Джон Вітакер Стро (; , Бакгерст-Гілл, Ессекс, Велика Британія) — британський політик, член парламенту Великої Британії від Лейбористської партії з 1979 року. Один з найдосвідченіших державних діячів Великої Британії. Міністр внутрішніх справ у 1997–2001 роках, міністр закордонних справ у 2001–2006 роках, голова Палати громад парламенту в 2006–2007 роках, міністр юстиції в 2007–2010 роках.
Біографія Джон Вітакер Стро народився 3 серпня 1946 року в містечку Бакгерст-Гілл в англійському графстві Ессекс Colin Hughes. Jack Straw: Jack of all tirades. — Guardian Unlimited, 24 липня 1999 року. Інформація про Джека Стро на сайті 10 Downing Street. Інформація про Джека Стро на сайті NNDB.com.. Його батьками були страховий агент Волтер Стро (Walter Straw) і вчителька Джоан Сільвія Гілбі (Joan Sylvia Gilbey). Джон був другою дитиною з п'яти. Відносини між подружжям складалися погано, їх сварки тривали протягом кількох років, а коли Джону виповнилося десять, його батьки розлучилися.
Мати виховувала дітей самотужки в місті Лаутон, графство Ессекс Профіль Джека Стро на сайті ePolitix, 10 травня 2007 року.. Там Джон відвідував початкову школу Стейплз-Роуд. Через розлучення батьків умови життя родини були досить скромними, вони користувалися житлом, яке їм виділив муніципалітет. Джон став старшим чоловіком у родині, з ранніх років змушений був відповідати за сестер і братів . Поки мати була на роботі, він наглядав за будинком і готував їжу. Незважаючи на обмежені фінансові можливості родини, Джону вдалося отримати гарну середню освіту: він виграв стипендію Michael White. Profile: Jack Straw. — Guardian Unlimited, 28 червня 2007 року. на навчання у приватній школі-пансіонаті міста Брентвуд, графство Ессекс Nick Assinder. Profile of Jack Straw. — BBC News, 22 квітня 2003 року.. Родина Стро традиційно була пов'язана з лівими політичними течіями. Батько Джона був пацифістом і під час Другої світової війни з принципових мотивів відмовився від служби в армії. Мати Джона теж дотримувалася соціалістичних і пацифістських поглядів, була активісткою Лейбористської партії і в похилому віці стала членом муніципальної ради лондонського району Іслінгтон. Її дід за материнською гілкою колись придбав популярність як видатний противник «обгородження» — вилучення сільськогосподарських угідь з громадського користування, а батько, єврейський емігрант з Німеччини, був активним лейбористом і соратником лідера партії Ерні Бевіна (Ernie Bevin).
Хоч спочатку його старша сестра Сью привела на збори «Молодих соціалістів» (), у подальшому його доля була пов'язана з Лейбористської партією. За спогадами Стро, вперше йому довелося співпрацювати з лейбористами ще в 1955 році — він збирав бюлетені на виборах до окружної ради. Під час передвиборчої кампанії 1959 року місцеве відділення лейбористів запросило юнака виступити з промовою. Як стверджував пізніше Стро, саме під час тієї виборчої кампанії він загорівся думкою про парламентську кар'єру. Під час роздачі агітаційних листівок, він потрапив під дощ і вирішив, що мають бути інші, більш ефективні способи допомоги справі лейбористів — наприклад, стати депутатом. У чотирнадцять років Стро вступив до Лейбористської партії. Того ж року, за успіхи у навчанні Стро був обраний заступником шкільного старости. У шкільні роки Стро був тихим і врівноваженим, єдиним проявом юнацького радикалізму з його боку став вибір імені, він став іменувати себе Джеком, на честь лідера селянського повстання в Англії XIV століття Джека Стро.
Університет Лідса Після закінчення школи Стро вступив до Університету Лідса, де вивчав право. В університеті Джек виявив схильність до участі в дебатах, яку зберіг на все життя. У 1967–1968 роках Стро був главою студентської спілки Університету Лідса. У цей період Стро в складі британської студентської делегації відвідав Чилі. У цей час він тяжів до лівого радикалізму, що сам він заперечує, і вирушив до Чилі заради зустрічі з місцевим лідером соціалістів, майбутнім президентом Сальвадором Альєнде. В офіційній телеграмі, направленої британськими дипломатами з Чилі до Лондона, Стро був охарактеризований як «порушник спокою, що чинить з зловмисних мотивів».
