Президе́нт Європе́йської ра́ди — особа, яка головує на Європейській раді та просуває її роботу на світовій арені.Treaty of Lisbon amending the Treaty on European Union and the Treaty establishing the European Community , Article 9 B Ця інституція складається з колегії глав держав або урядів держав-членів Європейського Союзу (ЄС), а також президента Європейської комісії та забезпечує політичне керівництво ЄС.

З 1975 по 2009 рік посада Го́лови Європе́йської ра́ди () була неофіційною посадою (часто званим ), яку обіймав глава держави або уряду держави-члена, що головує в Раді Європейського Союзу раз на півроку в будь-який момент часу. Однак, починаючи з Лісабонського договору 2007 року, стаття 15 Договору про Європейський Союз передбачає, що Європейська рада призначає постійного президента на термін два з половиною роки з можливістю одноразового поновлення. Призначення, а також звільнення чинних членів Ради вимагають голосів у Європейській раді.

19 листопада 2009 року Європейська рада погодилася, що її першим президентом згідно з Лісабонським договором буде Герман ван Ромпей ( Європейська народна партія ), який до того часу був прем'єр-міністром Бельгії. Ван Ромпей обійняв посаду, коли Лісабонський договір набув чинності 1 грудня 2009 року, а термін його повноважень тривав до 31 травня 2012 року. Його термін пізніше було продовжено на другий період, який закінчився 30 листопада 2014 року.

Другим власником цієї посади (до того часу) був прем'єр-міністр Польщі Дональд Туск. Спочатку його було обрано на термін з 1 грудня 2014 року до 31 травня 2017 року, а 9 березня 2017 року переобрано на другий термін з 1 червня 2017 року до 30 листопада 2019 року.

2 липня 2019 року Європейська рада обрала прем'єр-міністра Бельгії Шарля Мішеля наступником Дональда Туска на посаді третього президента Європейської ради на період з 1 грудня 2019 року по 31 травня 2022 року. Його було переобрано у березні 2022 року на другий термін з 1 червня 2022 року по 30 листопада 2024 року.

З 1 грудня 2024 року Мішеля замінив Антоніу Коста, який залишив посаду прем'єр-міністра Португалії раніше того ж року, ставши четвертим президентом Європейської ради.

Історія Перше засідання глав країн та урядів держав ЄС було проведене 1961 року як неформальний саміт, а 1974 року захід став офіційним, отримавши назву «Європейська рада». Автором назви став тодішній президент Франції Жискар д'Естен Валері. Головування в Європейській раді відбувалось за принципом головування у Раді Європейського Союзу зі зміною керівної держави що шість місяців. Оскільки Європейська рада складається з національних лідерів, Рада працює під головуванням глави держави або уряду керівної держави

Стала посада

Конституція ЄС та Конвенція про майбутнє Європи визначали посаду Президента Європейської ради як довгострокову і впливову посаду на довгий період головування. Оскільки Конституція була відхилена Референдуми, пов'язані з Європейським Союзом#Європейська Конституція в 2 державах-членах ЄС, запропонована посада так і не була створена. На заміну непідтриманій Конституції (а одночасно з Конституцією була відхилена і Конвенція про майбутнє ЄС) прийшов Лісабонський договір, який набув чинності 1 грудня 2009 року.

Перший президент, як очікувалось, мав встановити принцип діяльності для майбутніх голів, однак не було чіткого уявлення про функціональні обов'язки Президента. Одним варіантом було те, що президент буде виконувати адміністративну роль, як зазначено в Договорі, головуватиме на засіданнях і забезпечувати нормальне функціонування зовнішньої політики ЄС. Однак інший варіант передбачає більш активну роль президента в рамках Європейського Союзу і можливість здійснення ним зовнішньої політики. Ця посада мала бути, де-факто, посадою «Президента Європи», і, на відміну від першої моделі, особа, яка обійматиме цю посаду, мала представляти ЄС на міжнародній арені.

