льоді сходинки, які називали «Золоті Сходи», перекинули містки через численні водяні потоки. Наприкінці 1897 року споруджений перший канатний підйомник на кінній тязі. До весни 1898 року вже працювало чотири , серед них — перша у світі електрична канатна дорога, завдовжки 730 м. У майбутньому були плани спорудження вагонеткової дороги і вузькоколійної залізниці, а весною 1898 року закладені допоміжні споруди для них.

Даї набагато повільніше розбудовувалося, ніж Скагвей. Причина цьому — в умовах транзиту. До Скагвею було легше добратися (глибока гавань для пароплавів), але важче покинути (мала пропускна спроможність стежки до перевалу Вайт). У Даї вивантажитися з пароплава було важче, зате маршрут до Чилкутського перевалу пропускав більше людей і майже не залежав від погоди. Тому в Даї старателі довго не затримувалися. До кінця вересня 1897 в містечку були лише факторія Гейлі, кілька салунів, табір тлінкітів та різноманітні намети.