Активна участь у студентському русі забирала багато часу і його випускні результати виявилися досить скромними. У 1969 році Стро отримав диплом юриста.
Національний союз студентів У 1969 році Стро обрано президентом Національного союзу студентів (, NUS), на цій посаді він пробув до 1971 року. У 1968 році Стро в університетській газеті писав про зростаюче значення студентської політики у Великій Британії Jack Straw. In the year of student rebellion: How I see the Future… — Union News, 21 червня 1968 року.. Тепер він став першим президентом НСС, який завоював загальнонаціональну популярність. Цьому сприяв обраний ним курс, який дозволив за два роки перетворити НСС з малопомітною і аморфної організації в ефективний політичний механізм. Домігшись визнання НСС в університетах по всій країні, Стро перетворив його на повноцінну профспілку, здатну чинити тиск на уряд. Зокрема, організації вдалося домогтися від консервативного прем'єр-міністра Маргарет Тетчер відмови від планів щодо скасування студентських грантів. Деякі джерела стверджували, що на хвилі студентських збурень Стро керував союзом як ліворадикал, але, за іншими даними, він був насамперед прагматиком, який виступав проти екстремістських елементів у студентському середовищі. Так, він проводив кампанію проти легалізації куріння марихуани, закликав студентів відмовитися від насильницьких методів боротьби.
Адвокатська практика Успішна діяльність на чолі НСС дозволила Стро після закінчення дворічного терміну на посту президента організації розпочати політичну кар'єру, але спочатку він вирішив завершити професійну підготовку і став старанно готуватися до іспитів в адвокатську колегію. У 1972 році він був успішно атестований і зайняв за результатом тестування 3 місце по країні. Вступивши в колегію, Стро став членом адвокатської корпорації (так званого «судового інна») Іннер-Темпл.
У 1973 році Ірландська республіканська армія влаштувала вибух біля будівлі Центрального кримінального суду в Лондоні, під час якого Стро був поранений осколком скла, що спричинило хворобу органів слуху — тинітус (дзвін у вухах), який зрештою призвів до часткової глухоти на праве вухо. За іншими відомостями, тинітус у Стро виник пізніше в результаті вірусної інфекції. Теракт 1973 року викликав в Стро абсолютне неприйняття тероризму.
Адвокатською практикою Стро займався недовго, до 1974 року. Паралельно він продовжував працювати на політичній арені. З 1971 по 1978 рік він був членом муніципальної ради Іслінгтона. З 1971 по 1974 рік входив до складу Адміністрації освіти Внутрішнього Лондона (Inner London Education Authority), був заступником голови цього органу з 1973 по 1974 рік.
Політична кар'єра
Перші кроки У 1974 році Стро вперше балотувався до парламенту, як кандидат від округу Тонбрідж в графстві Кент, де позиції лейбористів були традиційно слабкі, і йому вдалося зайняти лише 3 місце. Старший радник іслінгтонского муніципалітету познайомив Стро зі своєю дружиною — міністром соціальних служб Барбарою Касл (), яка запропонувала Стро роботу. З 1974 по 1976 (за іншими даними — 1975) рік він працював її політичним радником.
Співпраця з Касл, однією з найпомітніших політиків того періоду, дала Джекові незамінний досвід роботи в лейбористському уряді. Прем'єр-міністр Гарольд Вільсон попросив Касл дослідити досьє соціального забезпечення на Нормана Скотта (), який стверджував, що його намагався вбити лідер Ліберальної партії Джеремі Торп (). Касл передоручила цю справу Стро. Він повинен був перевірити досьє Скотта на предмет можливих ознак змови проти Торпа. Радник міністра виявив, що досьє зникло. Відбувся скандал навколо передбачуваного витоку вмісту досьє в пресу.