Лісабонський договір не визначає процесу висунення кандидатів на посаду Президента ради, унаслідок чого були запропоновані кілька офіційних і неофіційних кандидатів. На заключному засіданні Європейської ради за Лісабонським договором 19 листопада 2007 року президент Франції Ніколя Саркозі, попереджуючи можливі громадські спекуляції на тему кандидатів, назвав Тоні Блера, Феліпе Гонсалеса і Жана-Клода Юнкера гідними кандидатами. Однак внутрішньоєвропейські конфлікти (наприклад, ставлення до Війни в Іраку), стали причиною того, що усі названі кандидати відмовились від цієї посади.

Перший президент 19 листопада 2009 року Герман Ван Ромпей, тоді — прем'єр-міністр Бельгії, був обраний на посаду першого постійного Голови (Президента) Європейської ради. Формальне рішення про призначення було прийнято після набуття чиності 1 грудня 2009 року Лісабонського договору. Тодішній прем'єр-міністр Великої Британії Ґордон Браун заявив, що Ван Ромпей отримав одностайну підтримку 27 лідерів ЄС на саміті в Брюсселі увечері 19 листопада 2009 року. Пан Браун також високо оцінив пана Ван Ромпея як На пресконференції після свого призначення Ван Ромпей зазначив: сказав він, підкресливши індивідуальність членів ЄСHenry Chu: European Union settles on a Belgian and a Briton for top posts. Los Angeles Times. Retrieved 19 November 2009..

Перше засідання Ради Ван Ромпей провів у вигляді неформальної зустрічі у бібліотеці Solvay у Парку Леопольда, що в Брюсселі. Засідання відкрилось дебатами на тему довгострокових структурних економічних проблем, що стоять перед Європою.Андрей Дюфф (23 February 2010) Who is Herman Van Rompuy?

Ван Ромпей також запропонував проводити засідання Європейської ради щомісяця, що перетворює його на урядовий кабінет.

Він формалізував свої відносини з Європейським парламентом. Хоча Ван Ромпей формально не підзвітний депутатам Європарламенту, він звітує перед парламентом після кожного засідання Європейської ради, регулярно зустрічається з політичними лідерами фракцій і щомісяця — з президентом Європарламенту. Крім того, він погодився відповідати на письмові запитання європарламентарів.

Обов'язки та повноваження

До 2009 року До набуття чинності Лісабонським договором 1 грудня 2009 року Європейська рада не мала постійного очільника. У цей період роль голови (в англомовній термінології часто неформально згадувалася як Chairman або President-in-Office) мала неофіційний характер і базувалася на системі ротації.

Фактично голова був «першим серед рівних», керуючи діяльністю глав європейських держав і урядів в Раді. Бувши в першу чергу відповідальним за підготовку та головування на засіданнях Європейської ради, президент Європейської ради не мав виконавчих повноважень.

Ключові особливості управління Європейською радою до 2009 року:

Ротаційний принцип: Головування в Європейській раді змінювалося кожні шість місяців. Воно автоматично переходило до тієї держави-члена, яка в цей період головувала в Раді Європейського Союзу (Раді міністрів). Сумісництво посад: Функції голови самітів виконував чинний лідер (президент або прем'єр-міністр) головуючої країни. Це означало, що європейські обов'язки виконувалися ним паралельно з керівництвом власним національним урядом. Роль «першого серед рівних»: Головуючий політик не мав керівних юридичних повноважень щодо інших глав держав. Його завданням було модерувати дискусії (діяти як primus inter pares), організовувати саміти та формувати їхній порядок денний. Неофіційний статус: До 2009 року Європейська рада де-юре не мала статусу повноцінної інституції ЄС, а була радше регулярним політичним форумом найвищого рівня.

Зі збільшенням кількості країн-членів ЄС ця система почала втрачати ефективність. Зміна політичного курсу та пріоритетів кожні пів року шкодила послідовності зовнішньої та внутрішньої європейської політики. Для розв'язання цієї проблеми Лісабонський договір закріпив за Європейською радою статус офіційної інституції ЄС та запровадив постійну посаду Президента, якого обирають на 2,5 роки і якому заборонено одночасно обіймати національні політичні посади.

