Джон Фіцджеральд Кеннеді-молодший (; , Вашингтон — , Атлантичний океан, біля берега Мартас-Віньярд, Массачусетс) — американський журналіст і адвокат, третя дитина і перший син 35-го президента США Джона Кеннеді і Жаклін Кеннеді. В американській пресі його також називали Джон молодший (), Джон-Джон (), або JFK Jr, чи Син Америки (), оскільки був одним з небагатьох президентських дітей, які в настільки ранньому віці опинилися і виховувалися в Білому домі фактично на очах у всієї країни.
Дитячі роки й освіта
Джон Фіцджеральд Кеннеді-молодший народився 25 листопада 1960 року у Вашингтоні (округ Колумбія), у сім'ї сенатора від штату Массачусетс Джона Ф. Кеннеді та Жаклін Кеннеді (уродженої Був'є). Його батька було обрано президентом менш ніж за три тижні до цього, а інавгурація відбулася через два місяці після народження сина. У Джона Кеннеді-молодшого була старша сестра, Керолайн, яка народилася в 1957 році. Його батьки до того втратили доньку Арабеллу мертвонароджену в 1956 році та немовля Патріка, який помер через два дні після передчасних пологів у 1963 році. Його поширене прізвисько «Джон-Джон» з'явилось, коли репортер помилково почув, як батько двічі поспіль називав його «Джоном»; у родині це прізвисько не використовувалось1999 Year in Review (December 1999) CNN..
Дж. Кеннеді-молодший проживав у Білому домі протягом перших трьох років свого життя та перебував в центрі уваги громадськості. Його батька було вбито 22 листопада 1963 року, а державні похорони відбулися через три дні, на третій день народження Джона. У широко розрекламованому моменті він вийшов уперед і віддав честь труні свого батька, завішаній прапором, коли її виносили із собору Святого Меттью. Віце-президент NBC News назвав цей кадр «найбільш вражаючим… кадром в історії телебачення». Цей момент сфотографували декілька журналістів, зокрема фотограф United Press International — майбутній головний фотограф Білого дому за часів адміністрації Ліндона Б. Джонсона та Ден Фаррелл з New York Daily News. Президент Ліндон Джонсон написав Кеннеді свого першого листа на посаді, в якому сказав йому, що він «завжди може пишатися» своїм батьком.
Родина зберегла свої плани щодо святкування дня народження Кеннеді, щоб продемонструвати свою рішучість продовжувати, незважаючи на смерть президентаLeamer, p. 1.. Вони деякий час мешкали в районі у Вашингтоні (округ Колумбія), перш ніж переїхати до розкішної квартири на Верхньому Іст-Сайді Мангеттена, де і виріс Дж. Кеннеді-молодший. У 1967 році мати взяла його та Керолайн у шеститижневу «сентиментальну подорож» до Ірландії, де вони зустрілися з президентом Ірландії Еймоном де Валера та відвідали родовий маєток Кеннеді в ДанганстауніHeymann, pp. 145—146..
Після вбивства дядька Джона, Роберта, у 1968 році Жаклін вивезла Керолайн та Джона зі Сполучених Штатів, сказавши: «Якщо вони вбивають Кеннеді, то мої діти — мішені… Я хочу вибратися з цієї країни». Пізніше того ж року вона вийшла заміж за грецького судноплавного магната Аристотеля Онассіса, і родина переїхала на його приватний острів . Онассіс помер у 1975 році та залишив своїй вдові річний дохід розміром 250 000 доларів, хоча згодом вона домовилась з Христиною Онассіс, єдиною дочкою покійного, про 25 мільйонів доларів в обмін на те, що та не оскаржуватиме заповіт.
У 1971 році Джон Кеннеді-молодший вперше після втрати батька навідався до Білого дому разом з матір'ю та сестрою. Доньки президента Річарда Ніксона провели йому екскурсію, яка включала відвідини його колишньої спальні, і Ніксон показав йому стіл Резольют, під яким батько дозволяв йому гратися.
Кеннеді навчався у приватних школах на Мангеттені, починаючи зі , а пізніше перейшов до , яку відвідував з третього по десятий клас. Середню освіту він здобув у Академії Філліпса в Андовері (штат Массачусетс). Після закінчення школи він супроводжував свою матір у подорожі до Африки. Під час курсу піонерської підготовки група Кеннеді загубилася на два дні без їжі та води; він привів їх до безпечного місця, заслуживши визнання за лідерствоLeigh, p. 235..
У 1976 році Кеннеді та його двоюрідний брат вирушили до постраждалого від землетрусу регіону Рабінал у Гватемалі, де вони допомагали з важкими будівельними роботами та роздавали їжу. Місцевий священник сказав, що вони «їли те, що їли мешканці Рабіналу, одягалися в гватемальський одяг і спали в наметах, як більшість жертв землетрусу», додавши, що ці двоє «зробили для іміджу своєї країни» в Гватемалі більше, «ніж ціла кімната послів» Leigh, pp. 195—196.. На його 16-й день народження закінчився захист Кеннеді з боку Секретної службиLeigh, p. 137., і він провів літо 1978 року, працюючи тваринником у ВайомінгуLandau, p. 77.. У 1979 році відбулося відкриття в Бостоні, і Кеннеді виголосив свою першу велику промову, прочитавши вірш Стівена Спендера «Воістину великий»Leigh, p. 251..
Кеннеді навчався в Браунському університеті, де спеціалізувався на американістиціLeigh, pp. 236—237.. Він став співзасновником студентської дискусійної групи, яка зосереджувалася на сучасних проблемах, таких як апартеїд у Південній Африці, контроль над зброєю та громадянські права. Він був вражений апартеїдом, коли відвідав Південну Африку під час літніх канікул, і домовився про виступ посла США Ендрю Янга на цю тему в Браунському університетіLandau, p. 78.. На третьому курсі Кеннеді виїхав з кампусу, щоб замешкати з кількома іншими студентами в одному будинкуLandau, p. 82., і проводив час у клубі «Ксенон», що належав фінансисту . Кеннеді був посвячений у «Фі Псі», місцеве соціальне братство, яке було відділенням «Альфа» національного братства в Род-Айленді до 1978 року.
У січні 1983 року водійська ліцензія Кеннеді в Массачусетсі була призупинена після того, як він отримав більше трьох повісток щодо перевищення швидкості протягом 12 місяців і не з'явився на слухання. Адвокат родини пояснив, що Кеннеді, найімовірніше, «занурився в іспити і просто забув дату слухання». Того ж року він закінчив навчання зі ступенем бакалавра з американістики та взяв перерву, подорожуючи до Індії та навчаючись в Делійському університеті, де проходив аспірантуру та зустрівся з Матір'ю Терезою.
Кар'єра Після Національного з'їзду Демократичної партії 1984 року в Сан-Франциско Кеннеді повернувся до Нью-Йорка, щоб заробляти 20 000 доларів на рік в Управлінні розвитку бізнесу, де, за словами його начальника, він працював «у тій самій тісній затишній кімнаті, що й усі інші. Повністю завантажувався роботою і завжди був задоволений». Кеннеді продовжив працювати там на посаді заступника директора Корпорації розвитку 42-ї вулиці в 1986 році, проводячи переговори із забудовниками та міськими агентствами.
У 1988 році Кеннеді став співробітником на літній період у , юридичній фірмі в Лос-Анджелесі, яка мала тісні зв'язки з Демократичною партією, працюючи на сусіда по кімнаті з юридичної школи свого дядька Теда Кеннеді та колишнього голову Національного комітету Демократичної партії Чарльза Манатта. Пізніше того ж року журнал People назвав Кеннеді «Найсексуальнішим мужчиною на світі» («Sexiest Man Alive»).
З 1989 року Кеннеді очолював Reaching Up, некомерційну групу, яка надавала освітню та професійну підтримку працівникам, що допомагають людям з інвалідністю. Вільям Ебенштейн, виконавчий директор групи, сказав: «Він завжди турбувався про працюючих бідних, і його родина завжди була зацікавлена в допомозі їм».
Кеннеді здобув ступінь доктора юридичних наук у в 1989 році. Він двічі провалив іспит із судочинства в Нью-Йорку, перш ніж склав його з третьої спроби в липні 1990 року. Після другої невдачі він сказав, що продовжуватиме складати іспит, доки врешті-решт не складе його. Якби він провалив втретє, втратив би право працювати помічником окружного прокурора в офісі окружного прокурора Мангеттена, де він пропрацював наступні чотири роки, займаючись справами, пов'язаними зі споживачами та суперечками між орендодавцями та орендарями. 29 серпня 1991 року він виграв свою першу справу як прокурор.
Влітку 1992 року Кеннеді працював журналістом, і газета «Нью-Йорк Таймс» доручила йому написати про його експедицію на байдарках до Аландського архіпелагу, під час якої він врятував друга після перекидання. Потім він розглядав можливість заснування та видання журналу разом зі своїм другом, керівником відділу зв'язків з громадськістю Майклом Дж. Берманом, план, який його мати вважала надто ризикованим. За книгою Крістофера Андерсена «День смерті Джона», виданою у 2000 році, Жаклін боялася, що її син загине в авіакатастрофі, і попросила свого давнього супутника Моріса Темпельсмана «зробити все можливе, щоб Джон не став пілотом».
Акторська діяльність Кеннеді з'являвся в численних п'єсах під час навчання в Браунському університеті та продовжував цим займатись і надалі. Хоча він і проявляв інтерес до професійної акторської діяльності, його мати рішуче не схвалювала такого захоплення, вважаючи це невідповідною для нього кар'єроюA&E Biography. Він дебютував як актор у Нью-Йорку 4 серпня 1985 року на виставі в Ірландському театрі на Вест-Сайді (Мангеттен). Най Герон, виконавчий директор Ірландського центру мистецтв, відзначав, що Кеннеді був «одним з найкращих молодих акторів, яких я бачив за останні роки»Bly, p. 279.. Режисер Робін Саекс, зазначив: «У нього є щирість, яка просто просвічує». Найбільшою акторською роллю Кеннеді була епізодична роль вигаданої версії себе в епізоді «Змінені стани» восьмого сезону серіалу «Мерфі Браун», де він відвідує офіс головного героя, щоб просувати журнал, який він видає.
Журнал «Джордж» У 1995 році Кеннеді та Берман заснували глянцевий щомісячник під назвою «Джордж», який поєднував політику, спосіб життя та моду, причому Кеннеді володів 50-відсотковою часткою. Кеннеді офіційно запустив журнал на прес-конференції на Мангеттені 8 вересня, пожартувавши, що не бачив стільки репортерів зібраних з тих пір, як провалив свій перший іспит на екзамені з судочинства.
Кожен випуск містив колонку редактора та інтерв'ю, написані Кеннеді, який вірив, що журнал може зробити політику «доступною, висвітлюючи її у цікавий та захопливий спосіб», заохочуючи громадськість до ширшої участі. Він брав інтерв'ю у таких діячів, як , Біллі Грем, Гарт БруксLandau, pp. 100—102..
Дебютний випуск викликав критику за зображення на обкладинці Сінді Кроуфорд, одягненої як Джордж Вашингтон, у напудреній перуці та сорочці з рюшами. Кеннеді захищав цей вибір, зазначаючи, що «політичні журнали повинні виглядати як жіночий журнал Landau, p. 99..
У липні 1997 року журнал Vanity Fair опублікував інформацію про мера Нью-Йорка Руді Джуліані, стверджуючи, що у нього був роман зі своєю прессекретаркою, що обоє спростували. Кеннеді розглядав можливість продовження розслідування, але зрештою відмовивсяBlow, pp. 174—175.. Того ж місяця він написав про зустріч з Матір'ю Терезою, заявивши, що «три дні, які я провів у її присутності, були найвагомішим доказом існування Бога, який коли-небудь мав цей католик, що бореться за виживання».
Вересневий випуск 1997 року був присвячений темі спокуси та йшлося у ньому про двоюрідних братів Дж. Кеннеді-молодшого, та . Майкла, бостонського адвоката, звинуватили у романі з неповнолітньою нянею його дітей, тоді як Джозефа, конгресмена від Массачусетсу, колишня дружина звинуватила у знущаннях над нею. Джон писав, що обидва двоюрідні брати стали «зразковими хлопчиками з поганою поведінкою», і стверджував, що висвітлення їхньої діяльності в ЗМІ було несправедливим через їхнє прізвищеAndersen, p. 316.. Джозеф пожартував, перефразуючи батька Джона: «Запитуй не про те, що ти можеш зробити для свого двоюрідного брата, а про те, що ти можеш зробити для його журналу»Leigh, pp. 322—323..
На початку 1997 року Кеннеді та Берман були втягнуті в боротьбу за владу, яка супроводжувалася перепалками, грюканням дверима та навіть фізичною конфронтацією. Берман продав свою частку компанії, а Кеннеді взяв на себе його обов'язки. Продажі журналу, які вже й так знижувалися, різко впали після відходу Бермана.