«Літторіо» () — військовий корабель, головний корабель у серії лінійних кораблів класу «Літторіо» Королівських ВМС Італії за часів Другої світової війни. Другий корабель у своїй серії отримав своє найменування на честь емблеми італійської фашистської партії (зв'язка фасцій, що оточувала топірці давньоримських лікторів, називалася «Літторіо»). 30 липня 1943 року після падіння режиму Беніто Муссоліні лінкор перейменували на «Італію».
«Літторіо» був закладений 28 жовтня 1934 року на верфі компанії Ansaldo у Генуї. 6 травня 1940 року увійшов до складу Королівських ВМС Італії.
Невдовзі після введення в експлуатацію «Літторіо» був сильно пошкоджений під час британського авіанальоту на Таранто 11 листопада 1940 року, що вивело його з ладу до наступного березня. Після цього «Літторіо» брав участь у кількох бойових вильотах з метою перехоплення британського Середземноморського флоту, більшість з яких не завершилися жодними діями, за винятком Другої битви у затоці Сидра в березні 1942 року, де він пошкодив кілька британських військових кораблів. У липні 1943 року після падіння фашистського уряду «Літторіо» перейменували на «Італію». 9 вересня 1943 року італійський флот був атакований німецькими бомбардувальниками, коли він прямував до місця інтернування після капітуляції Італії. Під час німецької атаки, в результаті якої був знищений «Рома», в «Італію» влучила радіокерована бомба Fritz X, що завдало значної шкоди його носу. Згідно з підписаною в невеличкому італійському селищі Кассіблі на Сицилії угодою про перемир'я, яка передбачала беззастережну капітуляцію італійських збройних сил, «Італію» інтернували на Мальті, потім в Александрії та, нарешті, у Великому Гіркому озері в Суецькому каналі, де корабель залишався до 1947 року. «Італію» було передано Сполученим Штатам як військовий трофей та утилізовано в Ла-Спеції в 1952—1954 роках.
Опис «Літторіо» був головним кораблем свого класу лінкорів; служив в італійському Королівському флоті під час Другої світової війни. Його назвали на честь Ліктора («Littorio» італійською), у давнину носія римських фасцій, які були прийняті як символ італійського фашизму. «Літторіо» та однотипний «Вітторіо Венето» були побудовані у відповідь на французькі лінкори «Дюнкерк» та «Страсбург». Вони стали першими сучасними лінкорами Італії та першими 35 000-тонними великими кораблями будь-якої країни, закладеними за умовами Вашингтонського морського договору.
«Літторіо» було закладено на верфях Ansaldo в Генуї 28 жовтня 1934 року на честь маршу фашистської партії на Рим у 1922 році. Зміни в конструкції та відсутність бронювання призвели до затримок у графіку будівництва, що спричинило тримісячне зміщення дати спуску на воду порівняно з початковим планом на травень 1937 року. Після спуску на воду період оснащення тривав до початку 1940 року. Протягом цього часу ніс «Літторіо» було модифіковано, щоб зменшити вібрацію та зменшити вологість на носі. «Літторіо» провів з 23 жовтня 1939 року по 21 грудня 1939 року серію ходових випробувань. Після проведення додаткових випробувань того ж місяця лінкор перевели до Таранто, де разом з «Вітторіо Венето» приєднався до 9-ї дивізії під командуванням контрадмірала Карло Бергаміні.
Історія служби З 31 серпня по 2 вересня 1940 року «Літторіо» здійснив вилазку у складі італійських сил з п'яти лінкорів, десяти крейсерів та тридцяти чотирьох есмінців, щоб перехопити британські військово-морські сили, що брали участь в операції «Капелюхи», та конвой MB.3, але контакт з жодною з груп не був встановлений через погану розвідку, і жодних дій не відбулося. Подібний результат стався в результаті маневру проти британського конвою MB.5
29 вересня-1 жовтня «Літторіо», чотири інші лінкори, одинадцять крейсерів та двадцять три есмінці намагалися перехопити конвой, що перевозив війська союзників на Мальту.