Після 2009 року

Після набуття чинности Лісабонського договору обов'язки президента Європейської ради стали наступними: підготовка роботи Європейської ради, організація та головування на її засіданнях, допомога у пошуках консенсусу між її членами та звітність у Європейському парламенті після кожного засідання. Президент також забезпечує зовнішнє представництво Союзу з питань спільної зовнішньої політики та політики безпеки, при цьому не беручи на себе повноважень Верховного представника Європейського Союзу з закордонних справ і безпеки. Деяке дублювання між ролями президента Європейської ради, президент Європейської комісії та Високих представників досі залишається невирішеним.

При реорганізації керівних постів ЄС у рамках Лісабонського договору прозвучала деяка критика нечіткості визначення обов'язків кожного з них. Так, посол України в ЄС Андрій Веселовський оцінив рамки діяльності нових керівників Європейського Союзу:

Президент Європейської ради також поширив свій вплив на фінансову політику, найважливішу сферу, залишену ротаційному головуванню Ради, причому повноваження ротаційного головування зменшилися більше, ніж планувалося раніше. Багато змін, запроваджених Лісабонським договором, потребують конкретизації шляхом практичного впровадження нинішніми учасниками. Іспанське головування безуспішно намагалося оскаржити помітну посаду президента Європейської ради під час першого ротаційного головування 2010 року, тоді як у другій половині року ротаційне головування Бельгії характеризувалося ослабленим тимчасовим урядом, який не кидав виклик Герману ван Ромпею, самому бельгійському політику. Ротаційне головування Бельгії оголосило, що воно займає «заднє місце» як щодо президента Європейської ради, так і щодо високого представника, що підживлювало надії, а також побоювання щодо більш комунітарного характеру як у Раді, так і у зовнішній політиці.

Привілеї

Офіційні переговори про заробітну платню та привілеї виборного президента почалося у квітні 2008 року у рамках проєкту бюджету ЄС на 2009 рік. За результатами переговорів було вирішено, що президент повинен мати ті ж самі умови, що і президент Європейської комісії, з основною зарплатою 138 % від найвищої Європейської цивільної зарплати, що становитиме €24874.62 на місяць.

Президент отримує службовий автомобіль із водієм та штат у приблизно 20 співробітників. Йому також виділяється житло (а не офіційна резиденція, яку вважають «занадто символічною»). Крім того, ідея приватного літака також була відхилена за «надмірну символічність», і як зазначив дипломат, розбіжність у привілеях між Радою Європи та Європейською комісією можуть тільки підживити суперництво між ними.

Можливість того, що президент Європейської ради матиме більші пільги, ніж президент Комісії, спонукала Парламент пригрозити відхиленням бюджету на 2009 рік. Він розглядав велику зарплату та додаткові виплати як символічний сигнал про те, що ця посада має стати більш впливовою, посилюючи міжурядовий підхід за рахунок Парламенту. Хоча деякі члени Ради пропонували штат до 60 осіб, один депутат Європарламенту у 2008 році стверджував, що Комітет з конституційних питань повинен відмовитися від джентльменської угоди про те, що Парламент і Рада не втручатимуться у бюджет один одного.

Офіс Хоча Європейська рада, згідно з умовами Лісабонського договору, є окремою інституцією ЄС, вона не має власного офісу. Адміністративну підтримку як Європейській раді, так і її Президенту забезпечує Генеральний секретаріат Ради Європейського Союзу. Однак Президент має власний особистий кабінет з близьких радників. Ван Ромпей обрав своїм першим керівником апарату (chef de cabinet) барона Франса ван Деле, колишнього посла Бельгії в США, ООН, ЄС та НАТО, а також керівника апарату кількох міністрів закордонних справ Бельгії. Після виходу на пенсію восени 2012 року його замінив Дідьє Зеувс, колишній заступник постійного представника Бельгії в ЄС та колишній речник прем'єр-міністра Бельгії Верхофстадта.

Демократичний мандат

Вибори