Ю́лій Вале́рійович Ма́мчур ( 15 серпня 1971, Умань, Черкаська область, Українська РСР, СРСР) — український військовий льотчик 1-го класу, полковник Повітряних Сил ЗС України, командир 204-ї бригади тактичної авіації. Учасник російсько-української війни. Народний депутат України VIII скликання (10 листопада 2014 — 29 серпня 2019) за списком блоку Петра Порошенка (№ 6 у списку).
Життєпис Юлій Валерійович Мамчур народився 15 серпня 1971 року у місті Умань Черкаської області. Після школи вступив до Чернігівського вищого військового авіаційного училища льотчиків, яке закінчив у 1992 році.
У грудні 2008 року перебував на посаді заступника командира 39-ої окремої бригади актичної авіації з льотної підготовки проходив службу військовий льотчик 1-го класу Мамчур Юлій Валерійович.
На 1 липня 2011 року проходив службу в Озерненському гарнізоні (39-та окрема ескадрилья тактичної авіації (в/ч А2038)).
На початку 2013 року льотчика 1-го класу полковника Мамчура призначили на посаду командира 204-ї Севастопольської бригади тактичної авіації Повітряного командування «Південь». На той час його загальний наліт становив понад 900 годин.
3 березня 2014 року під час російсько-українського конфлікту на півострові Крим глава медіа-центру Міноборони в Криму Владислав Селезньов навів його слова: «Особовий склад бригади тактичної авіації в Бельбеку вірний народу України й Військовій присязі, зі зброєю в руках готовий до захисту територіальної цілісності України». Ця заява з'явилася після ультиматуму «невідомих» військовиків, що носили російську амуніцію, з вимогою до українських військових перейти на їхню сторону до 16 годин 3 березня.
4 березня українські військовики провели «психологічну атаку» — без зброї, під бойовим стягом Севастопольської бригади тактичної авіації імені Олександра Покришкіна та Державним прапором України, співаючи гімн України, вони рушили в бік озброєних вояків, що блокували прохід до військової частини, при цьому «невідомі формування» стріляли біля ніг українських льотчиків та у повітря. В результаті переговорів протягом дня частину вдалося частково перебрати під український контроль.
12 березня на захопленій російськими спецпідрозділами території аеродрому Бельбек (військова частина А-4515) сталася пожежа, загасила її українська пожежна команда. Сайт військової частини А-4515: «Дзвінка від „марсіан“ з цього приводу не надходило. У напрямку пожежі в терміновому порядку було відправлено пожежну машину у супроводі командира бригади Юлія Мамчура. За годину до цих подій було відключення електроживлення на території адміністративних будівель частини».
22 березня 2014 року, не діставши підтримки Збройних сил України, 204-та бригада тактичної авіації на чолі з Ю. В. Мамчуром самостійно здійснювала оборону військової частини А-4515. У зв'язку з нерівним співвідношенням бойових сил і бездіяльністю керівництва міністерства оборони України на чолі з І. Й. Тенюхом, військова частина А-4515 була захоплена російськими окупаційними військами та невідомими озброєними особами. Особовий склад 204-ї бригади тактичної авіації був вимушений покинути військову частину. За повідомленнями ЗМІ, після штурму військової частини полковника Юлія Мамчура було викрадено російськими військовими. У повідомленні на офіційному сайті військової частини А-4515, командира Мамчура «насильно викликали на переговори в штаб ЧФ РФ». Командир встиг зателефонувати дружині й повідомити про те, що його захопили. За словами Лариси Мамчур, дружини полковника, її чоловіка повезли до севастопольської військової в'язниці. Разом з тим, підлеглі Мамчура заявили, що не залишать захоплену російськими військами базу, доки Мамчур не повернеться.
26 березня 2014 року полковник Мамчур разом з 5 іншими захопленими українськими офіцерами у супроводі російських автоматників залишив територію Криму. Після повернення з полону полковник повідомив, що його 3,5 доби утримували в одиночній камері, здійснювали психологічний тиск, намагаючись переконати перейти на сторону російської армії:
Того ж дня в.о. Президента України Турчинов заявив, що всі звільнені з полону офіцери, «які проявили стійкість і мужність» будуть нагороджені і підвищені по службі.
Після передислокації з Криму військова частина Юлія Мамчура перебазувалася до Миколаєва.
Одружений. Дружина Лариса. Має доньку Дарину та онуку.
Нагороди Орден Богдана Хмельницького III ст. (21 серпня 2014) — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, високопрофесійне виконання службового обов'язку Іменна вогнепальна зброя (3 вересня 2015) — за значний особистий внесок у зміцнення обороноздатності Української держави, багаторічну бездоганну службу, зразкове виконання військового обов'язку та виявлені при цьому честь і доблестьПрезидент нагородив іменною зброєю полковника Юлія Мамчура // Офіційне інтернет-представництво Президента України, 3 вересня 2015 Відзнака Президента України — ювілейна медаль «25 років незалежності України» (19 серпня 2016) — за значні особисті заслуги у становленні незалежної України, утвердженні її суверенітету та зміцненні міжнародного авторитету, вагомий внесок у державне будівництво, соціально-економічний, культурно-освітній розвиток, активну громадсько-політичну діяльність, сумлінне та бездоганне служіння Українському народу. Медаль «15 років Збройним Силам України» Медаль «За сумлінну службу» I ст. Медаль «За сумлінну службу» II ст. Пам'ятний знак «За воїнську доблесть» (2014)У Міністерстві оборони України відбулися урочисті збори до 69 річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні // Сайт Подільського районного у м. Києві військового комісаріату, 7 травня 2014 р. 11 квітня 2014 року у Вінниці нагороджений відзнакою міського голови «За честь і мужність». Почесну нагороду та грошову премію до неї вручено його доньці Дарині Мамчур. Орден святого архістратига Михаїла ІІ ст. (ПЦУ, 2019) — за заслуги перед Українською державою та помісною Православною ЦерквоюПредстоятель зустрівся з полковником Юлієм Мамчуром // Сайт Православної Церкви України, 11 липня 2019 р..
Примітки
Посилання