Національний музей західноєвропейського мистецтва ()— найбільший в Японії художній музей в місті Токіо, спеціалізований на придбанні і демонстрації творів західноєвропейських майстрів та майстрів з країн Північної Америки.

Історія колекцій В основі національної збірки — приватна колекція Мацукава Кодзіро (1865—1950). Він перебував у Франції, де і зібрав картини західних художників. Під час 2-ї світової війни колекцію Мацукава Кодзіро конфіскували, як майно громадянина держави-союзника гітлерівської Німеччини. Уряд Франції з метою зміцнення дружніх відносин з повоєнною Японією в кінці 1950-х рр. передав частку творів колекції пана Мацукава Кодзіро в Токіо. 1957 року 196 картин, 80 малюнків, 63 скульптури та 26 творів друкованої графіки прибули в Токіо.

Споруди музею Проект музейної споруди доручили створити франко-швейцарському архітекторові Ле Корбюзьє. Архітектор наплягав, щоби робочі креслення та нагляд за побудовою споруди робили місцеві японські архітектори. Музей вибудовано за сприяння японських архітекторів Сакакура Дзунзьо, Йосісака Такамаса, Куніо Маєкава (Маєкава був учнем Ле Корбюзьє). Аби прискорити будівництво, в першу чергу приміщень не включили лекційну залу, бібліотеку та окремий офіс. Але всі вони були залишені в плані на майбутнє. Через два роки споруда була готова і 1959 рік вважають роком відкриття музею західноєвропейського мистецтва в Токіо.

Розпочалося звичне життя музею — з придбанням нових творів, з тимчасовими виставками. 1979 року за проектом архітектора Куніо Маєкава для тимчасових виставок вибудували нове приміщення. Музей має два поверхи, наукову бібліотеку, лекційну залу і залу для почесних гостей. Малоповерховість споруд збережена з міркувань протидії землетрусам, досить частим в Японії і в Токіо. А земельна ділянка зберігає принадність для додаткового будівництва та зростання приміщень.

Фонди Незажаючи на давній перерозподіл головних шедеврів західноєвропейського мистецтва між великими та провінційними музеями Європи та Північної Америки, в Національному музеї західноєвропейського мистецтва можна цілком ознайомитися із головними європейськими мистецькими течіями та пунктиром відслідкувати шляхи мистецького розвитку від доби середньовіччя до 20 століття. Як і в кожному пізньо заснованому музеї в ньому є слабкі і сильні ділянки. До сильних ділянок належать твори французького імпресіонізму та велика збірка скульптур Огюста Родена.

Майстри Іспанії

Художники Іспанії представлені випадковими речами навіть в західноєвропейських музейних колекціях. Більшою повнотою виділяються іспанські збірки Лувра в Парижі та деякі музейні зібрання Сполучених Штатів.

Іспанська збірка Національного музею західноєвропейського мистецтва невелика. Але музей спромігся придбати оригінали Ель Греко, іспанця Хосе де Рібера, що десятиліттями працював в місті Неаполь, картини Мурільйо тощо.

Серед картин Ель Греко — «Розп'яття», подане художником на іспанські смаки без фігур Богородиці та Івана Хрестителя. В картині головує оголена фігура Христа, що звернувся з молитвою до Бога-отця та містичне, динамічне, передбуремне небо зі сполохами між хмарами.

Твори в європейських стилях

Японія мала власний шлях розвитку мистецтва і власні темпи розвитку культури, що до кінця 19 ст. не збігалися з темпами розвитку та етапами західноєвропейського мистецтва. Екзотикою для Японії були відродження, маньєризм, бароко, класицизм з просвітництвом, з секуляризацією культури і приматом наукового знання.

Музейна збірка, що охопила п'ять століть, надає можливість на окремих пам'ятках вивчати стилі і напрямки, яких не мала японська культура і котрі такі вартісні в котексті західноєвропейської історії і її світогляді. Бо вони формували не стільки відмінності в культурі, скільки творче середовище ініціативної західноєвропейської цивілізації, що суттєво відрізняє Європу і від світу арабів-мусульман, і від світу Африки та Далекого Сходу.

Не знало японське мистецтво і такого послідовного аналізу і зацікавленості в індивідуальності особи (як такої) та її психології, що так повно відбилось в європейському відродженні чи просвітництві. Відмінності помітні і в художніх технологіях. До 19 ст. майстри Японії не користувались європейськими техніками олійного живопису, темперою чи широким використанням фресок, кількість фресок (які знали через привнесення буддистів із Китаю)в японському мистецтві мізерна.

