Енергети́чна полі́тика Європе́йського Сою́зу зосереджена на енергетичній безпеці, та інтеграції енергетичних ринків держав-членів. Усе більш важливою її частиною є кліматична політика. Ключовою енергетичною політикою, прийнятою у 2009 році, є цілі 20/20/20, обов'язкові для всіх держав-членів ЄС. Ціль передбачала збільшення частки відновлюваної енергії в кінцевому споживанні енергії до 20%, скорочення викидів парникових газів на 20% та підвищення ефективності використання енергії на 20%. Після досягнення цієї мети були встановлені щодо скорочення викидів парникових газів на 55% до 2030 року в рамках Європейської зеленої угоди. З початку російського вторгнення в Україну енергетична політика ЄС більше зосередилася на енергетичній безпеці в пакеті політики REPowerEU, який стимулює як розгортання відновлюваної енергії, так і інфраструктуру викопного палива для альтернативних постачальників.

Лісабонський договір 2007 року юридично передбачає солідарність у питаннях енергопостачання та зміни в енергетичній політиці в рамках ЄС. До Лісабонського договору енергетичне законодавство ЄС ґрунтувалося на повноваженнях ЄС у сфері Єдиного європейського ринку та довкілля.

У 2007 році ЄС імпортував 82% своєї нафти та 57% газу, що зробило його провідним світовим імпортером цього палива. У 2007 році лише 3% урану, що використовується в європейських ядерних реакторах, видобувалося в Європі. Росія, Канада, Австралія, Нігер та Казахстан були п'ятьма найбільшими постачальниками ядерних матеріалів до ЄС, забезпечуючи понад 75% загальних потреб у 2009 році. У 2015 році ЄС імпортував 53% споживаної енергії. Європейський інвестиційний банк (ЄІБ) взяв участь у фінансуванні енергетики в Європі у 2022 році: частиною їхнього пакету REPowerEU було сприяння інвестиціям в енергетику на суму до 115 мільярдів євро до 2027 року, на додаток до регулярних кредитних операцій у цьому секторі. У 2022 році ЄІБ профінансував інвестиції в енергетику на суму 17 мільярдів євро по всьому Європейському Союзу.

Історія енергетичних ринків у Європі почалася з Європейською спільнотою з вугілля та сталі, яке було створено в 1951 році. Римський договір 1957 року закріпив вільний рух товарів. Три десятиліття потому інтеграція енергетичних ринків так і не відбулася. Початок формування внутрішнього ринку газу та електроенергії відбувся в 1990-х роках.

Історія

Ранні дні Історія у Європі почалася з ЄСВС (Європейська спільнота з вугілля та сталі), яке було створено в 1951 році після Другої світової війни. Другим ключовим моментом стало створення в 1957 році Євратому для співпраці в галузі ядерної енергетики. Римський договір (підписаний 25 березня 1957 року; набув чинності 1 січня 1958 року) закріпив вільний рух товарів, який мав на меті створити єдиний ринок також для енергетики. Три десятиліття потому інтеграція енергетичних ринків так і не відбулася.

Криза цін на нафту 1973 року та криза цін на нафту 1979 року. Наприкінці 1980-х років Європейська комісія запропонувала низку політик (які в контексті ЄС називаються директивами) щодо інтеграції європейського ринку. Однією з ключових ідей було те, що споживачі зможуть купувати електроенергію за межами своєї країни. Цей план зустрів опір з боку Ради міністрів, оскільки політика мала на меті лібералізувати те, що вважалося природною монополією. Менш суперечливі частини директив — ті, що стосуються прозорості цін та права транзиту для операторів мережі — були прийняті в 1990 році.

