А́ппієва доро́га, Аппіїв шлях () — найважливіша з античних доріг Стародавнього Риму. Дорога, прокладена в 312 до н. е. за цензора Аппія Клавдія Цека, проходила з Рима до Капуї, пізніше була проведена до Бриндізі. Нею було налагоджене сполучення Риму з Грецією, Єгиптом і Малою Азією.
Уздовж Аппієвої дороги розташовано безліч пам'ятників: гробниці та вілли республіканського та імперського періоду, християнські та юдейські катакомби, середньовічні башти та укріплення, часто побудовані на руїнах римських пам'ятників, ренесансні та барокові будівлі.
У липні 2024 року Аппієва дорога була включена до Списку об'єктів Світової спадщини ЮНЕСКО.
Історія Аппієва дорога була побудована за наказом цензора Аппія Цека у 312 році до н. е. в доповнення до побудованої у 334 році до н. е. Латинської дороги, що поєднувала Рим із колонією Кальві () поблизу Капуї. Римський історик Тіт Лівій у IX книзі з «Історії від заснування міста» () так пише про цю подію:
На цей рік припадає і знамените цензорство Аппія Клавдія і Гая Плавтія, але Аппієвому імені в пам'яті нащадків дісталася щасливіша доля, тому що він проклав дорогу і провів до міста воду; зробив він все це сам, оскільки товариш його, посоромившись несумлінності, з якою були складені сенаторські списки, склав із себе повноваження.
Діодор пише, що Аппій вимостив масивним камінням більшу частину (більше 1000 стадіїв, тобто більше половини всієї дороги) названої його ім'ям дороги від Рима до Капуї, відтань поміж якими становить більше 1600 стадіїв, при цьому витративши на будівництво майже всю державну скарбницю. Діодор вказує на те, що пагорби були знесені, яри та западини засипані .
Аппієва дорога була побудована за три основні фази: IV століття до н. е.: Перша ділянка дороги завдовжки 195 км була побудована з Рима до Капуї для військових цілей, на допомогу римлянам проти самнітів. В «De aquaeductibus urbis Romae» («Про акведуки міста Рима») римський державний діяч Секст Юлій Фронтін писав, що після 30 років війни із самнітами цензор Аппій Клавдій Красс, який отримав пізніше прізвисько Цек (, «Сліпий»), доручив побудувати дорогу від Капенських воріт до міста КапуїHeinz, Werner der Antike. Unterwegs im Römischen Reich. — Stuttgart: Theiss, 2003. — ISBN 3-8062-1670-3. Однак, можливо, дорога існувала й раніше, до Аппія Цека, а заслуга цензора була в тому, що він дав їй потрібний напрямок і вимостив їїВ. Зіберт в книзі «Über Appius Claudius Caecus, mit besonderer Berücksichtigung seiner Censur und der des Fabius und Decius». III століття до н. е.: Друга ділянка була прокладена від Капуї до Беневента (). Паралельно до Беневента йшла Латинська дорога, яка, можливо, була побудована ще до Аппієвої. Рим, таким чином, зміцнив свої позиції в Кампанії. Друга половина II століття до н. е.: До 122 року до н. е. дорога з Беневента була продовжена через Венузію і Тарент до Бриндізі. Тим самим, Аппієва дорога поєднала Рим з Ігнатієвою дорогою на Балканському півострові і стала найважливішою дорогою для торгівлі товарами і рабами зі Сходу.
Шість тисяч учасників повстання Спартака були розіп'яті увздовж дороги. — С.123
Значення дороги
Аппієва дорога мала важливе військове, культурне і торговельне значення. Теодор Моммзен відзначав її важливість як військової магістралі. Так, перша ділянка дороги була спланована і побудована в 312 році до н. е., тобто в часи другої самнітської війни (326-304 до н. е.). У війні проти Пірра та в часи Македонських війн (206—168 до н. е.) Аппієва дорога також слугувала для підтримки римлян. Особливо важливим було те, що під час будівництва дороги Аппій провів канал через Понтійські болота, який осушив землю й спростив відправлення кораблів із Лація в Таррацину. З античності дорога мала важливе значення, поєднуючи Рим із такими багатими регіонами, як Кампанія, Апулія і пізніше для розвитку торгівлі зі Сходом.