У ніч з 10 на 11 листопада 1940 року британський Середземноморський флот здійснив повітряний наліт на гавань Таранто. Двадцять один торпедоносець «Сордфіш», запущений з авіаносця «Іластріас», атакував італійський флот двома хвилями. Італійську базу захищали двадцять одна 90-мм зенітна гармата та десятки менших 37-мм та 20-мм гармат, а також двадцять сім загороджувальних аеростатів. Однак захисники не мали радарів, тому були заскочені зненацька, коли «Сордфіші» з'явилися над італійською базою. «Літторіо» та інші лінкори також не були забезпечені достатньою кількістю протиторпедних сіток. Перша хвиля завдала удару по італійських кораблях о 20:35, а друга — приблизно через годину.
Літаки досягли трьох влучань у «Літторіо», одного — у «Дуіліо» та одного — у «Конте ді Кавур». З торпед, що вразили «Літторіо», дві влучили в ніс, а одна — в корму; потрапляння в корму зруйнувало кермо, а ударна сила від вибуху пошкодила рульовий механізм корабля. Два потрапляння в носовій частині корабля спричинили сильне затоплення та призвели до того, що він осів біля носа, а палуби залило водою до башт головної батареї. Його не вдалося привести в док до 11 грудня через четверту торпеду, виявлену під кілем, що не вибухнула. Видалення торпеди виявилося копітким завданням, оскільки будь-який зсув магнітного поля навколо торпеди міг би призвести до детонації її магнітного детонатора. Ремонт лінкора тривав до 11 березня 1941 року.
22–25 серпня 1941 року, після завершення ремонту, «Літторіо» брав участь у невдалому поході з метою перехоплення британських сил. 27 вересня 1941 року він очолив атаку на конвой союзників в операції «Гальбед». Британські сили, що супроводжували конвой, включали лінкори «Родні», «Нельсон» та «Принц Уельський». Італійська розвідка повідомила про наявність потужного ескорту й італійський командир, отримавши наказ не вступати в бій, якщо не матиме значної чисельної переваги, перервав операцію та віддав наказ повернутися на базу. 13 грудня корабель брав участь у черговому рейді з метою перехоплення конвою противника на Мальту, але спроба була зірвана після того, як «Вітторіо Венето» був торпедований британським підводним човном. Через три дні він вийшов у море, щоб супроводжувати операцію M42, конвой з постачання для італійських та німецьких військ у Північній Африці. До кінця 1941 року британський успіх у розкритті коду «Енігма» ускладнював доступ конвоїв країн Осі до Північної Африки. Тому італійці залучили свій бойовий флот до охорони власних конвоїв, щоб посилити спроможності із захисту транспортів.
«Літторіо» взяв участь у першій битві у затоці Сидра. Він разом з рештою сил далекого прикриття вступив у бій з ескортом британського конвою, що прямував на Мальту, який випадково зіткнувся з конвоєм M42 наприкінці дня. «Літторіо» відкрив вогонь з максимально можливої відстані, близько 32 000 м, але жоден снаряд не влучив у ціль. Тим не менш, сильний італійський вогонь змусив британські сили відступити під прикриттям димової завіси, і конвой M42 досяг Північної Африки без пошкоджень.
3 січня 1942 року «Літторіо» знову отримав завдання щодо супроводу конвою на підтримку операції M43; він повернувся до порту до 6 січня. 22 березня лінкор брав участь у Другій битві у затоці Сидра, будучи флагманським кораблем італійських сил, які намагалися знищити британський конвой, що прямував на Мальту. Після настання темряви кілька британських есмінців здійснили атаку на «Літторіо» з близької відстані, але сильний вогонь з його головних та допоміжних гармат змусив есмінці відступити. Коли есмінці відступали, один з них влучив у «Літторіо» одним 4,7-дюймовим (120-мм) снарядом, який завдав незначних пошкоджень хвостовій частині корабля. У свою чергу, в ході бою «Літторіо» влучив в есмінці «Гевок» та «Кінгстон» і серйозно пошкодив їх. Він також влучив у крейсер «Евріалус», але не завдав значних пошкоджень. «Кінгстон» кульгав на Мальту для ремонту, де пізніше був знищений у результаті авіаудару, перебуваючи в сухому доку. Постріл із задньої турелі «Літторіо» підпалив один із його гідролітаків, хоча корабель не отримав серйозних пошкоджень. Під час бою він загалом випустив 181 снаряд зі своєї головної батареї. Хоча італійський флот не зміг безпосередньо атакувати конвой, але атака змусила союзні транспорти розосередитися, і багато з них були потоплені наступного дня внаслідок ударів авіації Осі.