Початок внутрішнього ринку Маастрихтський договір 1992 року, який заснував Європейський Союз, не містив розділу, що стосується саме енергетики. Такий розділ був відхилений державами-членами, які хотіли зберегти автономію в енергетичній сфері, зокрема тими, хто мав більші запаси енергії. Директива про внутрішній була прийнята Європейським парламентом у 1996 році, а ще одна – про внутрішній ринок газу – два роки потому. Директива про ринок електроенергії містила вимогу, щоб експлуатація мережі та виробництво енергії не здійснювалися однією (монопольною) компанією. Розділення виробництва енергії дозволило б конкуренцію в цьому секторі, тоді як експлуатація мережі залишалася б регульованою.

Відновлювана енергія та ціль 20/20/20

У 2001 році було прийнято першу Директиву про відновлювану енергетику в контексті Кіотського протоколу 1997 року проти зміни клімату. Вона включала мету подвоїти частку відновлюваної енергії в енергетичному балансі ЄС з 6% до 12% до 2010 року. Збільшення для сектору електроенергетики було ще більшим, з метою 22%. Два роки по тому було прийнято директиву, яка збільшила частку біопалива в транспорті.

Ці директиви були замінені у 2009 році цілями «20-20-20», які мали на меті збільшити частку відновлюваних джерел енергії до 20% до 2020 року. Крім того, викиди парникових газів мали скоротитися на 20% порівняно з 1990 роком, а енергоефективність покращитися на 20%. Вони включали обов'язкові цілі для кожної держави-члена, які відрізнялися залежно від держави-члена. Хоча не всі національні уряди досягли своїх цілей, загалом ЄС перевершив три цілі. Наприклад, викиди парникових газів у 2020 році були на 34% нижчими, ніж у 1990 році.

Енергетичний союз Стратегія Енергетичного союзу – це проєкт Європейської комісії для координації трансформації європейського енергопостачання. Його було запущено в лютому 2015 року з метою забезпечення безпечної, сталої, конкурентоспроможної та доступної енергії.

Дональд Туск, президент Європейської ради, запропонував ідею енергетичного союзу, коли був прем'єр-міністром Польщі. Віце-президент Єврокомісара Марош Шефчович назвав Енергетичний союз найбільшим енергетичним проєктом з часів Європейської спільноти з вугілля і сталі. в енергетичному плані та анексія Криму Росією були названі вагомими причинами важливості цієї політики.

19 березня 2015 року Європейська Рада дійшла висновку, що ЄС прагне побудувати Енергетичний союз з перспективною кліматичною політикою на основі рамкової стратегії комісії, яка має п'ять пріоритетних вимірів:

Енергетична безпека, солідарність та довіра Повністю інтегрований європейський енергетичний ринок Енергоефективність сприяє стримуванню попиту Декарбонізація економіки Дослідження, інновації та конкурентоспроможність.

Стратегія включає ціль щодо мінімального 10% взаємоз’єднання електроенергетичних систем для всіх держав-членів до 2020 року, що, як сподівається Комісія, призведе до зниження цін на енергоносії, зменшення потреби в будівництві нових електростанцій, зменшення ризику відключень електроенергії або інших форм нестабільності електромережі, підвищення надійності постачання відновлюваної енергії та стимулювання інтеграції ринку.

25 січня 2018 року держави-члени ЄС погодили пропозицію комісії інвестувати 873 мільйони євро в інфраструктуру чистої енергії. Проєкти фінансуються CEF (Механізмом об'єднання Європи).

578 мільйонів євро на будівництво сполучної магістралі між Францією та Іспанією в Біскайській затоці, 280 км морської ділянки та французької підземної наземної ділянки. Це нове з'єднання збільшить пропускну здатність між обома країнами з 2,8 ГВт до 5 ГВт. 70 мільйонів євро на будівництво SüdOstLink, 580 км високовольтних кабелів, прокладених повністю під землею. Лінія електропередач створить вкрай необхідний зв'язок між вітровою енергією, що виробляється на півночі, та центрами споживання на півдні Німеччини. 101 мільйон євро на проєкт CyprusGas2EU для постачання природного газу на Кіпр

Європейська зелена угода Європейська зелена угода, схвалена у 2020 році, – це низка політичних ініціатив Європейської комісії, головною метою яких є досягнення кліматичної нейтральності Європейського Союзу (ЄС) до 2050 року. План полягає в тому, щоб переглянути кожен існуючий закон з точки зору його кліматичних переваг, а також запровадити нове законодавство щодо циркулярної економіки, реконструкції будівель, сільського господарства та інновацій.