Вже у давнину Аппієва дорога мала назву — «цариця доріг» (): про це пише, наприклад, римський поет Публій Папіній Стацій () у творі «SILVAE» («Ліси»), книга II: «Appia longarum teritur regina viarum».
Незабаром римляни почали будувати вздовж дороги монументальні гробниці та чудові пам'ятники. Так, вже через 20 років після відкриття руху Аппієвою дорогою представники римського роду Сципіонів побудували склепи для поховання членів родини.
Роль дороги зберігалася також у візантійський період, як сполучення Рима з Новим Римом, Константинополем. При імператорах Діоклетіані, Максенції, Костянтині, Валентиніані деякі ділянки Аппієвої дороги були відновлені.
Ще в 536 році візантійський історіограф Прокопій, вражений її структурою та давнім віком, із натхненням описував дорогуПрокопій Кесарійський. Війна з готами 5, 14.. Король остготів Теодоріх Великий наказав на початку VI століття провести ремонтні роботи на дорозі і потім використав її для наступу військ на Рим у 536 році.
У період Середньовіччя значення дороги як торгового і транспортного маршруту почало зменшуватися, вона використовувалася паломниками, які мандрували до катакомб, базиліки святого Себастьяна, мандруючи далі до порту Бриндізі, щоб потім вирушити до Святої землі. У катакомбах на Аппієвій дорозі було поховано багато християнських святих і мучеників, наприклад, святий Себастьян, папа римський Калліст. Збереглися путівники (, 638—642 роки) для паломників, у яких вказаний шлях до святинь на Аппієвій дорозі.
У IX—X століттях Ватикану належали великі земельні угіддя вздовж дороги, однак, пам'ятники поступово приходили в занепад під впливом погодних умов і рук людини: дорогу розбирали на будівельний матеріал, кам'яні блоки, перш за все з Травертина використовували для будівництва нових будинків. У XI столітті церква почала передавати володіння в руки родин римських баронів і графів. Так, графи Тускуланські перетворили гробницю Цецилії Метелли в частину фортеці. У 1300 році Боніфацій VIII Каетані віддав цю фортецю своїй родині, представники якої ввели настільки високі дорожні зброри з товарів і мандрівників, що люди почали використовувати інший маршрут до Рима: через Нову Аппієву дорогу () і ворота Сан-ДжованніHenze, Anton Kunstführer Rom. — Stuttgart: Reclam, 1994. — ISBN 3-15-010402-5.
У кінці XVI століття Григорій XIII наказав покласти покриття на Appia Nuova, тим самим витіснивши стару Аппієву дорогу, яка стала звичайною приміською дорогою. У кінці XVII століття Іннокентій XII побудував дорогу, що поєднала дві Аппієві дороги: Appia Pignatelli. До кінця XVIII століття Аппієва дорога залишилася непридатною для проїзду. Інтерес до розкопок на дорозі прийшов із «модою» полювання за рештками святих і мучеників і постачати артефакти в музеї і колекції всієї Європи. На частині Аппієвої дороги в XIX столітті, коли її розчищали за наказом папи Пія VI, археологами проводилися розкопки.
Маршрут дороги
Via Appia починалася біля Капенських воріт () Сервіївого муру. Після будівництва Авреліанового муру частина Аппієвої дороги опинилася в межах міста. Далі дорога проходила до римських воріт святого Себастьяна (, раніше Апієвих воріт ()) Авреліанового муру. 90 км прямої дороги до Таррацини, оминаючи з півдня гору Альбано, перетинала Понтійські болота. Останні 28 кілометрів йшли паралельно дренажним каналам, що дозволяло подорожувати як дорогою, так і човном.
Дорога проходила через такі міста: Аріція (), Аппієв форум (), Тарраціна (), Фунді (), Формія (), Мінтурна (), Сінуесса (), Казілін (, сучасна Капуя), (давня) Капуя (, сьогодні Санта Марія Капуа Ветере, ). Друга ділянка, прокладена пізніше, йшла від Капуї через Беневент (), Венузію () і Тарент, Урію () до Бриндізі () в Аппулії.
