Живопис Сполучених Штатів Америки — історія виникнення та побутування живопису західноєвропейського зразка на територіях, що увійшли до складу Сполучених Штатів.
Живопис доби іспанського бароко
У 16 та 17 ст. частину територій, котрі значно пізніше увійдуть до складу сполучених Штатів, колонізували вояки Іспанської імперії. Це території, що донині зберегли іспанські географічні назви — Флорида, Нью-Мексико, Каліфорнія, міста Сан-Дієго, Сан-Франциско, Лос-Анджелес. З метою євангелізації залишених в живих індіанців іспанськими загарбниками була вибудована низка церков і монастирів. Довгий термін існування іспанського бароко був перенесений і в іспанські колонії на американському континенті, в стилі якого вибудувані тамтешні храмові споруди та вівтарі. Останні і були першими зразками живопису європейського зразка на теренах Сполучених Штатів.
Напружені стосунки з місцевими племенами не сприяли збереженню сакральних образів в храмах. Їх більшість була знищена під час повстання пуебло в другій половині 17 ст.
Іспанські впливи не мали поширення на територіях, що відходили до Сполучених Штатів. Тут переважала протестантська культура голландців, пуритан і квакерів Британії, що підозріло-ворожо ставились як до іспанського бароко, так і до пишноти іспанської сакральної архітектури та барокового живопису. Панували протестантські настанови підкресленої скромності. Не було і замов на створення релігійних образів чи вівтарів, від яких давно відмовилась більшість релігійних громад протестантів.
Невідповідність зразків іспанського бароко протестантській культурі США обумовила згодом облаштування в спорожнілих барокових церквах півдня країни — крамниць або закладів розваг.
Портретний живопис англо-голландського зразка 17 ст
Відомим центром колоніальної культури британського зразка була територія так званої Нової Англії в районі гори Катскілл та річки Гудзон. Практично єдиним дозволеним жанром став портрет — з темним тлом, відносно яскравими кольорами та відсутністю перспективи італійського зразка. Провінційний і скутий, цей портретний жанр відповідав смакам колоніальних багатіїв, був виявом тогочасних розкошів і покажчиком їх заможності. Колоніальний портретний жанр мав англо-голландське походження і нічого спільного з пишністю і крайнощами барокового мистецтва Європи чи географічно ближчої до них Мексики (тоді колонії Нової Іспанії)Robert Hugues, American Visions. The Epic History of Art in America, New York, Alfred A. Knopf, 1997 (ISBN 0679426272), p.32. За стилістичними даними є збіги і художні паралелі з парсунами 17 ст. Збережено декілька портретних зразків анонімного майстра другої половини 17 ст., перебільшено портретів жінок та дітей із заможних родин.
Емігранти з Нідерландів оселились в Новій Голландії та місті Новий Амстердам (нині Нью-Йорк). В їх помешканнях зустрічались як портрети, так і зображення натюрмортів та пейзажів провінцій ГолландіїCollectif, L'Art des États-Unis, traduit de l'anglais par Christiane Thiollier, édition Citadelles et Mazenod, Paris, 1992, , p.135.
Художники 18 ст
На початку 18 ст. в англійські колонії почали прибувати провінційні західноєвропейські художники. Вони оселяються переважно в східних та південних колоніях, працюють на багатих землевласників в долині річки Гудзон, в Бостоні та на півдні в маєтках заможних плантаторівJanine Marzi, Les États-Unis, Turin, Larousse, 1967, p. 121. Художників нарахували в тринадцяти тодішніх колоніях. Головує або окремий, або родинний портрет.
Ієремія Теус (1714—1774) народився в Швейцарії в кантоні Граубюнден. Працював портретистом в Америці в районі міста Чарльстон (нині Південна Кароліна). Джон Сміберт (1688—1751), за походженням із Шотландії, працював в місті Бостон, де робив портрети заможних городян і купців. Серед найкращих творів митця — «Група Берклі», виконана в стриманій бароковій традиції, незвичній для англійських колоній. Густав Гесселіус (1682—1755) покинув Швецію в 1711 році і працював переважно в містах Філадельфія та Меріленд. Густав Гесселіус виконав чимало портретів та релігійні картини («Таємна вечеря» для церкви Святого Варнави в графстві Принс-Джордж), а також перші зображення американських індіанців. Він же був першим, що виконав державні замовлення. Джон Волластон (помер 1775 р.) прибув із Англії і привніс в живопис англійських колоній впливи стриманого британського рококо. Вільям Вільямс (1727—1791) походив з Уельсу і прибув у Філадельфію 1747 року. Працював до 1780 року і знову відбув у Британію.