Японське мистецтво не знало європейського розмаїття жанрів, тому такі відмінності помітні в натюрмортах, в портретах, в розмаїтті пейзажного живопису, де Японія таки випередила західноєвропейські художні школи. Тим цікавіші порівняння натюрмортів, портретів чи пейзажів європейських мистецьких шкіл Нідерландів, Фландрії, Франції тощо.

В музейній збірці представлені твори Пітера Пауля Рубенса, Якоба ван Рейсдала, Антоніса ван Дейка, Якоба Йорданса, Лукаса Кранаха Старшого, Яна Стена. Але шедеври зосереджені не тут, а в розділах 15, 19, 20 століть (російська ікона 15 ст., «Портрет невідомого аристократа» Рогіра ван дер Вейдена, скульптури Родена тощо).

Італійський розділ збірки

Митці Франції Мистецтво Франції переважає в музейній збірці. І хоча тут мало творів доби середньовіччя або французького відродження, починаючи з творів 17 століття колекція репрезентує вартісні зразки. Мистецька якість колекції особливо зростає в розділах 19 та 20 століття. Представлена більшість як першоразрядних, так і другорядних митців, часто не єдиними зразками. Серед них всі представники імпресіонізму, а також —

Антуан Куазевокс (1640—1720) Жак Калло(1592—1635) Клод Лоррен (1605—1682) Жан-Марк Натьє (1685—1766) Ежен Делакруа (1798—1863) Антуан Бурдель (1861—1929) Жак-Еміль Бланш (1861—1942) П'єр Боннар (1867—1947) Франсуа Бонвін (1817—1887) Фелікс Бракмон (1833—1914) Жорж Брак (1882—1963) Шарль Лебрен(1619—1690) Жан-Батист Карпо (1827—1875) Ежен Карьєр (1849—1906) Каміль Коро (1796—1875) Густав Курбе(1819—1877) Оноре Дом'є (1808—1879) Поль Сезанн (1839—1906) П'єр Лапрад (1875—1931) Марк Шагал (1887—1985) Едгар Дега (1834—1917) Ежен Делакруа(1798—1863) Жан-Оноре Фрагонар(1732—1806) Шарль Меріон (1821—1868) Едуар Мане (1832—1883) Анрі Тулуз-Лотрек (1864—1901) Моріс Вламінк(1876—1958) Поль Гоген (1848—1903) Цуґухару Фудзіта (1886—1968) Анрі Фантен-Латур (1836—1904) Альфонс Легро (1837—1911) Фелікс Валлотон (1865—1925) Альбер Марке (1875—1947) Арістид Майоль (1861—1944) Хайм Сутін (1893—1943) Рауль Дюфі (1877—1953) Андре Дерен(1880—1954) Моріс Дені(1870—1943) Кес ван Донген (1877—1968) Фернан Леже (1881—1955) Бернар Бюффе(1928—1999) </div>

Скульптури Родена

Музейна збірка має значну кількість скульптур Огюста Родена, котра нараховує 58 зразків, серед яких повтори таких хрестоматійних творів, як «Громадяни Кале», «Ворота раю», «Вічна весна», «Мислитель» тощо. Важливим доповненням колекції скульптур є наявність в музеї оригінальних малюнків Родена.

Друкована графіка

Межі колекції Хронологічно межі музейної збірки охоплюють декілька століть західноєвропейського мистецтва. Великі вільні кошти і бажання створити престижну збірку привели до придбання творів мистецтва художників різних країн, що віднесені до Заходу, але географічно розташовані не в Європі. Це твори австралійців (Robert Campbell, Tim Johnson), росіян (Василь Кандинський), канадця (Armand Vaillancourt), митців Сполучених Штатів. Так, в Японію практично повністю була придбана серія картин уславленого американського художника Ендрю Ваєта, присвячена молодій музі художника — німкені за походженням Хельгі.

Обрані твори (галерея)

Див. також

Відродження Фреска Портрет Натюрморт Графіка Маньєризм Бароко Рококо Узагальнення в малюванні Постімпресіонізм Укійо-е Японська ширма

Примітки

Посилання

Джерела Sakakura Junzo, August 1959, «On the Opening of the National Museum of Western Art», Japan Architect

Seiro Mayekawa: Masterpieces Of The National Museum Of Western Art Tokyo. Tokio 1983