Імператор Траян наказав прокласти коротшу дорогу (Траянова дорога, ) від Беневента до Бриндізі через Баріум, яка зменшила час у подорожі до 13—14 днів (мандрівка Аппієвою дорогою тривала до 15 днів). Аппієва дорога мала відгалуження, які поєднували її з іншими великими дорогами, такими як Доміціанова дорога (перетиналися поблизу міста Сінуесса, далі йшла на південь до Неаполя), via Setina, що поєднувала Аппієву дорогу і місто Сетія (); Кампанська дорога з Капуї до Кум (); Аквілієва дорога, що починалася в Капуї в Салерно (); Мінуцієва дорога поєднувала Валерієву дорогу і Аквілієву дорогу та перетинала Аппієву і Латинську дороги.
У межах міста Рима дорога сьогодні має назву Стара Аппієва дорога (), на відміну від Нової Аппієвої дороги (), побудованої в 1780-х роках між Римом і озером Альбано, і Віа Аппія Піньятеллі , побудованої близько 1700 року при папі Іннокентій XII для поєднання старої та нової Аппієвих доріг.
Облаштування дороги Витрати на будівництво та утримання доріг складали величезні суми. Так, напис на табличці, знайденій на Аппієвій дорозі, свідчить про проведення робіт при імператорі Адріані: частину витрат сплатив імператор, іншу частину — мешканці навколишніх селищ. За підрахунками вчених, витрати на милю склали в середньому близько 109 тисяч сестерцієв (для порівняння: хліб у 75 році до н. е. коштував від двох до трьох сестерцієв, а в I столітті н. е. 600 сестерцієв за рабиню вважалися дешевою платнею) .
Дорога була вимощена тесаним камінням (сірим вулканічним базальтом — , ), яке клали на шар гальки і цементу (див. основну статтю Римські дороги). Ширина (до 4 метрів) дозволяла роз'їхатися двом кінним екіпажам, узбіччя дороги були схожі на тротуар пагорби та глибокі канави для стікання дощової води.
Однак, в одному з листів брату Цицерон повідомляє про те, що під час повеней дорогу поблизу храму Марса заливало водою, а в іншому попереджає про небезпеку замерзнути «в низинах Аппієвої дороги».
На певній відстані одна від одної знаходилися дорожні станції, що служили місцем відпочинку для мандрівників. Одну з них — «Три харчевні» (), розташовану за 45 кілометрів від Рима, неодноразово згадує Цицерон у листах і в інших своїх творах. Ця ж станція, що названа «Три таверни» у Святому письмі, згадується в Діяннях святих апостолів (Діян.28:15).
Через кожну римську милю (1478 метрів) стояв мильовий стовп (), що позначав відстань та із позначенням імені правлячого на той момент імператора. Стовп першої милі Аппієвої дороги зараз замінений на копію, інші стовпи не збереглися. Кожні 10 миль були обладнані місцями для відпочинку. Дві мармурові колони в Бриндізі, споруджені в II столітті, позначали закінчення дороги. Зараз в порту міста знаходиться лише одна з них (висотою 19 метрів), прикрашена зображеннями Юпітера, Нептуна, Марса та восьми тритонів, друга була перенесена в 1666 році в місто Лечче і використовувалася як чумний стовп.
Пам'ятники вздовж дороги
Загальна характеристика Римський закон забороняв поховання в межах міста, тому для поховань римляни використовували великі дороги, що вели до Рима. Більшість пам'ятників на Аппієвій дорозі були споруджені в II столітті після того, як замість римської традиції спалювати тіла померлих (раніше на Аппієвій дорозі з'являлися колумбарії з урнами), заможні громадяни почали ховати тіла в землі. Так, декілька кілометрів Аппієвої дороги використовувалися для побудови гробниць і пам'ятників (особливо на ділянці Рим — Беневент), що давало можливість мешканцям Рима показати свій достаток та стан у суспільстві. Ціна на ділянки землі на початку суспільних доріг (), що поєднували між собою найбільш великі міста, була високою, деякі взагалі не були передбачені для продажу, тому чим ближче поховання знаходилося до міських воріт, тим більше шанований був власник ділянкиPoeschel, Sabine Rom. Kunst und Geschichte von der Antike bis zur Gegenwart. — München: Artemis, 1990. — ISBN 3-7608-0789-5. Сенат намагався припинити надлишкове прикрашання поховань, однак закон не зміг протистояти традиціям римлян. До облаштування гробниць відносилися ніші для урн із прахом (з II століття частіше саркофаги), кам'яні лави та крісла, стіни були поштукатурені та розписані.
Серед видів поховань, що зустрічаються на Аппієвій дорозі, виділяють такі: