Норве́зька кампа́нія (1940) або Норвезька операція — військова кампанія збройних сил Норвегії та західних союзників проти військ нацистської Німеччини після їх вторгнення на територію нейтральної Норвегії в ході проведення операції «Везерюбунг» під час Другої світової війни.
З початком вторгнення Вермахту на територію північних країн Європи, британські та французькі експедиційні війська прибули до Норвегії, намагаючись допомогти в протистоянні агресії. Попри значні успіхи у боях у північній частині країни, початок німецької операції у Франції змусив союзників відвести значну частину військ з Норвегії; норвезький уряд емігрував до Лондона. Кампанія закінчилася повною окупацією Норвегії німецькими військами, деякі формування норвезьких збройних сил продовжили боротьбу за межами країни. Військова кампанія на території країни тривала 62 доби, тим самим перетворюючи бойові дії норвежців по протидії агресії найтривалішими в історії Другої світової війни, за винятком німецько-радянської війни.
Передісторія
Стратегічна важливість Норвегії в конфлікті І Франція, і Велика Британія раніше підписали договори про військову допомогу з Польщею, тому через два дні після початку вторгнення Німеччини в Польщу 1 вересня 1939 року обидві країни оголосили Німеччині війну. Однак жодна з них не почала наступальних операцій на Західному фронті, і наступні декілька місяців жодного серйозного зіткнення між двома сторонами не відбулося, за що період отримав назву — дивна війна.Lunde 2009, p. 3
З боку союзників стратегія була в основному оборонною і полягала в очікуванні удару на лінії Мажино, і в підготовці до вторгнення в Бельгію в разі порушення нейтралітету Бельгії німцями. З німецького боку більшість членів вищого військового командування вважали, що вони ще не мають у своєму розпорядженні достатніх сил для початку нападу на Францію. Але Норвегія була місцем, де обидві сторони могли завдати ударів одна одній.
Норвегія, незважаючи на свій нейтралітет, мала велике стратегічне значення для обох таборів з двох основних причин. По-перше, порт Нарвік, звідки доставлялася велика кількість шведської залізної руди, від якої залежала німецька військова промисловість; цей шлях був особливо важливий у зимові місяці, коли Балтійське море було заблоковане льодом.Shirer 1990, p. 673—674 Нарвік набув ще більшого значення, коли британці зрозуміли, що операція «Кетрін» — план взяття під контроль Балтики — неможливий.Lunde 2009, pp. 1–12 По-друге, порти Норвегії могли стати дірами в блокаді Німеччини, надаючи їй доступ до Атлантики.
Іншим важливим моментом є те, що Норвегія також була важливою з символічної точки зору через ідеологію нацистської партії Адольфа Гітлера. Багато хто з її представників дійсно бачили країну колискою так званої арійської раси.
Зимова війна
Коли 30 листопада 1939 року Радянський союз розпочав військову агресію проти Фінляндії, союзники разом з Норвегією та Швецією оголосили про свою підтримку Фінляндії проти непропорційно більшого агресора.
Радянське вторгнення створило виправдання для союзників, які хоч і були щиро згуртовані на користь Фінляндії, надіслати допоміжні війська, але паралельно встановити контроль над шведськими шахтарськими районами та норвезькими портами.Benkow & Grimnes 1990, pp. 15–16 Велика Британія домагалася від Норвегії і Швеції дозволу на відправку експедиційного корпусу (двох дивізій чисельністю 15 000 осіб) на допомогу Фінляндії. Це дало б можливість де-факто взяти під військовий контроль порти Нарвік і Лулео, перекривши німцям доступ до шведської руди, а в перспективі — завадити їм створити бази для підводних човнів на узбережжі Норвегії.
Ця ініціатива стурбувала Німеччину. Німецько-радянський пакт передбачав що Фінляндія належить радянській зоні впливу, тому німці проголосили нейтралітет у цьому конфлікті. Ця політика спровокувала сплеск антинімецьких настроїв у всій Скандинавії, оскільки Німеччина вважалася союзником Радянського Союзу. Дипломатична активність союзників і такі настрої населення змусили німецьке верховне командування розглядати можливий варіант, що Норвегія та Швеція дозволять розмістити війська союзників на своїх територіях, щоб втрутитися на користь Фінляндії.
Однак такого розгортання так і не відбулося, тому що Норвегія та Швеція, які перебували в скрутному становищі після того, як стали свідками «зради Заходу» проти Польщі під час вторгнення у вересні, не бажали поставити під загрозу свій нейтралітет і бути втягнутими у війну, дозволивши іноземним військам проїзд через їх територію. Після підписання Московського мирного договору 12 березня 1940 року початкове виправдання для планів союзників зникло.
Відкун Квіслінг і початкові німецькі плани
На початку конфлікту німецьке верховне командування вважало, що нейтральна Норвегія — найкраще, що могло з ними статися. До тих пір, поки союзники не могли увійти в норвезькі територіальні води, існували безпечні проходи для торговельних кораблів, що плавали вздовж скандинавського узбережжя, перевозячи імпортовану шведську руду.
Грос-адмірал Еріх Редер, однак, наполягав, що вторгнення є необхідним. Він вважав, що норвезькі порти забезпечать кращі бази для операцій підводних човнів, які використовувалися в облозі Британських островів, і що також можливо, що союзники розглянуть питання про висадку там.
11 грудня 1939 року Гітлер і Редер зустрілися з Відкуном Квіслінгом, колишнім міністром оборони Норвегії, який став лідером норвезької фашистської партії Національна єдність. Основною темою зустрічі стало обговорення значної загрози британського вторгнення до Норвегії, Квіслінг стверджував, що норвезький уряд буде схильний таємно співпрацювати у випадку німецької окупації (що виявилося помилковим). Він також запевняв, що норвезькі війська будуть максимально співпрацювати з німецькими силами, включаючи допомогу берегової охорони та надання доступу до військових баз. Через три дні Гітлер наказав ОКВ розпочати розробку плану вторгнення в Норвегію.
Під час другої зустрічі з Квіслінгом 18 грудня Гітлер підтвердив своє бажання зберегти нейтралітет Норвегії, але заявив, що якщо союзники розпочнуть війну в Скандинавії, він відповість відповідним чином. Окрім того, через підозри, що Квіслінг переоцінив свої сили заради особистої вигоди, плани співпраці з ним були відхилені.
Інцидент з «Альтмарком»
14 лютого 1940 року німецький танкер «Альтмарк» з 303 військовополоненими британського торгового флоту на борту отримав дозвіл на плавання в норвезьких водах. Згідно з міжнародними правилами, будь-яке не бойове судно держави, яка перебуває у стані війни, може перебувати деякий час у нейтральних водах, якщо воно попередньо отримало дозвіл. Коли 16 лютого на горизонті з'явилася група британських есмінців, «Альтмарк» шукав притулку в норвезькому фіорді. Ігноруючи міжнародні правила та нейтралітет Норвегії, есмінець «Козак» під командуванням капітана Філіпа Віана увійшов у фіорд, атакував «Альтмарк», і взяв на абордаж убивши сім німецьких солдатів і звільнивши полонених. Це порушення нейтралітету розізлило норвезьку владу і призвело до дипломатичного конфлікту в Північному морі. Німеччина надіслала ноту протесту Норвегії, Норвегія — Британії. Хоча і Швеція і Сполучені штати справедливо вважали що це порушення нейтралітету з боку Британії, остання оголосила що така атака технічно недозволена але морально правильна.
Для німців інцидент з «Альтмарком» показав неможливість збереження нейтралітету Норвегії з її територією, і що англійці не зважали на норвезький нейтралітет. Гітлер наказав прискорити розробку планів вторгнення. Він пішов цим шляхом, щоб протистояти вже існуючим планам Черчилля втягнути норвежців у війну і взяти під контроль порт Нарвік. 21 лютого на генерала Ніколауса фон Фалькенгорста була покладена відповідальність за планування вторгнення та командування призначеними для нього сухопутними військами.