Президент Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн заявила, що Європейська зелена угода стане для Європи «моментом польоту людини на Місяць». Фон дер Ляєн призначила Франса Тіммерманса виконавчим віце-президентом Європейської комісії з питань Європейської зеленої угоди. 13 грудня 2019 року Європейська Рада вирішила продовжити реалізацію плану, зробивши відмову для Польщі. 15 січня 2020 року Європейський парламент також проголосував за підтримку угоди, висловивши прохання про більш амбітні цілі. Через рік було прийнято Європейський закон про клімат, який законодавчо закріпив, що викиди парникових газів мають бути на 55% нижчими у 2030 році порівняно з 1990 роком. Пакет «Готові до 55» – це великий набір запропонованих законодавчих актів, що детально описують, як Європейський Союз планує досягти цієї мети, включаючи важливі пропозиції щодо енергетичних секторів, таких як відновлювані джерела енергії та транспорт.

Після російського вторгнення в Україну ЄС запустив програму REPowerEU для швидкого зменшення залежності від імпорту нафти та газу з Росії. Хоча пропозиція політики включає суттєве прискорення впровадження відновлюваної енергетики, вона також передбачає розширення інфраструктури викопного палива за рахунок альтернативних постачальників.

Вплив інфляції, особливо спричинений зростанням цін на енергоносії, спонукав близько 35% фірм витрачати на енергоносії на 25–50% більше у 2024 році, що ще більше стимулювало інвестиції, спрямовані на скорочення споживання енергії. Це відповідає цілям «Зеленої угоди», де підвищення енергоефективності розглядається як ключовий фактор для скорочення як викидів, так і витрат на енергоносії.

Попередні пропозиції Можливі принципи Енергетичної політики для Європи були розроблені в зеленій книзі комісії «Європейська стратегія сталого, конкурентоспроможного та безпечного енергетики» 8 березня 2006 року. У результаті рішення розробити спільну енергетичну політику, перші пропозиції «Енергетика для світу, що змінюється» були опубліковані Європейською комісією після процесу консультацій 10 січня 2007 року.

Стверджується, що вони призведуть до «постіндустріальної революції», або , в Європейському Союзі, а також до посилення конкуренції на енергетичних ринках, покращення безпеки постачання та покращення перспектив працевлаштування. Пропозиції Комісії були схвалені на засіданні Європейської ради 8 та 9 березня 2007 року.

Ключові пропозиції включали:

Скорочення викидів парникових газів з усіх первинних джерел енергії щонайменше на 20% до 2020 року (порівняно з рівнями 1990 року), а також наполягання на укладенні міжнародної угоди на заміну Кіотському протоколу, спрямованої на досягнення 30% скорочення викидів усіма розвиненими країнами до 2020 року. Скорочення викидів вуглецю з первинних джерел енергії до 95% до 2050 року порівняно з рівнями 1990 року. Мінімальна ціль у 10% для використання біопалива до 2020 року. Що діяльність енергетичних компаній з постачання та виробництва енергії має бути «відокремлена» від їхніх розподільчих мереж для подальшого посилення конкуренції на ринку. Покращення енергетичних відносин із сусідами ЄС, включаючи Росію. Розробка Європейського стратегічного плану енергетичних технологій для розвитку технологій у таких сферах, як відновлювана енергетика, енергозбереження, , ядерні реактори четвертого покоління, , а також уловлювання та секвестрація вуглецю (CCS). Розробка енергетичного партнерства між Африкою та Європою, щоб допомогти Африці здійснити швидкий перехід до низьковуглецевих технологій та сприяти розвитку континенту як постачальника сталої енергії.