Більшість помешкань навіть багатих колоніальних британців не були великими. Тому і картини або родинні портрети не могли бути великими. До того ж зображення цілої купи родичів не було простою справою і не кожний з провінційних художників міг упоратись з цим завданням. Лише стабілізація політичного стану і виборена незалежність американських колоній міняють справи. Збільшуються помешкання як офіційні, так і приватні. Збільшуються і розміри портретів. Художник Чарльз Вілсон Піл (1741—1827) був серед тих, хто виконав перші монументальні полотна за державними замовами.
Серед перших родинних портретистів США -
Роберт Фік (Robert Feke) Джон Волластон (John Wollaston помер 1775 р.) Джон Грінвуд (John Greenwood 1727—1792) Джозеф Блекберн (Joseph Blackburn) Генрі Бенбрідж (Henry Benbridge 1743—1812) Чарльз Уилсон Пил (Charles Willson Peale 1741—1827) Вільям Вільямс (William Williams 1727—1791) Едвард Севідж (Edward Savage 1761—1817) Роберт Едж Пайн (Robert Edge Pine 1720/30-1788) Йоханнес Екстайн (Johannes Eckstein 1736—1817) Джон Брюстер-молодший (John Brewster Jr. 1766—1854) Ральф Ерл (Ralph Earl 1751—1801) Джошуа Джонсон (Joshua Johnson бл. 1763—1832)
До художників, що працювали в Луїзіані належить портретист мексиканського походження Хосе Франсіско Ксавьє де Салазар і Мендоса (Josè Francisco Xavier de Salazar y Mendoza 1750—1802).
Коротке американське просвітництво, неокласицизм і війна за незалежність. Історичний живопис
В другій половині 18 століття починають власну діяльність місцеві художники, народжені в колоніях. Їх навчання і творчість припадають на коротку добу просвітництва та неокласицизму. Вже 1750 року місто Бостон перетворилось на значущий порт і центр міжнародної торгівлі. В місті, де багате товариство активно копіювало британські звички і настанови, виникає осередок багатих споживачів мистецтва. Англійські смаки і британські впливи починають суттєво перемагати і в краї, бо сімдесят відсотків емігрантів на той час — британці чи англомовні емігранти.
Серед суто американських митців цього періоду — Джон Синглтон Коплі (1738—1815). Не збережено свідоцтв про його ранні роки та навчання, а свідчення, що він був автодидактом, нічим не підтверджені. Проте нема сумнівів щодо його доброї домашньої освіти та здібностей. Вже 1766 року він виробився в поважного художника. Відвідини Філадельфії та Нью-Брансвіка надали можливість бачити оригінали та копії творів відомих європейських митців у маєтках заможних американців. Коплі отримав запрошення на працю в Англію, куди і відбув 1774 р. Він добре увійшов в тамтешнє художнє товариство і 1775 року американська родина художника приєдналась до нього. Незважаючи на психологічну неврівноваженість і депресії, Коплі став піонером у використанні техніки пастелями і зробив непогану кар'єру, не оминав замови з Америки і розробляв історичний живопис.