Початкові плани
Плани союзників Після закінчення Зимової війни союзники дійшли висновку, що окупація Норвегії та Швеції принесе більше шкоди, ніж користі, підштовхнувши нейтральні країни до союзу з Німеччиною. Однак новий французький прем'єр-міністр Поль Рейно зайняв більш агресивну позицію, ніж його попередник, і хотів, щоб проти Німеччини було вжито більш рішучіших заходів. Черчилль був рішучим прихильником нападу та окупації Норвегії, тому що він хотів, щоб бойові дії перемістилися подалі від Франції та Британії, щоб уникнути руйнування їхніх територій, як під час попередньої війни. Він також розглядав це як спосіб вторгнення в Німеччину з півночі.
Тому було вирішено реалізувати план, запропонований невдовзі після падіння Польщі першим лордом британського адміралтейства Вінстоном Черчіллем, який складався з мінування території. Цей план був лише відкладений в надії, що Норвегія з власної волі дозволить військам союзників пройти через свою територію, щоб допомогти Фінляндії. План мав кодову назву «R4», але підготовка до нього тривала дуже повільно, тому що почалась із запізненням через марні сподівання прем'єр-міністра Невілла Чемберлена на неофіційне сприяння Норвегії у його реалізації. Коли ж після укладення в березні 1940 року Московського мирного договору, що завершував Зимову війну, втратила свою актуальність формальна мотиваційна складова плану. Й тому Військовим кабінетом було вирішено перейти до операції «Вілфред», остаточно затвердженої 3 квітня, і вкрити мінними полями територіальні води Норвегії поблизу міст Молде і Берген, щоб змусити німецькі транспорти з рудою вийти у міжнародні води, де вони були б вразливі перед британським флотом. Розрахунок був на те, що це неминуче викличе військову реакцію Німеччини, принаймні у формі демонстрації намірів висадитись у Норвегії, що було б негайно використано Лондоном як підтвердження нездатності Норвегії дотримуватись нейтралітету і дало б привід десантувати у Нарвіку 18-тисячний контингент. Однак розрахунок британців виявився хибним. Крім того, очікувалось що німецька відповідь на операцію «Вілфред» дозволить провести окупацію Тронхейма та Бергена союзниками, а також знищення аеродрому Сола, поблизу Ставангера.Lunde 2009, p. 34
Союзникам не вдалося домовитися про додаткову операцію «Королівський Морпіх», під час якої мали замінувати Рейн. Якщо британці були за цю операцію, то французи були проти неї, оскільки їхні постачання також залежали від річки, і вони побоювалися німецьких нальотів на французьку індустрію. Через ці затримки в угодах операція «Вілфред», спочатку запланована на 5 квітня, була перенесена на 8 квітня, коли британці нарешті погодилися розрізнити операції, проведені в Норвегії, від тих, що проводяться на континенті.
Плани німців
Операція «Везерюбунг», яка вже готувалася протягом тривалого часу (хоча й не була пріоритетною), почала бути надзвичайно важливою після інциденту з «Альтмарком». Основними цілями вторгнення були захоплення портів і захист районів видобутку залізної руди, головною метою був Нарвік. Йшлося також про забезпечення повного контролю над країною, щоб уникнути будь-якого бажання співпрацювати з союзниками. Операція була представлена як військовий захист нейтралітету Норвегії.
Серед питань, які хвилювали німецьке верховне командування, було питання, чи варто окупувати Данію під час цієї операції. Контроль над Данією вважався життєво важливою, оскільки, враховуючи її географічне положення, її окупація значно полегшила б повітряний і морський контроль над територією. Хоча деякі генерали, з якими проводилися консультації, пропонували дипломатично тиснути на Данію, щоб вона погодилася з таким станом справ, було вирішено, що пряма військова окупація надійніша.