Три місяці по тому, 14 червня, «Літторіо» брав участь у перехопленні конвою на Мальту з Александрії в операції «Вігорос». «Літторіо», «Вітторіо Венето», чотири крейсери та дванадцять есмінців були відправлені для атаки на конвой. Британці швидко виявили італійський флот, що наближався, та завдали кількох нічних авіаударів, намагаючись перешкодити йому прорватися до конвою, втім британські літаки не отримали жодних влучань. Наступного дня, під час пошуків конвою, «Літторіо» був уражений бомбою, скинутою B-24 «Ліберейтором»; бомба влучила в дах башти № 1, але завдала незначних пошкоджень далекоміру та барбету, а також уламками спричинила пошкодження палуби. Тим не менш, башта залишалася справною і «Літторіо» залишився з флотом. Загроза з боку «Літторіо» та «Вітторіо Венето» змусила британський конвой перервати місію. О 14:00 італійці припинили переслідування та повернулися на базу. Незадовго до півночі того ж вечора в «Літторіо» влучила торпеда, скинута британським бомбардувальником «Веллінгтон», внаслідок чого ніс корабля затопило близько 1500 т води. Екіпаж здійснив зустрічне затоплення 360 тоннами води, щоб виправити крен. Корабель зміг повернутися до порту для ремонту, який тривав до 27 серпня. Він залишався в Таранто до 12 грудня, коли флот перевели до Спеції.
Протягом перших шести місяців 1943 року «Літторіо» не використовувався через гострий брак палива в італійському флоті. Пального вистачало лише для «Літторіо», «Вітторіо Венето» та їхнього однотипного нещодавно введеного до строю лінкора «Рома», але навіть тоді палива вистачало лише на надзвичайні ситуації. 19 червня 1943 року американський бомбардувальник здійснив бомбардування гавані Ла-Спеція, вразивши «Літторіо» трьома бомбами.
30 липня, після падіння уряду Беніто Муссоліні, лінійний корабель перейменували на «Італію». 3 вересня Італія підписала перемир'я з союзниками, що поклало край її активній участі у Другій світовій війні на боці держав Осі. Через шість днів «Італія» та решта італійського флоту відпливли на Мальту, де їх мали інтернувати до кінця війни. Під час переходу німецькі Люфтваффе атакували італійський флот, використовуючи винищувачі Dornier Do 217, озброєні радіокерованими бомбами Fritz X. Одна бомба Fritz X влучила в «Італію» перед баштою № 1; вона пройшла крізь корабель і вийшла з корпусу, вибухнувши у воді під ним і завдавши серйозних пошкоджень. Тим часом «Рому» німецькі пілоти потопили.
Потім «Італію» та «Вітторіо Венето» перемістили спочатку до Александрії в Єгипті, а 14 вересня — до Великого Гіркого озера в Суецькому каналі, де вони залишалися до кінця війни. 5 лютого 1947 року «Італії» нарешті дозволили повернутися додому. За мирним договором з Італією, підписаним через п'ять днів, 10 лютого, лінкор передали як військовий трофей Сполученим Штатам. 1 червня 1948 року корабель виключили з військово-морського реєстру та відправили на брухт у Ла-Спеції, де у 1952—1954 роках розібрали.
Див. також Raimondo Montecuccoli Trento (1929) Гангут (лінкор) SMS Tegetthoff (1912) Duca degli Abruzzi (1936) Лінійні кораблі класу «Андреа Доріа» Лінійні кораблі класу «Конте ді Кавур»
Примітки Виноски
Джерела
Посилання
ITALIAN BATTLESHIP LITTORIO «Литторио» Corazzata Littorio
Література Bagnasco, Erminio; de Toro, Augusto (2010). The Littorio Class. S Yorkshire: Seaforth Publishing. ISBN 978-1-59114-445-8. Garzke, William H.; Dulin, Robert O. (1985). Battleships: Axis and Neutral Battleships in World War II. Annapolis, Maryland: Naval Institute Press. ISBN 0-87021-101-3. Fraccaroli, Aldo (1968). Italian Warships of World War II. London: Ian Allan. OCLC 461351. Stille, Mark (2011). Italian Battleships of World War II. Oxford: Osprey Publishing. ISBN 978-1-84908-831-2.