Дещо схожим з життєписом Коплі був життєвий шлях Бенджаміна Веста (1738—1820), що працював портретистом в місті Філадельфія. Завдяки меценатам Вільяму Аллену та Вільяму Сміту отримав фінансову підтримку і відбув на стажування в Італію, в Рим. Через три роки оселився в Лондоні, де продемонстрував ретельне опанування стилістики класицизму, сентименталізму і раннього романтизму британського зразка. Твори Коплі і Веста мали вплив на низку американських художників, серед яких — Чарльз Вілсон Піл, Джон Трамбал, Томас Саллі, Гілберт Стюарт. Підкоряючись панівним ідеям доби і смакам тогочасних споживачів мистецтва, Бенджамін Вест створює декілька нудних, великих за розмірами картин на історичні та біблійні теми. Порівняння цих творів навіть з творами тогочасних майстрів на ці ж теми свідчить про поверхневе засвоєння Вестом настанов класицизму. Але зовнішні форми класицизму засвоєні художником цілком професійно. Тому довга черга Адамів та Єв, сумних Агрипін над урнами з прахом, Венер, що втішають Амурів — користується попитом.
Повстання та війна за незалежність в колоніях надзвичайно вплинули на всі сфери життя колоністів — економічне, політичне, культурне. Це був тривожний злам звичного стану речей, а колонії опинились в англійській блокаді та ізольованості. Колонії покинули монархічно налаштовані художники (Ральф Ерл, Джон Синглтон Коплі, Гілберт Стюарт), бо передбачити результати війни за незалежність вони не могли. Під час війни художнє життя уповільнилось і завмерло. І навіть Декларація незалежності 1776 року не втримала декількох митців від еміграції в Британію. Серед них — Джон Трамбалл (1746—1843), котрий служив в Континентальній армії під керівництвом Джорджа Вашингтона. Джон Трамбалл створив портрет Дж. Вашингтона 1780 року та декілька картин з історії війни за незалежність («Декларація незалежності», 1795 р., Ротонда Капітолія в столиці США).
По закінченні війни та по створенню нової держави розпочалися процеси державотворення. Нова влада замовляє портрети героїв війни та отців-засновників Сполучених Штатів. Виникає низка парадних і офіційних портретів, а також картин історичної тематики, що утворюють візуальний комплекс американської революції, як назвуть ці події.
Художник Чарльз Вілсон Піл (1741—1827) покидав колонії 1767 року заради Лондона, але повернувся у США. Він виконав декілька портретів отців-засновників держави, а також перші офіційні портрети Джорджа Вашингтона монументального формату (232,7 см на 148,3 см, 1779 р.). Він же заснував перший художній музей (Художній музей Піла в Філадельфії). 1814 року ще один Музей натуральної історії та мистецтв імені Піла заснував в місті Балтимор його син. Чарльз Вілсон Піл став також засновником художньої династії — художниками були його брат Джеймс Піл, та три сини, яким батько дав імена європейських художників минулого (Рембрандт Піл, Рубенс Піл, Рафаель Піл).
Бенджамін Вест так і залишився би черговим епігоном другорядного, вторинного класицизму, якщо б зупинився на подібних сюжетах — які трохи оживляли театралізація, пафос, сентименталізм. Але художник почав звертатися до подій нещодавньої історії і це сприяло появі індивідуальної тематики картин Веста. Серед цих творів — «Смерть американського генерала Вольфа» (1770, Оттава, Національна галерея Канади).
Класицизм як мистецька система, був побудований на жорсткій регламентації сюжетів, на використанні особливих, класицистських форм та жорсткій же поміркованості. Відступи від канонів — вважалися єретичними. Саме в цьому несхвальні відгуки про історичну картину Веста «Смерть американського генерала Вольфа», адже художник насмілився подати історичних персонажів у сучасному одязі, а не в римських тогах і не на тлі італійського пейзажу. А художник йшов за перебігом реальних подій, хоча й використав звичну композицію для тодішньої історичної картини (герой що помирає в оточенні співчуваючих на тлі прапорів, батального поля і хмарного неба). До того ж, римлян у тогах не було в Америці середини 18 століття. Але картина мала успіх у мало обізнаних з суворими канонами публіки. Її почали копіювати інші майстри і Рейнольдс та інші прихильники класициських настанов, що вважали твір ганьбою і образою історичного живопису взагалі — поступилися.
Реалістичнішим був і портрет генерала Тадеуша Костюшко, 1797 р. Вест взагалі відмовився від натовпу співчуваючих на тлі прапорів і батального поля, а сам портрет виявив риси предромантизму і справжньої героїки, якої так не вистачало іншим історичним композиціям Веста.