У 1976 році новий прем'єр-міністр Джим Келлахан () відправив Касл у відставку, і Стро до 1977 року працював спеціальним радником міністра навколишнього середовища Пітера Шора (). Після цього Стро 2 роки пропрацював журналістом у телепрограмі Світові події в телекомпанії Гранада Телевіжн ().
Парламент
Під час виборів 1979 року до Палати громад парламенту Англії йому на допомогу прийшла Барбара Касл, яка представляла містечко Блекберн (графство Ланкашир), поступилася округом, вирішивши більш не балотуватися. У 1979 році Джек Стро став парламентарієм і відтоді незмінно представляв Блекберн в Палаті громад. Стро займав ряд постів в тіньовому кабінеті Лейбористської партії: З 1980 по 1983 рік — тіньовий міністр фінансів, з 1983 по 1987 рік — тіньовий міністр місцевого самоврядування (за іншими даними — навколишнього середовища). На відміну від інших видних парламентаріїв — лейбористів, Стро не був членом жодної з існуючих партійних груп. Це значно скорочувало його підтримку на виборах у тіньовий кабінет, але в перспективі це допомогло йому зміцнити власні позицій у чинному уряді, де його роботі не заважала колишня участь у внутрішньопартійних конфронтаціях.
У 1980-ті — 1990-ті роки Стро остаточно змістився від соціалізму до правої частини лейбористів, зайняв сторону помірних лейбористів, які об'єднувалися навколо реформаторської партійної групи Tribune, лідером якої виступав Ніл Кіннок (). У 1982 році, коли один з активістів лівого «войовничого» крила лейбористів Militant Tendency в блекбернському відділенні партії розповів Стро про плани радикалів, останній зробив перебіжчика своїм інформатором і використав одержані відомості для дискредитації «войовничих».
З 1987 по 1992 рік Стро був тіньовим міністром освіти, намагався боротися з профспілковим лобі викладачів, домагався від партії курсу на введення освітніх стандартів. У 1992 році лейбористи зазнали чергової поразки на загальних виборах і Стро замислився, чи не полишити йому політику. Джон Сміт () змінив Кіннока на посаді лідера лейбористів, і його реформаторський потенціал виглядав досить сумнівним. Стро вирішив політику не кидати, і з 1992 по 1994 рік був тіньовим міністром навколишнього середовища (за іншими даними — тіньовим міністром місцевого самоврядування). У цей період він марно домагався від Сміта скасування традиційного 4-го пункту партійної програми із закликом до націоналізації засобів виробництва та розподілу. Джек Стро вважав його серйозною перешкодою для виборчого успіху партії. Крім того, Стро обстоював реформу політичних інститутів Великої Британії: модернізацію монархії, виборність мерів, перегляд структури уряду.
У 1994 році Джон Сміт несподівано помер, і на його місце переважною більшістю голосів був обраний молодий реформатор Тоні Блер Britain's longest-serving Labour prime minister. — CBC News, 22 березня 2006 року. Biography: The Prime Minister Tony Charles Lynton Blair. — 10 Downing Street website. Tony Blair Biography. — Iraqi News.. На партійних виборах Джек Стро як раз очолював кампанію Блера і змінив його на посту тіньового міністра внутрішніх справ. З 1994 по 1995 рік Стро входив до національного виконавчого комітету Лейбористської партії. Політичний курс Блера подобався Стро, бо найважливішим моментом партійної реформи 1995 року стало скасування 4 пункту лейбористської програми, виникнення так званого «нового лейборизму» () Tony Blair's political career — a timeline. — CBC News, 22 березня 2006 року. Mark Seddon. America's Friend: Reflections on Tony Blair. — часопис Logos 3.4 2004..
Міністр внутрішніх справ На виборах 1997 року лейбористи на хвилі реформ набрали переважну більшість голосів. У створеному уряді Тоні Блера Стро очолив міністерство внутрішніх справ. Попервах журналісти називали Стро однією з головних висхідних зірок нового уряду, бачили в ньому одного з головних стовпів «нового лейборизму» — поряд з Тоні Блером, Гордоном Брауном, Робіном Куком () і Джоном Прескотом (). Пізніше ряд труднощів і скандалів завдали помітної шкоди його репутації.